«Характери Гідності» – це серія відеороликів про загиблих героїв на Євромайдані. «Але вони не про смерть. Вони – про життя. Про мрії, вчинки, любов до близьких, до України», – каже авторка ідеї й режисерка проекту Дарина Кульчицька, членкиня громадської організації «Родина Героїв Небесної Сотні».

Це – короткі історії, розказані найближчими родичами. У них – герої справжні, якими були в колі друзів і найближчих людей. У них – курйози з життя, мудрість і велика любов. Ці ролики – нагадування суспільству про те, що Герої Небесної Сотні зробили можливим майбутнє України, аби вільні громадяни могли розвивати ту Україну, в якій прагнуть жити, якою будуть пишатися прийдешні покоління. Герої загинули, щоб дати нам різні можливості. Ці ролики про вдячність і спонуку до розуміння, що жертви були недаремними. Про те, що свобода – це відповідальність.

«Ідея виникла тому, що хотілось показати, що загиблі Герої були в першу чергу звичайними людьми зі своїми мріями, сподіваннями, вірою в майбутнє, – каже Дарина. – Ніхто з них помирати не хотів. Всі хотіли жити. Людина живе, поки живе остання людина, яка її пам’ятає. Я дуже хочу, щоб Герої не вмирали».

Сергій Бондарчук

загинув 20 лютого 2014 року

«Батько їздив до школи на велосипеді, у напрасованій сорочці з дипломатом, – розповідає його син Володимир, – До своїх учнів завжди звертався на «Ви», а учні називали його «Вчитель всього на світі». У позашкільний час грав з учнями в теніс та розглядав зорі на даху школи». Сергій Бондарчук казав синові, що якщо потрібно, то готовий померти аби тільки Майдан переміг:

Сергій Байдовський

загинув 20 лютого 2014 року

«Він дуже цікавився природою, ділився завжди своїми враженнями, – розповідає мати Сергія, Марія. Тричі був закордоном. Його всі дуже сильно любили, і для нас він досі живий, просто ми не можемо його обійняти».

Богдан Ільків

загинув 20 лютого 2014 року

На 50-річчя Богдан подарував дружині Ользі перший телефон і поставив щорічне нагадування на 6-те квітня: о 12:00 їй приходить сповіщення «Я тебе кохаю». Ольга розповідає, що уперше отримала сповіщення вже після смерті свого чоловіка: «Час не лікує рани, а просто притуплює біль».

Сергій Дідич

загинув 18 лютого 2014 року

Донька Сергія згадує, як ходила з татом у ліс – вони розпалили багаття, пили чай та милувалися заходом сонця. «Поруч з татом ніколи не було страшно», – згадує Ірина.

Сергій дуже хотів розвивати еко-туризм, адже це може прославити їхнє село. Ірина розповідає, що батько хотів, аби вона була сильною і тепер щоранку, коли вона бігає, вона відчуває його підтримку.

Юрій Сидорчук

був поранений на Майдані 20 лютого

загинув 28 червня 2014 року

Ганна Сидорчук, донька Юрія, розповідає, що батько дуже любив співати, вони в дуеті співали з мамою і навчали доньку українських пісень. Юрій завжди пишався тим, що він волинянин і мріяв побачити весілля єдиної доньки.

Спільний проект Національного музею Революції Гідності • Maidan Museum та ГО «Родина Героїв Небесної Сотні». Дарина Кульчицька — авторка та режисерка, музика — Роман Коляда.

Поділитись: