«Каршерінг по-донецьки». Як працює бізнес в «ЛДНР» після переділу власності

За матеріалом «Спектра»

У самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» немає вільного переміщення капіталу, вивести звідти великі кошти вкрай складно, немає легальної цивілізованої банківської системи і практично не існує недоторканності приватної власності. Але бізнес там все ж є.

Згідно із законом 1961 року

«Каршерінг по-донецьки — це коли оренда безкоштовна, а клієнт з автоматом», — поділився зі мною жартом колега з Москви. У Києві таких жартів про донецький бізнес не почуєш, а в Донецьку над ними не сміються: по-перше, смішного тут мало, по-друге, жарти ці досить часто не встигають за дійсністю.

«Каршерінг» — це «віджимання» машин у приватників, підприємств або навіть автосалонів, яке широко практикувалося у «лихому» 2014 році. Тепер такого вже не зустрінеш, але тоді й справді умови в зоні військових дій диктувала переважно людина з автоматом.

Ігор, господар заводу будматеріалів у Донецьку, який просив не називати його повного імені, згадує, як влітку 2014 року його підприємство в числі інших було захоплено озброєними формуваннями, які воювали на боці «ДНР». У той момент на заводі залишився тільки менеджер, який на чолі невеликого колективу розпродавав зі складу залишки продукції. Тоді це була нормальна практика — засновники та топ-менеджери масово залишили місто, підприємствами часто (з дозволу керівника організації) управляли ті, хто мав сміливість залишитися або не мав коштів на евакуацію.

Але незабаром якісь люди зі зброєю силою вивезли цього менеджера в колишню будівлю СБУ, побили, погрожували родині, після чого почали вимагати, щоб усю виручку в щоденному режимі он здавав їм. У ті дні будівлю контролювало озброєне угруповання «Руська православна армія» — одна зі збройних структур «ДНР». І майже у кожного підрозділу самопроголошеної республіки були «свої» підприємства, які повинні були «допомагати обороні республіки» грошима і технікою.

«У перший день приїхали в офіс, забрали невелику суму готівкою, яка там була, і все спиртне. Після чого почали заїжджати на завод кожен день — знімати виручку, все, що виходило вторгувати», — згадує Ігор.

Але вже до кінця того ж 2014 року озброєних людей з підприємства витиснули нові силові структури «ДНР», і воно стало працювати в двох юрисдикціях — українську юридичну особу не закривали, більшість людей числилися офіційно працевлаштованими в Україні. Всі великі підприємства-замовники платили в гривні на українській території. У «ДНР» же було зареєстровано дві-три людини, з їхніх зарплат сплачувався податок, угоди в «місцевій юрисдикції» здійснювалися тільки готівковим розрахунком.

А на початку 2015 року сталась теж стандартна для Донецька історія: в офіс під час оформлення угоди з продажу продукції за українськими документами увірвалися «податківці» «ДНР» з автоматами, поставили вимогу щодо «донарахування податків», посилаючись на закони УРСР від 1961 року (саме на їх основі було сформульовано законодавство «ДНР», оскільки це остання законодавча база до незалежності України — прим. «Спектра»).

«Податківці» переписали дані всіх присутніх співробітників підприємства. Їх кількість явно не збігалася з офіційно заявленою для оподаткування. «Ось ці податківці з автоматами тоді й змусили нас перевести більшість людей в «ДНР» вже офіційно», — пояснив Ігор «Спектру».

«Зовнішнє управління»

Таку юридичну трансформацію довелося пройти не тільки заводу нашого співрозмовника Ігоря. Набагато більш значущою вона була відносно великих бізнесів, перш за все гірничо-металургійного комплексу, підприємства якого були нерозривно пов'язані технологією виплавки сталі за допомогою вугілля і коксу з криворізької руди на меткомбінатах і з транспортуванням через порти Маріуполя. Але життєво важливий для регіону технологічний ланцюжок вугілля-кокс-метал був розірваний війною, так що власникам довелося шукати компроміси і домовлятися.

