ENRU

Робота мрії: як улаштуватися людині з інвалідністю

У Києві відкрилася пекарня, де працюють люди з вадами слуху та розумовими порушеннями. Вони печуть кекси й хліб. І це не єдиний приклад успішного працевлаштування людини з інвалідністю в Україні. Чи складно їм знайти роботу мрії та що гарантує держава — у матеріалі Громадського.

Наталя приїжджає на роботу вже о 07.20. Щоранку її привозить мати. Дівчина перевдягається, старанно пристібає бейджик з ім’ям і йде в пекарню. Дорогою вітається й обіймається з колегами. Вона працює в одному зі столичних супермаркетів: нарізає хліб, фасує солодощі й викладає продукцію на прилавки. Вона дуже старанна і не залишить роботу, допоки не закінчить.

Дівчині 23 роки, вона має другу групу інвалідності. Як розповідає її мати, улаштуватися на роботу було не складно. У цій компанії співпраця з людьми, що мають інвалідність — корпоративна політика. Найбільша складність полягала в оформленні документів про те, що Наталя здатна виконувати таку роботу.

«У нас є медико-соціальна експертиза, де на власний розсуд, не думаючи про те, що це — дискримінація, записують свої рекомендації щодо роботи. У цих документах має бути індивідуальна програма реабілітації, де мали б зазначити, що вона може працювати», — розповідає мати Наталії Лариса.

Наталя працює в одному зі столичних супермаркетів: нарізає хліб, фасує солодощі й викладає продукцію на прилавки Фото: Олександра Чернова/Громадське

Норми, штрафи та самозайнятість

В Україні право на працю осіб з інвалідністю гарантують міжнародні акти, Конституція та закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю».

Закон зобов’язує підприємства, де працюють від 8 до 25 осіб, мати в штаті хоча б одного працівника з інвалідністю. У більших підприємствах таких працівників має бути не менше 4%. За невиконання — штраф. За дотриманням цих норм слідкує Фонд соціального захисту для осіб з інвалідністю. Якщо вони фіксують невиконання квот — на роботодавця подають до суд.

Рекордний штраф — 38 мільйонів гривень, які стягнули з Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом». Судовий процес тривав з 2007 року й завершився цьогоріч у березні.

Відповідно до рекомендацій Медико-соціальної експертної комісії, людей з інвалідністю мають приймати на роботу без випробувального терміну. На її прохання можуть установити неповний робочий день або тиждень. Працівники з першою та другою групою інвалідності мають право на 30-денну оплачувану та 60-денну неоплачувану відпустки. Звільнення таких працівників відбувається на загальних підставах.

«В Україні дуже поширена практика, коли просто кладеться на стіл трудова книжка людини з інвалідністю, вона не з’являється на роботі, їй платять певний внесок і закривають питання по звітності. За торішніми даними, третина людей з інвалідністю влаштовані на роботу, за даними неурядових організацій — лише 13%», — розповідає редакторка онлайн-видання «Соцпортал» Олена Ткаліч.  

Менше з тим, українське законодавства стимулює самозайнятість осіб з інвалідністю. Створені ними підприємства мають право на пільги зі сплати податків і зборів. Такі підприємства мають знижені ставки страхових внесків до соціальних фондів і звільняються від оподаткування прибутку від продажу товарів чи послуг і податку на додану вартість. Підприємства, де працюють 50% осіб з інвалідністю, звільнені від плати за землю.

На роботі Наталю називають дуже старанною Фото: Олександра Чернова/Громадське

«Мені потрібні тільки інтернет і здоров’я»

За даними Держстату, загалом в Україні 2 мільйони 600 тисяч людей з інвалідністю (разом з особами пенсійного віку). У минулому році працювало 11,5 тисяч. Більшість — дистанційно.

Світлана Патра має рідкісну генетичну хворобу — у неї крихкі або «кришталеві кістки». За життя вона пережила більш ніж 300 переломів. Нині вона працює журналісткою імідж-центру університету «Україна».

«Оскільки я пересуваюся на візку, більшість часу я вдома. Мені потрібні тільки інтернет та здоров’я, щоб успішно працювати. Я можу не звертати уваги на свою інвалідність», — розповідає жінка.

За інформацією Державної служби зайнятості, у січні-вересні 2017 року послуги державної служби зайнятості отримували 34,7 тисяч безробітних осіб з інвалідністю. За направленням центрів зайнятості з них працевлаштовано 8,1 тисяч.

За 9 місяців 2017 року послугами державної служби зайнятості скористалося 53 безробітних з інвалідністю, які проходили навчання в інших центрах професійної реабілітації, працевлаштували 9 таких осіб.

Проте ті, кому вдалося знайти роботу, не захищені від проявів дискримінації та упередженого ставлення з боку роботодавця та колег.

Євгену Новоєнко 26 років, за освітою він — чоботар. У хлопця синдром Дауна. Останнє місце роботи — набір текстів у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю. Згодом хлопця понизили до прибиральника.

«Нам телефонував директор Фонду, розповів про сина неприємні речі, і сказав: Він у вас інвалід? От і нехай сидить удома, він же отримує якусь пенсію. Роботу знайти складно, бо треба цим людям приділяти увагу, а роботодавці бояться брати на себе таку відповідальність», — каже мати Євгена Світлана.

Отже, чи багатьом людям з інвалідністю пощастить знайти роботу, як пощастило Наталі та журналістці Світлані Патрі, залежить від того, наскільки відкритими будуть роботодавці та інституції.