Карпа та Дереш: «за» і «проти» пропаганди. Hromadske.ART

Про пропаганду, як явище

Любко Дереш:

Є різні визначення пропаганди, від найбільш простого, коли пропаганда розуміється як щось плакатне і до того, що зараз називається піаром, який можна розглядати, як нащадок пропаганди. Великий Гебельс казав, що пропаганда – це коли ти гуртуєш довкола себе однодумців, коли ти підтягуєш до себе людей, які вже за відома тобі симпатичні, стягуєш сили довкола себе. Мені найбільше імпонує визначення, що пропаганда – це намагання звести складну проблему до простих тез і представлення цієї проблеми в простих образах, які легко спожити.

Про пропаганду в своїй творчості

Ірена Карпа:

Очевидно, я користуюся якимись інструментами пропаганди, як і будь-який автор. Щоб автор щось пропагував, йому треба самому в це вірити. Інакше це буде заказний матеріал. Я таким не займаюся. Все змінюється з часом. Якщо подивитися на нас рік тому, ми були пацифістами, і це була пропаганда ненападу, ненасильства. Якщо подивитися на це зараз, якщо ми коли ми допомагаємо армії, ми сприяємо якимсь активним діям. Все змінюється відповідно до обставин.

Любко Дереш:

Я відстоюю той підхід, що кожному потрібно розвиватися, ми повинні нарощувати свою здатність розуміти якісь речі, і в цьому сенсі можна пропагувати. Не окремі цінності, а ідеї, концепти чи бачення, а мотивацію. Пропаганда до самоусвідомлення, здатності до критичного мислення, в цьому можна побачити вищий рівень пропаганди, це вже популяризація знання.

Про відповідальність перед читачами

Ірена Карпа:

Те, що я пишу, я віддаю на розсуд тим, хто це сприймає. Я не пропагандист. Як правило, я пишу те, що в мене на душі. Я апелюю не до масової свідомості, а до кожного індивідуально. У цьому полягає відмінність автора. Якщо це від себе, то є шанс отримати відгук в кожній душі. Пропагандою є те, коли ти наприклад хочеш, щоб народ став проти звірства ворога, ти повинен всіляко представити несправедливість, яку несе ворог. Але з іншої сторони ми також несемо зло, бо вбиваємо їхніх синів. Під час війни пропаганда є обов’язковим інструментом. Наприклад, добровольчі батальйони воюють за власним бажанням, вони не піддаються пропаганді.

Любко Дереш:

Це дуже сильний момент. Я довгий час від нього відмовлявся, думав, що непотрібно це пильнувати, здавалося, що мистецтво – це те, за що люди повинні нести відповідальність самостійно. Зараз мені вдалося включити це розуміння в більш широке значення. Потрібно робити акцент на тому, що людина – це самостійний індивід, вона сам повинна дійти до певних висновків. Я прийшов до того, що хочу проблематизувати людей, більш гостро ставити якісь питання стосовно того, що людина зрозуміла і куди вона хоче рухатися. За нас вибір ніхто всередині не зробить. Ми можемо залишатися підлітками, інфанти лами, але в один момент виникає ситуація, яка штовхає до дорослішання, як у нас зараз в Україні. Дорослішання означає, що ти сам береш відповідальність за свій світогляд, за ті речі, які ти сповідуєш, а ті цінності, носієм яких ти є. Ми всі зараз глибоко аналізуємо себе. Коли ми знаходимося у критичній інформаційній ситуації, ми маємо зрозуміти, де ми, а де ситуація і на якому боці ми стоїмо. Кожен з нас щодня отримує спокусу спрощувати ситуацію, щоб піти легшим шляхом в сторону спрощення, і це небезпечно. «Ставання себе» - внутрішній стержень стається тоді, коли ти виборюєш свої погляди. Ми маємо право помилятися, бути незрозумілими для інших людей, не розбиратися в якихось речах. Дотримання цих умов потрібно для того, аби ми віднайшли себе, що і є певними ліками від пропаганди.

Про хороший та поганий бік пропаганди

Ірена Карпа:

Немає чіткої межі, бо це художня література – це тонка річ. Те, що для нас буде біле, для людей, яким промили мозок в Росії, буде чорним. Все залежить від точки спостерігача, де ти знаходишся. Є загальнолюдська норма: люди не повинні страждати і вмирати, бо це XXI століття. Бо це нерозумно, що війни вирішуються зброєю, а не шляхом дипломатичних переговорів. Із двох пропаганд – української і російської – нашої недостатньо, тому що там багато брехні, і чим абсурдніша конструкція, тим їй більше вірять.

Пропаганда напряму пов’язана з ідеологією. У нас зараз є певна пропаганда толерантності чи особистого вибору. Ця пропаганда протиставляється пропаганді тоталітарних суспільств, коли в людини немає вибору і вона йде чітко в строю. Хоча навіть в хорошу пропаганду вміщують багато комерційної інформації. Пропаганда маніпулює архетипами, коли не важливий індивід, а сегмент масовості. Вона не є хорошою і не є поганою. Але все одно кожен автор щось пропагує.

Любко Дереш:

Пропаганда має негативне значення в тому, що спрощує і принижує людську здатність розібратися в чомусь. Можливо, для когось той рівень, що забезпечує пропаганда, є потрібним для того, щоб щось зрозуміти чи до чогось дійти. Зараз, розмовляючи, ми культивуємо цінність в тому, щоб розібратися самим, щоб аналізувати, робити свої висновки. Пропаганда цей варіант відсікає. І в цьому її негативне значення. Вона відмовляє в праві на власне розуміння.

Чи є місце пропаганді в літературі?

Любко Дереш:

Я точно знаю, що в пресі є. По-хорошому письменник відрізняється від журналіста тим, що він копає глибше. Він намагається працювати не з хвилинними ситуаціями, а намагається дати більш глибокий підтекст. У цьому, мені здається, є правило честі письменника. Не зводити все до площини, а давати певний об’єм. Є шанс, що в цьому об’ємі людина зможе побачити, що тут є місце для різних думок, що література не намагається її обрубати.

Ірена Карпа:

Коли я пишу тексти, я вношу туди особистісні речі. Як громадський діяч, громадян України, хочу я цього чи ні, я щось пропагую: поклик до свободи, звільнення людини, активні дії, повагу до себе. У мене є одна ідеологія: звільнення людської особистості, в даному контексті йде мова про звільнення від держави-агресора. У мене є велетенська розкіш – казати те, що я хочу казати. Я кажу це щиро.

/Катерина Мізіна, Анна Перепелиця