До весни 2017 року вся велика промисловість на території «ЛДНР» продовжувала працювати в українській юрисдикції, генеруючи в українській банківській системі свій прибуток, формуючи всі податки, аж до військового збору, і виплачуючи своїм працівникам заробітну плату в гривні на карти, емітовані в українських банках.

На території «ДНР» і «ЛНР» ці підприємства офіційно ніяких податків не платили і ніяких контактів з тими, кого в Києві вважають терористами (а за такі контакти можна опинитися за ґратами і / або під міжнародними санкціями), офіційно теж не мали. При цьому состави з вугіллям і металом практично безперешкодно йшли через лінію фронту для експорту по всьому світу через Маріупольський порт. Весь єдиний економічний механізм Донбасу функціонував, вочевидь, згідно з якимись тіньовими домовленостями на найвищому рівні в очікуванні швидких політичних рішень.

І тільки через три роки після початку «Російської весни» і введення Україною торгової блокади непідконтрольних територій, 1 березня 2017 року, на ці найбільші підприємства в самопроголошених республіках увійшли озброєні люди і «ввели тимчасову зовнішню адміністрацію». «Влада» «ЛДНР» запевняє, що це не націоналізація (за яку варто було б виплатити компенсацію) і що де-юре офіційні власники підприємств не змінилися. Хоча по факту вони «свій» бізнес вже не контролюють.

Цю «зовнішню адміністрацію» забезпечує цікава структура — ЗАТ «Внешторгсервис», компанія, зареєстрована в такій самій самопроголошеній Південній Осетії. А значить — міжнародні санкції її, м'яко кажучи, не лякають.

ЗАТ «Внешторгсервис» — спеціальний орган управління такими підприємствами: Донецький металургійний завод, Єнакієвський металургійний завод, Макіївський металургійний завод, Єнакієвський коксохімпром, Харцизький трубний завод, Ясиновський коксохімічний завод, Макіївкокс, Комсомольське рудоуправління, ПАТ «Ер Лікід», СП «Краснодонвугілля», Алчевський металургійний комбінат, «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит», ДП «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат».

Ці заводи гірничо-металургійного комплексу спробували повністю переорієнтуватися на Росію. Тепер руду везуть за 1500 км з Кольського півострова, РЖД робить знижку в 25% на доставку руди на Донбас. А потім вироблену металургійну заготовку вивозять назад до Росії — на російські меткомбінати, а звідти, вочевидь, проводиться експорт вже «російської» продукції.

«Орендарі» і «власники»

Компанії поменше під «зовнішнє управління» не потрапили, але власникам довелося сидіти на двох стільцях: продовжувати бізнес на неконтрольованих Києвом територіях і при цьому не потрапити під статтю про «фінансування тероризму». Допоміг нехитрий спосіб — оформили оренду.

Так, в оренду здали, наприклад, виробництва українських виробників цукерок, що знаходяться в Донецьку — компаній «Конті» і АВК. На цукерках «Стріла», вироблених АВК, тепер написано, що їх роблять на фабриці «Лаконд» (Донецьк), а значить — можливі кримінальні справи за «фінансування тероризму» будуть спрямовані проти «орендарів» на недосяжній для українського правосуддя неконтрольованій території.

Однак використання таких посередників як орендарів загрожує неприємними сюрпризами. Так, власник однієї з найбільших українських торгових марок з виробництва алкоголю «Олімп» Павло Климець, який входив до списку найбагатших людей України, був арештований в Москві в квітні цього року за звинуваченням у «дачі хабара в особливо великих розмірах посадовій особі». Климець у Москві, за версією «Коммерсанта», намагався домовитися про повернення контролю над своїм бізнесом в «ЛДНР», коли «посередники» стали користуватися його бізнесом як своїм.

Управу на них бізнесмен у Москві не знайшов — сидить у СІЗО й досі.

