Нації, багатомовність та конфлікт поколінь — інтерв’ю з філософом Марком де Лоне

У сучасному світі ми дедалі частіше стикаємося з небезпекою своїй ідентичності. Це відбувається і в Україні, і у Франції, і в Європі загалом. Саме тому ми бачимо, як поняття ідентичності знову стає актуальним. Як ви оцінюєте цей процес?

Кінець дев’ятнадцятого століття у світі, але передусім в Європі, позначався народженням національних ідей. Це період народження сучасних національних держав. Відбулося возз’єднання Німеччини, возз’єднання Італії, після двох імперій (Наполеона Першого та Наполеона Третього) утвердження республіки у Франції.

 Це були національні формування, національні держави. Але щойно утворившись, вони ввійшли в прямий конфлікт із загальним курсом історії людства, який полягав у поширенні імперіалізму, тобто першої форми глобалізації через колонізацію.

Багатомовність має поставити під сумнів домінування англійської. Якщо люди матимуть лише один спосіб висловлюватися та спілкуватися — це погано

Сьогодні ж ми маємо справу з новою глобалізацією, насамперед з глобалізацією економічних технічних і фінансових обмінів, але аж ніяк не зі справжньою універсалізацію.

Саме тому глобалізація є найвідчутнішою загрозою національним чи регіональним ідентичностям, які, здавалося б, мали розчинитися в новій реальності інтернету, соціальних мереж, але чомусь не розчиняються.

Французький філософ Марк де Лоне Фото: Дмитро Русанов/Громадське

Але чи можна казати про якийсь історичний цикл? Приміром, є епохи утвердження глобалізації, як у 1980-1990 роках. Тоді панувала ліберальна ідея, ідея відкритості. Однак тепер спостерігаємо дещо інше: епоху повернення націй, повернення проблеми ідентичності. Скільки ця тенденція триватиме, на вашу думку?

Гадаю, протягом наступних десятиліть ми спостерігатимемо певну реконфігурацію національних держав. Вони входитимуть в якісь нові наднаціональні федерації, схожі, приміром, на Євросоюз. Тобто можуть постати нові наднаціональні групи держав, які нам сьогодні навіть складно собі уявити.

Усередині цих нових структур, що утворюватимуться через економічну, технічну, а також політичну необхідність, обмін та обіг ставатимуть усе легшими та приємнішими.

Люди навчаються дізнаватися один про одного, навчаються релятивізувати свою національну приналежність. Але це не означає, що ця національна приналежність зникає. Вона всього лише знаходить інші способи інтеграції в ширші структури.

Знову можуть повернутися конфлікти, навіть на такому континенті як Європа

Наразі ми не можемо передбачити, як усе відбуватиметься в межах цих нових форм. Але є багато підстав очікувати (звісно, якщо все буде добре і не буде нових воєн чи потужних економічних криз), що відбудеться нова реконфігурація цих національних ідентичностей.

Марк де Лоне — французький філософ та перекладач відомий дослідженнями з історії філософії та історії ідей, а також численними перекладами, передусім з німецької філософії (Ганни Арендт, Юргена Габермаса, Фрідріха Ніцше, Мартіна Гайдеггера тощо). У своїх творах займається питаннями герменевтики, тлумаченням і проблемами теорії пізнання

Водночас те, про що я кажу, постає перед реальними загрозами. Вони мають економічну природу, але також політичну та військову. Знову можуть повернутися конфлікти, навіть на такому континенті як Європа. І ми не можемо виключати, що знову відбудеться повернення до того, що можна назвати ідентичностями.Це вимагає утвердження багатомовності у світі. На жаль, зусиль у цьому напрямку я наразі бачу дуже мало. Ця багатомовність має поставити під сумнів нинішню одномовність у світі, тобто домінування англійської мови. Якщо в людей буде тільки один спосіб висловлюватися та спілкуватися між собою, це погано.

Утім, я не дуже люблю слово «ідентичність». Я б радше казав про певні культурні індивідуальності. Адже поняття «ідентичність» передбачає, що в цих культурних індивідуальностей не відбувається жодної еволюції, жодних змін. Але ж будь-яка культурна індивідуальність змінюється: вони є процесами, а не застиглими формами.

Французький філософ Марк де Лоне Фото: Дмитро Русанов/Громадське

— Говорячи про ідентичність чи про культурну індивідуальність, ми зазвичай говоримо або про національний аспект, або про релігійний. Чи ви бачите якийсь інший можливий фундамент для цієї метафори ідентичності?

Адже можна бачити народження нових ідентичностей навколо явищ світового спорту, наприклад, фанати того чи іншого футбольного клубу, розкидані між різними країнами.

Можливо також можна говорити про якісь віртуальні ідентичності, приміром, спільність людей, які грають в ті чи ті комп’ютерні ігри?

Думаю, це вже існує, наприклад, у наукових чи мистецьких сферах. Очевидно, що є певні міжнародні течії в науці чи мистецтві, які відрізняються одна від одної. Кожна течія об'єднує науковців чи митців, які мають різне національне походження.

Є певні естетичні тенденції, які є транснаціональними, водночас вони перебувають у конкуренції. Вона не є аж такою агресивною, але це все-таки конкуренція навколо тих чи інших естетичних концепцій.

Коли люди стають заможнішими, вони схильні мати менше дітей, і водночас жити довше, це створює ознаки кризи у сфері поколінь

Те саме і в науковій сфері: є історики, філософи, письменники, які належать до тих чи інших шкіл. У Франції, чи Бразилії, чи якійсь іншій країні вони захищають ті чи інші ідеї, ту чи іншу орієнтацію проти якоїсь іншої, яка також об'єднує представників різних національностей — італійців, німців, британців або японців.

Отже, транснаціональні кроки вже зроблені, але це аж ніяк не передбачає стирання початкових приналежностей. Наприклад, ці письменники продовжують писати своєю рідною мовою, вони не пишуть якоюсь транснаціональною мовою.

Французький філософ Марк де Лоне Фото: Дмитро Русанов/Громадське

— Але ж в історії ХХ століття була ідея іншої ідентичності — не національної, не етнічної і не релігійної, а класової.

Приміром, була ідея інтернаціонального пролетаріату, який у своїй єдності долає національні межі. Чи є сьогодні щось таке, що може бути ґрунтом для якоїсь нової ідентичності, яка б не була національною, але водночас і не була б класовою?

Думаю, що сьогодні дуже важливий поділ відбувається за критеріями поколінь. Ми часто забуваємо, що історія розвивається через покоління. Й існує проблема конфлікту між ними. І він породжується дуже простою річчю: коли люди стають заможнішими, вони схильні мати менше дітей, і водночас жити довше. Це створює ознаки кризи у сфері поколінь, яка має транснаціональний вимір: молодим людям потрібно значно більше часу, щоб увійти в активне життя.

Цей конфлікт між поколіннями мені здається значно більш вибуховим, ніж традиційні конфлікти між працівниками заводів та їхніми власниками, адже відносини між сучасними робітниками та їхніми керівниками істотно змінилися.