Гурт «Правиця» — про фольклор, дітей та камерні концерти

Сім років тому Марта Любчик і Мирослава Салій заснували гурт «Правиця», у музиці якого сучасне звучання поєднується з мелодикою народних пісень. На Stage 13 музиканти виконали пісні зі свіжого міні-альбому «Любила», а потім розповіли про роботу з фольклором, пошуки вдалих аранжувань і роботу з дітьми.

Розкажіть, як ви познайомились.

Марта: Ми познайомились дуже давно, коли нам ще було по 12-13 років, на фестивалі «Червона рута». Потім разом навчалися у творчій школі-майстерні, разом жили. Саме тому в нас сформувалися схожі музичні смаки. Ми дуже рідко про них сперечаємось, бо в основному вони рухаються в одному напрямку. За 15 років у нас підлаштувались голоси, тому мені здається, що ми гарно звучимо разом, гарно вдається двоголосся.

Як саме у вас формувалися музичні смаки і як вони змінювалися?

Марта: Це як у сім'ї. Ми слухали музику, аналізували, ділилися смаками. Ми слухали різну музику, різних стилів. У якийсь час Мирося слухала рок, а я його не любила. Через півроку він до мене таки дійшов, бо вона слухала Limp Bizkit до ночі. Кожен вік мав свою музику. Але ми постійно слухали різні стилі, не лише українські чи англійські пісні. Це були часи без інтернету, тому ми записували треки з радіо «Ренесанс» на касету, слухали, відбирали вартісне і запам'ятовували.

Гурт «Правиця», hromadske.ua

А що в цей час виконували самі?

Мирослава: Під час навчання ми вчили дуже багато гарних зразків західної музики — Вітні Х'юстон, Мерайя Керрі, Селін Діон, коли вони були на піку популярності. Вивчали соул, фольк, джаз.

Свої пісні ми почали робити пізніше, перші проби пера були ще в 16 років, коли ми вчилися. Потім ми серйозно запали на фольклор, почали його розбирати детально і десь у 2009-му спробували робити щось своє. Першою нашою піснею стала «Русалка». Вона у наш перший альбом потрапила у своєму первісному варіанті. Нам сподобалося й ми зрозуміли, що хочемо так продовжувати.

Ми тоді співали фольк у його чистому звучанні: відкритий білий звук, класична мелодія, хіба додавали аранжування. Пізніше, коли у нас вже нагромадився певний багаж знань, з'явилися нові результати. Ми почали працювати над тим, щоб це звучало сучасно, щоб текст відповідав аранжуванню, а аранжування — настрою, який ми хочемо передати.

Марта: Кілька перших років роботи було важко — ми записували демки і розуміли, що потрібно ще повчитись. Ми знали багато хорошої музики, знали, як вона має бути заспівана і співати погано не хотіли. Тому дуже багато років ішло на ці поєднування — як заспівати українську пісню так, щоб вона не прозвучала по-амеканськи. Це легко зробити, але ж тоді не залишиться нічого українського.  А тут було завдання: зробити все сучасно, якісно, зі всіма сучасними тенденціями, але щоб не втратити українського звучання. Тому ми свідомо чекали, доки наш рівень дозволить заспівати це так, як подобалось нам.

Як ви вибираєте інструменти, які мають звучати у ваших піснях? Чи важливо для вас використовувати специфічно українські інструменти?

Марта: На перший план виходять голоси. Тому потрібно вибирати, такі інструменти, які б не заважали вокалу. По-друге, питання про питомо українські інструменти доволі хитке. Бо ти читаєш, що вони ніби наші, а потім дізнаєшся, що вони були і в інших країнах. Через це ми не зациклюємося на інструментах. Ми беремо світове надбання. Працюємо з таким набором інструментів, бо на них грають професіонали і нам подобається працювати з Богданом Решетіловим (клавіші), з Назаром Стецем (контрабас). Ми відкриті до інших інструментів. Маємо надію, що ми будемо робити наступні альбоми ще цікавішими як раз з точки зору інструментальної частини.

Мирослава: У нас насичені тембри, тому в останньому альбомі є лише три інструменти і туди більше немає чого додати, бо буде наляпано. Цих інструменів достатньо, щоб було все легко, щоб слухач усе почув.