Але в деяких випадках у Донецьку діяли прямолінійно і нехитро — одним указом були націоналізовані всі комерційні ринки «ДНР», їх об'єднали в єдине підприємство «Ринки Донбасу» з дирекцією в Донецьку.

Були й такі власники, які не захотіли випробовувати долю і вирішили питання кардинально.

«Ми позбулися своїх активів на Донбасі й у Криму максимально швидко, — розповіло «Спектру» джерело з оточення українського сільськогосподарського олігарха Юрія Косюка. — Коли почалися бої навколо, і на нашу птахофабрику в районі села Грабового під Шахтарськом прийшли озброєні люди, ми встигли дати команду директору випустити в поля всю птицю — якби вона загинула в закритих приміщеннях, була б катастрофа. Зараз до цієї фабрики ми ніякого відношення не маємо!»

Шахтарська птахофабрика тепер одне з «містоутворюючих» «державних» виробництв у «ДНР», курятина тут — найдешевше м'ясо для населення. Контроль над фабрикою приписували оточенню глави «ДНР» Олександра Захарченка, після його загибелі зростанням цін на курятину та організацією роботи підприємства опікувався вже його наступник Денис Пушилін.

Податки і сертифікація

Так зване міністерство економіки «ДНР» вимагає, щоб офіційна зарплата починалася від 10 тисяч рублів ($155), з цієї суми і сплачується податок. Це обурює підприємців: лікарі і вчителі, наприклад, одержують 6 тисяч рублів ($93), а зарплати в 10 тисяч невеликі підприємства платити не в змозі.

«Люди отримують, природно, зарплату більше готівкою, — каже наш співрозмовник Ігор, який володіє заводом з виробництва будматеріалів. — Зараз, у 2019 році, із готівкою всюди борються. У нас багато кінцевих споживачів працюють із готівкою, особливо зараз, коли все так здрібніло, практично 90%. А нам у податковій кажуть, що повинно бути навпаки — 90% безготівково всередині "ДНР" через "Республіканський банк". Від нашої бухгалтерки всерйоз вимагають, щоб вона вимагала у всіх клієнтів документи практично всіх роздрібних операцій, щоб вона оформляла гроші в безготівковий обіг, а клієнти здавали паспортні дані. Збільшують таким чином податкове навантаження».

За його словами, оподаткування в «ДНР» виглядає так: ПДВ немає, але є податок з обороту 2% і податок з прибутку в 15%. При цьому російському бізнесу при постачаннях у «ДНР» угоди реєструють як експорт в Україну, з поверненням ПДВ.

Це призводить до показових випадків. Наприклад, у Донецьку видається спортивна газета «Старт», яка тепер друкується в російському Ростові-на-Дону — і навіть з витратами на митницю і транспортування в Росії виходить дешевше. Проте робити навпаки — невигідно.

«Ти не розумієш, скільки папірців митних я повинен зібрати на кожну окрему позицію для експорту в Росію, це дуже довго для нашого бізнесу!» — розповів «Спектру» її власник.

З невизнаним статусом

Однак комусь невизнаний статус приносить і прибуток. В першу чергу, це стосується автобусних перевезень практично в усі міста європейської частини Росії; наймасовіший напрямок — найближчий Ростов-на-Дону і Москва. З 2015-го проїзд вантажівкам та автобусам через лінію зіткнення заборонений українським урядом.

Людей возити можуть тільки автомобілі місткістю до 7 місць — комерційні автівки на 7 місць найбільше окупаються. Проїзд в обидві сторони для пенсіонерів із супроводом машиною по головному маршруту «пенсійний фонд — Ощадбанк» коштує 1000 гривень з людини — це приблизно третина середньої місячної української пенсії.

Їздити пенсіонерам треба не рідше, ніж раз на 59 днів (президент Володимир Зеленський вже запропонував збільшити цей термін до року, проте рішення ще не прийнято), кількість людей на непідконтрольних територіях, які отримують українські пенсії, оцінюють у 700 тисяч чоловік.

