Гурт «её»: «Фрідом» без компромісів

Раніше ви співпрацювали в іншому гурті — deliKate. Як із нього вийшов гурт «её»?

Катя: Дуже коротко і дуже просто: нам стало тісно, ми виросли і нам захотілося іншого формату, іншого простору, іншого часу і всього. Тому ми вирішили створювати новий простір, де нам не тісно.

А як ви взагалі познайомилися?

Ігор: Це дуже давня історія.

Гурт «её» на Stage 13. hromadske.ua

Катя: Насправді все дуже просто. Коли ми нарешті визначилися з нашими смаками, векторами, поглядами, то виявилося, що не так багато людей, особливо в рамках Харкова, мають такий же вектор. Власне, втрьох ми й залишились. До нас приєднувалися різні люди, але це був не той напрям, це було якесь чужорідне тіло. В результаті оці троє людей зібралися за принципом: дивляться в одному напрямі. І тільки за цим принципом все працює. Як тільки цей принцип зламається, хтось із нас почне міняти вектор, то скоріш за все ця ланка випаде. Бо ми так уже працювали й це некруто. Музика, збудована на компромісах — це deliKate. А музика «её» — безкомпромісна. Тобто ніхто не поступається своїми ідеями. Вона від початку до кінця така, якою чулася спочатку. Не доводиться наступати собі на горло, чи робити простіше, чи робити не таку коду. У нас не виникає щодо цього суперечок, бо цілком однакове сприйняття.

В назві гурту одразу фігурує жінка — він «её». Наскільки Катя домінує в цьому випадку, наскільки задає загальний настрій?

Ігор: По-перше, вся музика і тексти гурту «её» на даний момент — це все Катіне. Так це працює в нас: Катюня нам вже показує практично готову пісню, напівфабрикат, грубо кажучи. А потім вже всі разом ми її доробляємо Але слова, музика, аранжування — все, що потрібно для пісні, є вже в початковій версії.​​

Катя: Просто гурт «её» виник з музичного матеріалу. Нічого не було, ми розійшлися (з гурту deliKate — ред.), хто куди. З’явилася пісня «Хавьер», потім ще пісня, ще пісня у варіантах заготовок. Я показала ці заготовки Ігорю, запитала: «Це музика взагалі?» А він: «ТАК!» Потім ми показали Захару. Кажу йому: «Ти, мабуть, там нічого не зрозумієш, можливо, злякаєшся». А він теж зацінив. Склалося так, що перший імпульс вийшов від мене, але взагалі у всіх свої функції, які дуже важливі. Тобто кожен — рука, нога, голова. Ну, це умовно. Але якщо один орган відпаде, організм постраждає. Бо і Захар, і Ігор доаранжовують пісню, роблять її більш музичною, більш мелодійною.

Ігор: Ні, ну, це робить Ігор, до чого тут Захар?

(сміються)

Захар: Помилки гармонії виправляє.

Катя: Захар насправді єдина людина, в кого є хоч якась музична освіта.

Захар: Ні, в Ігоря якраз більше музичної освіти.

Катя: Але він нічого не знає. А Захар знає. Ми йому щось показуємо і кажем: «Перевір гармонію чи шось там. Це правильно взагалі? Перевір, будь ласка». Бо ми не розуміємо. А він каже: «В консерваторії нас би засуджували за таке, але ми так і залишимо». І ми залишаємо.

Те, як звучить альбом «Фрідом» — це Ігор, його мізки. Він наш саунд-продюсер, він вирішував, як буде звучати альбом. Ми отримали багато компліментів щодо звуку альбому, того, що він дуже свіжий і оригінальний.

(до Захара) Ти теж молодець.

З авторської точки зору платівка «Фрідом» була максимально моя. Зараз я за те, щоб і Ігор, і Захар робили свої пісні від початку й до кінця. Але я проти того, щоб збирати пісню по шматочках. Бо вже є досвід, коли пісня розсипається, бо кожен тягне її у свій бік. І в результаті від неї нічого не залишається, це просто компромісна музика і вона не цікава.

Ігор Бірюченко із гурту «её». hromadske.ua

Повертаючись до «её». Якими мають бути сильні жінки в музиці? Чи є в тебе якісь орієнтири в цьому плані?

Катя: Повно. Я напевно без них би багато чого не змогла б робити. Ми буквально вчора обговорювали з Захарчиком Кейт Буш. У неї перший хіт був у 19 років. Її внесли в топ-10 пісень Британії за певний період. І вона геній.

Захар: Вона була першою жінкою, що з власною піснею ввійшла в такий топ.

Катя: Тобто була і авторкою, й виконавицею. Отож, Кейт Буш, Бйорк, PJ Harvey, St Vincent.

Ігор: Але ж вона не жінка.

Катя: Точно, вона богиня. Так, зараз ми говоримо про богинь. Ще Hiatus Kaiyote, Nai Palm, Йоко Оно, Ніна Хаген.