Де вам найбільше подобається грати?

Марта: Найперше музикантам подобається працювати там, де вони себе прекрасно чують, де працює хороший звукорежисер і класна акустика. Друге — хочеться грати для слухача, який не їсть, як на корпоративі, а слухає.

Мирослава Салій з гурту «Правиця», hromadske.ua

Найбільше подобається грати на камерних сценах. Ми любимо співати на фестивалях, але це зазвичай якісь відкриті місцевості, де звук розлітається, треба одночасно і співати, і стрибати, заводити натовп. І це класно. Але якщо говорити про поєднання тебе і музики, а також про кайф від концерту, то це має бути саме камерне приміщення.

А чи є якесь місце, де дуже хочеться зіграти?

Марта: Так, звичайно, це міг би бути Шоколадний будинок, ми б там прокайфували. Ми там навіть виступали, але у невеликому складі — фортепіано, два вокали.

Мирослава: Мені найбільше запам'ятався виступ у сквері Небесної сотні. Було дуже гарно: звук хороший і дуже тепла атмосфера.

А де ви берете пісенний матеріал, як ви його обираєте?

Мирослава: З книжок, із записів. Ми не ходимо в експедиції для збирання фолькльору, але в нас багато різних джерел. Є й спадкові пісні від бабусь та дідусів.

У нас є певна бібліотека. Ми користуємось нею для навчання дітей (фольк-студії «Правиця» — ред.) і вибираємо щось самі. Часом ми беремо щось для дітей, а воно потім у голові крутиться і починаєш думати, як би його собі записати.

Марта Любчик з гурту «Правиця», hromadske.ua 

Марта: Оскільки у народних піснях підіймаються ті ж питання, що актуальні й досі, ми часом робимо так: беремо мотив, частину тексту чи приспів і дописуємо власні слова. Але ми цього не замовчуємо, одразу кажемо, що є народний мотив і ми продовжуємо цей мотив у сучасному тексті, описуючи переживання сучасної дівчини. Їй точно так само болить, їй так само образливо, що її кинув хлопець. Ми намагаємось робити сучасну музику і цього не приховуємо.

У попередньому альбомі у нас були переважно народні пісні, а от EP «Любила», який у нас зараз вийшов, він уже з домішками своїх текстів.

Розкажіть, як з'явилася ваша фольк-студія, якого віку діти туди ходять і що ви вивчаєте?

Марта: Нещодавно ми святкували сім років. Сім років тому ми її започаткували, у нас вже були перші учні. Ідея була суголосна з гуртом — ми хотіли, щоб у Києві була школа, де діти можуть прийти і навчитися чомусь українському. Але ми не хотіли, щоб це було просто навчання: ми готуємося до свят, святкуємо їх разом з дітьми та батьками, вчимо дітей традицій. Але в нашій школі робиться дуже сильний акцент на вокалі. Ми самі вокалістки і тому хочемо, щоб діти співали якісно. Ми дуже раді, що це зробили, адже у нас вже є свої діти і ми маємо куди їх повести.

Мирослава: Діти у нас приходять від семи місяців. От зараз у нас відкрилися курси для мам і дітей, і вже мами можуть вчити своїх дітей забавлянок.

Старші діти, які з перших років ходять до нас у студію, трохи починають відходити від фольклору, хочуть співати щось сучасне. І вони часом приходять з бажанням розівчити щось нове, але все одно не можуть відмовитися від фольку, тому що з одного боку, хочуть показати одноліткам, що вміють співати, до прикладу, Тейлор Свіфт, а з іншого — їм дуже подобається працювати з народною музикою.

А скільки дітей відвідують фольк-студію зараз?

Марта: Останній раз, коли ми запрошували усіх на семиріччя, то прийшло близько 150 вихованців. А взагалі через студію пройшло понад 1000 дітей. Були ті, які відходили лише рік, але коли дитині 2-4 роки, то він закарбовується на все життя. Це не зомбування, це відкриття якісного культурного надбання минулого. Так ніби була криниця зі смачною водою, а її хтось закрив і закидав листям. А ми її відкриваємо.