Вантажі — окрема тема. З 2015 року через лінію зіткнення не пропускають автобуси і вантажівки, тільки мікроавтобуси типу «Газелей». При продажу квартири, наприклад, вивезти побутову техніку, меблі, речі — це великі гроші. Мікроавтобуси беруть по дві тонни, і коштує це 6000 гривень з доставкою до найближчої Волновахи і приблизно в два рази більше — з доставкою в Київ.

Туризм і нерухомість

На території невизнаних республік турфірми працюють і на російського, і на українського туриста. Люди з грошима, але без зв'язків із «ДНР», вважають за краще відпочивати дешево в закритому для російських чартерів Єгипті, літаючи з України. Авіаперельоти з України до Туреччини і Хорватії теж дешевші.

У всіх місцевих є чітке розуміння — одна поїздка на відпочинок через Росію може призвести до проблем в українських аеропортах.

«Коли ми зробили українські паспорти, то в ейфорії відразу полетіли через Ростов до Грузії і тільки потім зрозуміли, що отримали позначки російські без офіційного виїзду з України, — розповів «Спектру» донецький підприємець Андрій. — Тепер, якщо летіти в Єгипет через Харків, відпустка може накритися через українських прикордонників, про це попереджають у турагентствах — у відпустку цього літа сім'єю знову полетіли через Ростов».

За перетин непідконтрольних ділянок кордону з Росією в Україні загрожує адміністративне покарання і штраф від 1700 гривень. За незаконний перетин державного кордону — штраф 3400 гривень. Але при перевірці документів перед вильотом прикордонники просто затримують «донецьких» пасажирів на пару годин — до з'ясування. Відпустка, за розповідями таких мандрівників, або зривається, або затьмарюється виплатою хабара на місці.

Без перебільшення успішним і процвітаючим бізнесом в «ЛДНР» можна назвати агентства нерухомості.

«Ціна на будинок залежить від ступеню відчаю продавця; недавно будинок навпроти "Донбас Арени" в Донецьку пішов за $100 тисяч, він і до війни був скромним, коштував трохи більше $400 тисяч», — ділиться зі «Спектром» один з продавців елітної нерухомості.

Господарі не поспішають знижувати ціну при її продажу, а й самі в ній часто не бувають, а залишити розкішний будинок без нагляду небезпечно. Це сприяє появі нових робочих місць — жителі Донецька влаштовуються сторожами в розкішні апартаменти, живуть там і отримують плату, яку можна порівняти з заробітком вчителя або лікаря.

Один з процвітаючих ріелторів «ДНР» — Кирило Сіріус. Він своє ім'я, на відміну від інших співрозмовників, не приховує, дає нам свою візитівку, на якій красується його портрет у смокінгу і з метеликом, а на звороті — слоган «Прийшов час купити собі будинок!»

Він пояснює ціноутворення на типове житло в Донецьку: довоєнну ціну житла потрібно поділити на чотири, якщо в квартирі не закінчений ремонт — на п'ять. Наприклад, квартира, яка коштувала $75 тисяч на кінець 2013 року, в дуже вдалому випадку піде за $15 тисяч.

Кирило демонструє трикімнатні квартири в престижних новобудовах за $20 тисяч. Ці квартири будували ще українські компанії, продавали з українськими документами, але тепер доводиться все переоформлювати вже за законами «ДНР», а після оцінки нерухомості — заплатити 1% від ціни в якості податків у бюджет «республіки».

Продати квартиру можна і дистанційно: послуги юриста обійдуться в $220, покупець віддасть гроші в Донецьку посереднику, а в Києві, наприклад, продавець отримає цю суму мінус комісію в 2%.

Кирило, який прийшов у цей бізнес у 2016-му, налаштований дуже позитивно. Він упевнений, що час будь-якої кризи в усі часи — ще й час можливостей. Просто треба знайти правильну нішу.

За підтримки Медиасети