Гурт «её» на Stage 13. hromadske.ua

Я ще хотіла запитати у вас про дитинство, те пострадянське, до якого ви звертаєтесь. Які були найбільші музичні враження того періоду?

Ігор: Отож, розповідаю. Дитинство моє минуло так: музично і тільки музично. Мій тато — нереалізований музикант. Але він божевільний фанат якісної музики, я все дитинство слухав тільки Beatles, Led Zeppelin, Pink Floyd. Ніколи не знав, що таке «русский рок». Взагалі дізнався вже дорослим, що є така музика. Все дитинство в мене були магнітофони, записи. Десь з трьох років я вже займався тим же, чим займаюся зараз: я все переписував, записував, з платівок — на бобіни, на касети, рівні налаштовував. Я в тата взагалі був головним порадником щодо звуку, був його вухами. Отаке було дитинство. Це був дуже цікавий час. Я його, звісно, не дуже добре пам’ятаю, але всі ці бобіни, платівки, касети — це було суперклас. Все одно ніхто цього не розуміє так, як я.

(сміються)

Я досі часто дістаю всякі записи тих років і всі дивуються. Бо в нас та культура була така нерозвинута. В нас техніка була жахлива. І касетники були кошмарні, і програвачі — всі ці «Вега», «Романтика» — просто лайно. А насправді в той час була така якісна техніка, що навіть магнітофон AKAI 70-х років зараз буде звучати неймовірно круто і якісно. Але про це в нас ніхто не знає. А я знаю. Я і батько, і то він вже трохи відстав.

Гурт «её» на Stage 13. hromadske.ua

А у вас що було?

Захар: Та я насправді можу з ним потягатись.

Катя: Ненавиджу їх. У них було нормальне дитинство, а в мене там Апіна (Альона Апіна — ред.). Захар, от скажи, який у тебе був улюблений альбом в три роки?

Захар: На одній стороні — Кейт Буш, на іншій — Ніна Хаген. Я просто замучив батьків. Я з двох років вже сам заправляв плівку і вмикав. У батьків потім хтось попросив цю бобіну, вони її віддали і я до цього якось спокійно поставився. І вони думали: «Чому ми до цього не додумалися раніше?» І я, мабуть, нереалізований барабанщик, бо коли мене віддали в музичну школу, там не було барабанів. А до того я ставив собі такі круглі стільці — пластикові помаранчеві — скручував з машинок колеса і грав ними по цих литаврах.

Катя: Так-ось, вони — безсовісні. Бо в них батьки слухали хорошу музику, їздили на фестивалі, возили їх з собою. А ми з мамою дивилися «Песню года». Я це все насправді любила — Апіну, Варум, всі ці «Два кусочека колбаски у тебя лежали на столе. Ты рассказывал мне сказки, Только я не верила тебе». Але був харківський канал «Фаворит». Там ішла програма про топ-20 пісень і з неї до мене доносились Майкл Джексон і Мадонна, які вже тоді мене неймовірно чіпляли. Майкл Джексон — взагалі мій кумир. Я була впевнена, що ми з ним помремо в один день, разом, на острові.

Добре, що не склалося.

Ігор: Ага, залишилася б сама на острові.

Катя: Зате з мільйонами доларів.

(сміються)

Катя: Тож у мене все було з цим пострадянським присмаком. І мама, і друзі мами слухали всі ці унца-унца-унца. Тому ми все це успішно зараз переплітаємо у своїй музиці. Тобто я намагаюся зберегти ті свої емоції, слов’янські мелодії, місцеві цитування Могилевської чи ще когось. Але ми це все намагаємося якось об’єднати, зробити якісно, цікаво і технічно з західної точки зору, а ідейно і змістовно — з нашої. На нас же все впливало, тож у музиці ми хочемо відтворити це поєднання.

Катя Офліян з гурту «её». hromadske.ua

Розкажіть ще про сольник, який буде в листопаді. Як ви готуєтеся? Що там буде нового?

Катя: Готуємося активно, посилено. Концерт 4 листопада в Atlas`і. Одразу поставили собі серйозну планку — вирішили, що для сольника має бути мінімум Atlas. Зараз у нас програма має 30 хвилин, а ми хочемо хоча б годину. Вже зараз робимо заготовки пісень, матеріал уже є, його треба допрацювати. Хочемо, щоб все було візуально яскраво, щоб усе було дуже подієво. Ми і пісні робимо так, щоб за три хвилини відбулося все і не було нічого зайвого, непотрібних програшів. Такою ми хочемо зробити всю програму: щоб кожної секунди щось відбувалося. Будемо заражати енергією. хочемо бути в якихось своїх божевільних образах і взагалі хочемо якоїсь божевільності, бо в листопаді всі якісь сірі, похмурі. І ми самі теж такі, але прийдемо лікуватися від цього на наш концерт.