ENRU

Історія безпритульної: «Жити на вулиці — це не вибір, там важко, а надто жінці»

793e4b5d5a340913e
Таїсія Васильєва Фото: Громадське
Вона на вулиці вже 18 років. У 90-х з півночі Росії приїхала в Україну, де жила матір, яка тяжко хворіла й померла у 1994-му. Під час продажу будинку її ошукали аферисти, відтак без грошей, житла та з однорічним сином на руках вона опинилася на вулиці. Її звати Таїсія Васильєва і це її історія.

Тая приїхала з Воркути у Кіровоград (нині Кропивницький) одразу після травневих свят 1994 року, а вже восени поховала матір. Плюмбіт, їй прокололи легеню, вона так і не виборсалася.

Разом із сином Тая залишилися в місті. Каже, що мала гроші на книжці, однак в ощадкасі сказали, що всі заощадження заморожені. Після п'яти років, що вона прожила в Кіровограді, так і не отримала громадянство, тому змушена була думати про повернення в Росію. Материн будинок необхідно було продати.  

Ні будинку, ні заощаджень

Зробити це жінка вирішила через фірму. За її словами, ріелтори змусили підписати заяву про відчуження, однак виявилося, що вона не прискорює процес продажу, а означала, що Тая відмовляється від своєї половини будинку. Друга половина належала її братові, і, як стверджує жінка, фірма зробила фіктивні документи й запевнила, що він нібито їх підписав.

Наступні п'ять місяців Тая просила притулок у різних церквах, згадує «Благодать», «Армію порятунку», «Надію», «Слово пробудження» і «Врата Сіону».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Марш за права жінок: «У нас є проблема і ми не будемо заплющувати на неї очі» (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Відтак вони із сином змушені були ночувати на вокзалі. Тая каже, що одного разу чергова сказала, що забере в неї дитину:

«Будинок «продала», грошей не отримала, заощадження заморожені. Одна радість — син, і того хотіли забрати. І ми вирішили їхати в столицю боротися за справедливість», — розповідає жінка.

Таїсія Васильєва Фото: Громадське

Столиця

З Кіровограду до Києва діставалися електричками.

«Пам'ятаю, як на зупинці торгували бабусі пиріжками, — згадує Тая. — Кажу: дайте пиріжок дитині. А дитина ділилася зі мною: «Мама, ти теж хочеш їсти, бери, їж».

До Києва вони приїхали 1 жовтня 2000 року. Ночувати також вирішили на вокзалі. Там дізналися, де можна харчуватися — на Гідропарку й Дарниці американські й нідерландські благодійники роздавали їжу. Під час ночівель на вокзалі в Таїсії викрали документи.

Жінка розповідає, що часом знаходила роботу — доглядала за самотніх старих. Це давало змогу працювати в домашній обстановці. На жаль, така зайнятість була тимчасовою.

«Мені пропонували отримати громадянство України, щоб була матеріальна допомога. — каже вона. — Але для чого я працювала в Росії, у важких умовах на півночі?»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дискримінація в армії: про жінок і не тільки

У російській Воркуті Тая працювала кухарем в харчоблоку. Там же, на півночі, народився її син Сергій.

Син

Тая каже, що востаннє бачила сина 21-го березня 2001 року. Разом з іншими дітьми-безхатченками він пішов на роздачу їжі, звідки, ймовірно, потрапив до приймальника-розподільника. Як стверджує жінка, вона знайшла цю установу на Бондарському провулку, однак дитину віддавати їй відмовилися, адже вона не мала документів.

«Я його шукаю ось вже 17 років. Розшукувала навіть через передачу «Жди меня». Сказали, що немає фотографії. 30 років люди чекають. Може і я дочекаюся».

Таїсія Васильєва Фото: Громадське

Пристосування 

За час життя на вулиці Таї вдалося звикнути та пристосуватися. Вона відвідує безкоштовні перукарні, де навчаються студенти, а потім проходять практику.

На роздачу їжі приходять не тільки бездомні люди, розповідає вона, а й пенсіонери, яким не вистачає пенсії. Ночуює жінка в нічліжці для бездомних на вулиці Суздальській, ніч там коштує 10 гривень, звідти треба йти о 8 ранку.

«Які правила? Приходиш з 6 до 10, тверезим. Треба бути чистим, щоб не занести ніякої інфекції. У 10 в кімнатах вимикають світло».

Жінка на вулиці

Раніше Тая милася, прала й прасувала речі у фонді «Соціальне партнерство». Там також можна було отримувати матеріальну допомогу, харчуватися, отримати ліки тощо. Але фонд закрили понад рік тому.

Тая розповідає, що завжди намагалася слідкувати зо собою, щоб мати змогу безперешкодно зайти в будь-яку крамницію або кафе, адже «виганяють тих, хто з похмілля, хто брудний, від кого смердить».

«Жити на вулиці не вибір — там важко, а надто жінкам. Треба помитися, постригтися, манікюр, парфуми... Бо жінка повинна добре пахнути. Я заходжу в магазин парфумерії та бризкаю парфуми не на папірець, а на себе. Кажу продавцеві: якщо моїм друзям сподобається запах, можливо вони подарують на 8 березня або на день народження».

Таїсія Васильєва (ліворуч) Фото: Громадське

Найскладніше, розповідає Тая, перебувати цілий день на вулиці. Також постійно потрібні гроші на проїзд. 

«З холоду бувало сідаєш в трамвай, а тепла в вагоні немає! А якщо салон теплий, я підходжу до водія і кажу: дякую вам за теплий салон. І йому приємно, і ти їдеш в теплі».

За словами жінки, пункти обігріву, облаштовані в Києві, працюють тільки до 17 години. А найбільший холод вночі.

«Треба не втратити гідність, пам'ятати, що ти людина. Я продала будинок, залишитися на вулиці... Якось намагаюся підняти іншим настрій — все буде добре, не можна впадати у відчай. Поставиш мету — йтимеш до неї. Припустимо, в мене була мета отримати паспорт».

Обіди для безхатченків та нужденних у Свято-Михайлівській церкві в Києві Фото: Громадське

Паспорт

Тая не мала документів 17 років. Нещодавно, розповідає вона, на  роздачі їжі волонтери підказали їй, що можна звернутися в ООН. Організація і справді допомогла — відправила запити до Росії. Відтак Таї вдалося отримати свідоцтво про народження, а потім оформити паспорт РФ.

«Я вже думала: Господи, люди в 16 років отримують паспорт, а я вже 17 чекаю. Тепер у мене є паспорт. Зберігаю його у юристки, щоб знову не вкрали».