Горлівка. Межа на околиці

Зайцеве – околиця Горлівки. Місцеві ж називають його окремим селищем. Зайцеве, як і все місто, контролюють бойовики «ДНР». Проте за 300 метрів звідси стоять українські військові.

Дістаюся Зайцевого маршруткою. Ходить вона лише з одного району Горлівки. Раніше було чотири автобуси, тепер – один. Чекати на нього доводиться більше двох годин. Поменшало і рейсів. Перший відходить о шостій ранку, останній – о третій дня. Пізніше четвертої громадським транспортом звідси не поїдеш.

«А пізніше й не треба. Якраз ввечері починають стріляти. Ось о четвертій люди і їдуть ближче до центру міста, якщо можуть. Ночують у своїх родичів та знайомих», – каже водій Олександр. У маршрутці до Зайцевого обговорюють минулу ніч. Звідки стріляли, куди «прилетіло», у кого які руйнування.

У селищі всі один одного знають. На зупинках прощаються й бажають тихої ночі. «Менше людей стало, я ж бачу. Намагаються виїхати, і правильно роблять», – каже Олександр. Сам він не їде. У Зайцевому – жінка, дитина і свій дім.

До зупинки, де закінчується селище, не доїжджаємо. Крайні будинки Зайцевого знаходиться в яру, за 300 метрів від якого, на пагорбі, стоять українські військові. «Ополченці» постійно мінують дорогу, щоб«армія не зайшла», каже водій. Місцеві виходять на тепер уже останній зупинці й, оминаючи трасу, йдуть додому в яр.

Нині кінцева зупинка в Зайцевому – біля єдиної тут школи. Навкруги вирви, опале зелене листя й підкошені дерева. Вікна будівлі «склили», чим могли, – клейонкою, фанерою і навіть картонною схемою радіоприймача Попова. Парадний вхід і крівлю зовсім не ремонтують. Крізь вікна можна розгледіти парти в класах.

Із другого поверху школи стріляє в бік яру чоловік у формі. «Це так потрібно. Все гаразд», – заспокоює водій Олександр. Мені він радить повернутися на зупинку до четвертої.

У Зайцевому раніше була своя селищна рада. Зараз вона не працює. На побитій будівлі висить прапор Росії. На землі – вирви, цеглини й гілля дерев. Місцями вікна вилетіли разом із рамами. Відділення пошти з селищної ради перевели до сусіднього двоповерхового помешкання. Вікна квартир на першому поверсі цього будинку прикриті фанерою та клейонкою. «Пошта в Зайцевому потрібна. Сюди люди за пенсіями й закордонними переказами приходять», – каже працівниця відділення Олена.

Платять їм у рублях. У перерахунку на гривні за місцевим курсом (один до двох) пенсії, як і зарплати, залишилися колишніми. Ціни на продукти, переважно російського виробництва, зросли майже вдвічі. На базарі можна придбати й українську продукцію, кажуть місцеві, однак вона ще дорожча. Розраховуються і рублями, і гривнями.

У Зайцевому всього кілька продуктових магазинів та кіосків. Щоб скупитися в супермаркеті й на базарі, їхати треба «до Горлівки», як кажуть місцеві. Аптек тут зовсім немає.

Ще в маршрутці я чую про тутешній пам’ятник, у який влучив снаряд. Монумент «Слава воїнам» тепер помережаний тріщинами. Тоді ж вибух зачепив сусідній будинок, знісши чверть даху. Лише після того, що трапилось, господарі поїхали звідси.

На сусідній вулиці – посічена на решето брама. У метрі від неї розірвався снаряд. Пенсіонерка Валентина разом з чоловіком та сином ховалися в цей час у підвалі флігелю. «Ворота відлетіли до будинку, стіни та крівлю посікло уламками, скло висипалось, побило машину», – згадує жінка. Загинув тільки собака, якого з собою до «сховища» не взяли. Валентина показує підвал, куди вони спускаються майже щоночі. Зовсім неглибоке сире приміщення. Серед закруток та ящиків з картоплею три імпровізовані ліжка. Збоку стоять «тривожні торби» - знайомі усім горлівчанам пакунки, в яких є усе, з чим можна одразу рушити в дорогу. Зібрали їх ще рік тому, однак досі так і не наважились залишити рідну хату.

Місцевий мешканець Анатолій на своєму городі зранку збирає «врожай». «Три Гради, снайперська куля, снаряд. А це, – не знаю, що», – показує на стіл хлопець, на який виклав «приліт» за останні два тижні. Йому, вважає Анатолій, іще щастить. Сусідній будинок залишився зовсім без даху. Зараз там ніхто не мешкає.

У Зайцевому важко знайти місця, яких не торкнулася війна. Навіть на будинках і парканах, що здаються цілими, можна розгледіти руйнування. Місцеві жителі обстріли пересиджують у «сховищах». Однак вони певні – вогонь відкривають і «ополченці», і «армія».

/ Ганна Соколова

hromadske.tv