Моє знайомство з Олександром Пономаревим, яке згодом переросло у дружні стосунки, відбулось у 1964 році, коли я почала свою наукову кар’єру в Інституті мовознавства імені О.О.Потебні АН УРСР.

Олександр Данилович, а тоді ще просто Сашко, як всі його називали, прийшов до Інституту на три роки раніше — у 1961 році, де разом з колегами працював у відділі загального і слов’янського мовознавства над важливим проєктом — підготовкою «Етимологічного словника української мови». Нині, коли всі томи словника вже вийшли друком, він визнаний у світовій славістиці найповнішим і найкращим з усіх етимологічних словників слов’янських мов.

Успішну працю у такій складній галузі, як етимологічні дослідження, Пономарів зміг реалізувати завдяки ґрунтовним знанням, здобутим на філологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За роки навчання він оволодів не лише кількома слов’янськими мовами, а й під керівництвом професора Андрія Білецького опанував новогрецьку. У 1975 році він захистив кандидатську дисертацію «Лексика грецького походження в українській мові».

У колі науковців академічних інститутів, розташованих у будівлі на Кірова, 4 (тепер Грушевського), Пономарів був одним з найпопулярніших. Його любили за товариську вдачу, почуття гумору, дотепність, неповторну манеру переповісти з серйозним виглядом якусь кумедну історію чи анекдот. Спілкування з ним давало заряд позитивних емоцій, його товариство приваблювало.

Не можна не згадати й таку рису мовознавця, як відданість українській справі. Якось я була здивована, почувши, що він вчився в університеті на відділенні російської мови та літератури. Але коли дізналась про подробиці його біографії, все стало на свої місця.

Олександр Пономарів народився в Таганрозі. Це місто і землі навколо нього були заселені етнічними українцями, переселенцями з південної Чернігівщини й Полтавщини. Ще у двадцятих роках вони становили більшість у Таганрозькій окрузі, а школи з українською мовою навчання були тут до 1933 року, уже після того, як її було передано Росії. У 1933 році радянська адміністрація за наказом Сталіна ліквідувала всі українські школи й замінила їх на російські.

Майбутній мовознавець, який народився 17 жовтня 1935 року в родині українців, уже не мав можливості навчатися в українській школі. Але, як він згадує, в його родині всі говорили українською говіркою, схожою на полтавську. Пісні, звичаї — все було українським. 

Вступивши у Києві до університету, Сашко самотужки досконало опанував літературну українську мову. Його закоріненість в українстві була настільки міцною, що він не побоявся в ті часи відмовитися від зросійщеної форми свого прізвища — Пономарьов і замінити її на українську — Пономарів. До речі, назву міста свого народження він також вимовляв по-українському — Таганріг.

Від багатьох співробітників Інституту мовознавства, особливо киян (до яких належала і я), Олександр відрізнявся тим, що ніколи не переходив у приватних розмовах на російську, виявляючи тверду мовну стійкість.

Взагалі його життєва історія, як мені здається, свідчить про незнищенність нашого народу. На українській землі, людність якої приречена злочинним режимом на фізичне й духовне знищення, народжується особистість з такою сильною опірністю до мовно-культурної асиміляції, що її не можуть здолати ані загрози репресій, ані спокуси успішної кар’єри, які давало відречення від свого коріння.

Зрозуміло, що до таємних списків «українських буржуазних націоналістів» Пономарів потрапив, імовірно, ще в студентські роки. З посиленням русифікації в часи Щербицького до переліку науковців, звільнених з Інституту мовознавства, потрапив у 1976 році й Олександр Данилович. Щоправда, через три роки університетські професори Алла Коваль і Андрій Білецький допомогли своєму колишньому студентові влаштуватися викладачем кафедри мови й стилістики.

З часів горбачовської перебудови Пономарів став одним з найактивніших учасників боротьби за Українську державу — він вступив до «Народного Руху за перебудову», був одним з фундаторів, а пізніше — заступником Голови товариства «Просвіта».

У науково-педагогічній діяльності в Інституті журналістики КНУ імені Т.Шевченка професор Пономарів зосередився на одній з найважливіших мовознавчих ділянок — стилістиці, культурі мови, нормах літературної мови, проблемах правопису і слововжитку. Цим питанням була присвячена його докторська дисертація «Проблеми нормативності української мови в засобах масової інформації», захищена в 1991 році. Праці Пономарева, підручники й посібники за стилістики й культури слова неодноразово перевидавались. Багато років мовознавець вів блог з питань правопису й слововжитку на сайті BBC.

Внесок Олександра Пономарева у розвиток цієї надзвичайно актуальної мовознавчої галузі, як і педагогічна, перекладацька, громадська діяльність, неоціненні.

Світлая пам’ять світлій людині! Співчуття дружині Раїсі, дітям і всім рідним Олександра Даниловича!

Поділитись: