Що буває, коли айтішник і продавець промислового обладнання беруться писати музику? Ні, це не початок анекдоту. Саме так чотири роки тому почалася історія гурту Lakeway (в минулому Qwerty Fingers), який знайшов слухачів не тільки в Україні, але й в країнах Європи і навіть в Африці. Вокаліст Дмитро Плахотній та гітарист Сашко Гуленко розказали нам, чому вони вирішили відійти від романтичності, як ставляться до постійних порівнянь, та що для них первинне — творчість чи робота?

За останній рік з Lakeway сталися суттєві зміни у складі — пішов барабанщик, з’явилися два нові сесійні музиканти. Наскільки це вплинуло на колектив і вашу творчість?

Сашко Гуленко: Всі зміни на краще. В нашому звучанні сьогодні з’явилося більше живої складової.

Дмитро Плахотній: В плані написання музики ми залишилися удвох. А от наживо нас доповнюють хлопці й дуже допомагають нам в плані ритм-секції. Ми спробували грати удвох після того, як пішов Максим [Гребінь], наш попередній барабанщик. В нас все виходило, але це був не той формат, який ми хотіли бачити наживо. Ми хотіли живий бас, живі барабани.

Гурт Lakeway

Які відмінності ви чуєте, слухаючи свої перші записи й останній реліз «Revelations»?

Сашко: У роботі над цим ЕР ми хотіли відійти від ноток драматизму й романтичності. Хотіли зробити його більш денсовим, змінити ритміку.

Дмитро: Мені завжди хотілося записати пісню з якимось репером. І от ми зробили її в цьому ЕР. Drastic знайшовся завдяки моєму знайому нігерійцю. Він теж з Нігерії, приїхав до Києва вчитися на лікаря. Все було випадково. Ми зустрілися, поспілкувалися, він прийшов на репетицію, на ходу вигадав свою партію, і за тиждень ми вже його записували. Як на мене, вийшло доволі непогано. Мені здається, це краще, ніж якби ми продовжували писати в тому самому ключі, в якому робили це раніше.

А чому вирішили відійти від цього домінування романтичності саме зараз? Що вас до цього спонукало?

Сашко: Це такий природний процес дорослішання. Як у музикантів, так і в особистостей. Ми зрозуміли, що зараз у нас саме такий настрій і зробили по-іншому. Все дуже просто: коли ти пишеш музику, ловиш якусь емоцію. І, мені здається, не треба чинити опір цій течії. Просто робити те, що з тебе йде.

В закордонній музичній блогосфері останнім часом з’являються огляди на ваші роботи, а чи є відгук саме від слухачів з-за кордону?

Дмитро: Ми ведемо статистику на Soundcloud. Там видно, з якої країни люди слухають. Навіть з якого міста. Наша музика дійшла багато куди, але дуже точково. Тобто є навіть якісь африканські країни, де нас слухають.

Сашко: Оскільки нас найбільше постили англійські блоги, тому серед країн у нас найвища статистика в Англії. Іноді пишуть в особисті повідомлення: «Ей, чувак, класні треки». Пишуть деякі відгуки на Soundcloud. Як виявилося, нас дуже люблять в Румунії. В нас там є дуже добрий друг, який постійно кличе нас до себе зіграти, але ми ніяк не можемо синхронізувати наші плани.

Але вихід за межі України є у ваших планах?

Сашко: В планах є, але ми просто відштовхуємося від реальності. Для того, щоб піти кудись далі, треба тут вийти на трішечки інший рівень. Зробити якийсь крок вперед. Над цим ми якраз і працюємо.

На цьому етапі творчості постійно доводиться стикатися з професійними порівняннями. Яке для вас найприємніше?

Сашко: Раніше нас порівнювали з Foals, згодом з Hurts і навіть з Tesla Boy. Річ у тім, що жодна з цих груп не є для нас фундаментальною. Сьогодні взагалі стільки музики, що я просто не зможу назвати свій улюблений гурт. Будь-які порівняння стали розмитими й абстрактними.

Дмитро: Людям властиво робити якісь порівняння. Це, в принципі, нормально і, коли порівнюють с гарними колективами, які нам справді подобаються, мені це, наприклад, навіть трохи лестить.

Сашко: Якщо порівнюють, то в основному навіть не за звучанням, а за якимись зовнішніми образами. Ми колись зробили чорно-білий фотосет — нас порівнювали з Hurts. Хоча наша музика має дуже мало спільного з музикою Hurts. Або в когось на даному етапі улюблений гурт Foals, він почув нашу музику і такий: «Ого, тут та сама бас-бочка, що й у Foals»!

А чим ви взагалі займаєтеся, окрім музики?

Сашко: Я — айтішник.

Дмитро: А я наполовину підприємець. Продаю промислове обладнання. В мене рідні в цій темі, і я після чергової офісної роботи зрозумів, що більше не хочу йти туди, не хочу нічого нового вивчати. І зрозумів, що піду спробую себе в такій сфері. Я працюю і менеджером, і, коли треба, водієм, і вантажником — ким завгодно. Мені подобається.

Ви виступали на Hedonism Festival. Наскільки особисто вам близька концепція життя задля задоволення?

Сашко: Та ми взагалі живемо в задоволення.

Дмитро: Звісно, виходить не завжди. Всі ми працюємо, всі маємо якісь обов’язки. Тому гедонізм — це більше, як вечір п’ятниці.

Сашко: Гедонізм — це те, до чого ми йдемо поступово. Step by step.

Дмитро: Світло в кінці тунелю.

Сашко: Як колись комунізм будували, так ми гедонізм будуємо.

/Спілкувалася та готувала інтерв’ю Марія Педоренко

Поділитись:
spilnokosht desktopspilnokosht mobile