Вибори до Європейського парламенту завершилися. Результати в країнах-членах дуже різні. Якщо ви поглянете на політичний ландшафт після цих виборів, то побачите, що ЄС надзвичайно різний, не тільки культурно, а й політично.

Ми, політики, любимо підкреслювати, що об'єднуємо це розмаїття. Політичний ландшафт ЄС після оголошення результатів виборів до Європарламенту показує нову різноманітність і нові виклики для наступної законодавчої влади.

Пріоритети виборців і їхній вибір партій настільки різняться, що пошук консенсусу у найважливіших питаннях тепер може стати ще складнішим.

Уперше в історії Європарламенту в Європейської народної партії і Соціал-демократів немає абсолютної більшості, що дозволило б їм створити солідну коаліцію. Звісно, така коаліція завжди мала неформальний характер, але цілком продуктивно працювала більшу частину часу. Вона гарантувала стабільність законотворчих процесів, в основі яких були компроміси принаймні між цими двома великими групами.

А компроміси стояли за багатьма прогресивними кроками в ЄС у найрізноманітніших сферах.

Іноді я сама думала, що вони заслабкі, втім головні досягнення у сфері навколишнього середовища, клімату, захисту споживачів, а в останні роки і правил регулювання банківського сектору, захисту та безпеки — все це будувалося саме на консенсусах і компромісах в Європейському парламенті.

Угоди двох найбільших європейських партій, по суті, зберегли функціонування парламенту, але й не раз зіграли свою роль і для всього ЄС у найважчі миті інституційних відносин.

Через два дні після того, як дільниці зачинилися, глави країн-членів ЄС та урядів зустрілися на надзвичайному саміті в Брюсселі. На цій неформальній зустрічі вони планували обговорити майбутнє лідерство ЄС. Очевидно, постає важливе питання: чи Європейська рада підтримає так званий Spitzenkandidaten principle (принцип вибору кращих кандидатів, коли громадяни голосують не тільки за парламент, але й за тих, хто працюватиме у виконавчій владі, Єврокомісії. Політичні партії напередодні виборів визначають провідних кандидатів на пост глави Комісії — її очолює той, чия партія здатна надати достатню парламентську підтримку — ред.).

Саме так сталося після виборів у 2014-му, адже Європарламент тоді доволі міцно стояв на ногах. Якщо історія повториться, це означатиме, що Манфред Вебер, представник консервативного Християнсько-соціального союзу з німецької Баварії (німецький політик нещодавно заявляв про намір зупинити російський проект «Північний потік — 2» — ред.), буде першим кандидатом на цей пост, тому що Європейська народна партія набрала найбільше голосів (партія включає християнсько-демократичні і консервативні партії Європи — ред.).

Однак, від самого початку кампанії відчувалося, що партії, крім консервативної німецької ХСС, попри підтримку Spitzenkandidaten, усе ж не хотіли голосувати за Манфреда Вебера в разі, якби той загалом набирав більшість голосів.

Уже в неділю головний суперник Вебера Франс Тіммерманс із партії Соціал-демократів у Нідерландах припустив, що йому легко вдасться зібрати більшість голосів Європарламенту.

Ліберальна група Альянс лібералів і демократів за Європу (АЛДЄ) також бачить, як їхні шанси на перемогу в цій ситуації зростають, адже великі гравці не можуть домовитися між собою. АЛДЄ сподівається, що слабкі результати консерваторів і соціал-демократів — особливо в Німеччині і Франції — підвищать шанси їхніх кандидатів, тож тепер вони дедалі більше схиляються на бік третього кандидата — Маргрет Вестагер з Данії.

Про мою групу — «Зелені — Європейський вільний альянс» — говорять як про можливого «творця нового короля чи королеви». Втім, наразі цей альянс не висловився щодо своїх реальних переваг.

Ліберали зараз — третя найбільша група, а «зелені» — четверта. «Зелені» також виступають за принцип Spitzenkandidaten, проте багато хто поки що не готовий до компромісів.

Та все ж, перед групою «зелених» таки постане вибір нового глави Єврокомісії, а значить, їй доведеться враховувати чужі інтереси, владау і політичну програму, особливо у сфері кліматичної політики та сталого розвитку.

Результати виборів і перемовини — лише пролог перед прийдешніми труднощами для майбутньої законодавчої системи. Пріоритети та переваги виборців у країнах-членах, у групах різних країн, не просто різняться, вони часто конфронтують один із одним. У деяких країнах виборці просувають своє бачення захисту клімату або більш щедрої міграційної політики. Водночас інші скептично ставляться до питань клімату, а антиміграційна політика партій додає їм голосів — і це лише один із прикладів асинхронності в ЄС.

Результати виборів до Європарламенту показують, що нове лідерство у всіх європейських інституціях матиме справу з різними очікуваннями і сподіваннями.

Навіть якщо кандидат, обраний за принципом Spitzenkandidaten, дасть людям відчути, що глава Єврокомісії управляє ЄС, це насправді буде не так. Аби зберегти єдність ЄС, знову знадобиться відданість цінностям і домовленостями союзу, та водночас незамінною буде здатність домовлятися і йти на компроміс.

Нове лідерство потребуватиме не тільки захвату, але і терпіння, гнучкості. Хто прийде після Жана-Клода Юнкера? Битва за його пост буде першим тестом єднання і компроміс у Брюсселі, в Європарламенті і в Європейській раді.

P.S. Для України: Оскільки я покидаю Європейський парламент наприкінці червня, мені надзвичайно приємно знати, що багато справжніх друзів України повернуться туди, серед них — Єжи Бузек, Пятрас Ауштрявічюс, Сандра Калнієте і Міхаель Галер. Я також бачу серед новачків деяких багатообіцяючих для України депутатів — це Сергій Лагодінскій (Німеччина), Віола фон Крамон-Таубадель (Німеччина), Радослав Сікорський (Польща) та Андрюс Кубілюс (Литва).

Поділитись: