Вони живуть посеред лісу, полюють і купаються в гірських річках. Але на додачу, ще й читають Достоєвського, грають музику біля вогнища та вивчають теорію струн. Усе це про героїв стрічки «Капітан Фантастік» з Вігго Мортенсеном у головній ролі.

Картина виходить у прокат 25 серпня. А ми з’ясовуємо, як живуть ті, хто покинули міську метушню, не лише в кіно, а й насправді.

 Леонід Кантер, продюсер, режисер, засновник арт-хутору Обирок

 

Насправді майже всі мріють про те, щоб поїхати жити у ліс. Просто не всі можуть на це наважитися, тому що не знаєш, де знайдеш їжу чи де будеш жити. Тому я мріяв довгий час про таку хатиночку в лісі, на озері чи на березі океану чи деінде. Як і інші, я про це мріяв, але потім побачив, що це реальність. Побачив я це у Скандинавії.

Від самого початку була ідея, що «Обирок» буде мистецьким хутором.  Це була не ідея купити хатку для дауншифтінгу, щоб втекти. Це була ідея створення місця мрії, країни мрії в мініатюрі. Місце де люди будуть займатися творчістю, де є добросусідство і шанобливе ставлення одне до одного. І ми це крок за кроком розвивали.

Найважливіше питання, на яке варто звернути увагу, це виховання дітей. Ми не надто задумувалися, тому що у самих не було дітей або вони були маленькими. Потім стало зрозуміло, що потрібно створювати школу мрії, тому що ходити у сільську школу в сусідньому селі не цікаво. Адже якщо ти придумав собі ідеальне життя, то і для дітей там має бути ідеальне життя. 

Ми зробили власну школу, яку назвали «Зелене плем'я» і зараз там навчаються сім дітей. Навчання відбувається з травня по жовтень і у цьому році у нас було 11 викладачів. Діти від навчання у захваті. 

У нас є ті, хто ізолювалися. У нас це не дауншифтінг, навпаки, ми одразу говоримо, що тут не треба ховатися у власну мушлю, а взаємодіяти. Хоча деякі все ж ізолюють себе на певний час, але потім починають соціалізуватися. Може просто потрібен час після усієї метушні, щоб зрозуміти, хто ти є насправді.

Тепер я йду у дику далечінь

Кадр з фільму «Тепер я йду у дику далечінь», imdb.com

Стрічка «Тепер я йду у дику далечінь» під режисурою Шона Пенна базується на книзі про справжню подорож Крістофера Маккендлеса. Хлопець із забезпеченої сім’ї віддає свої гроші на благодійність, а сам вирушає у мандри. Його маршрут проходить від Мексики до Аляски. І якщо річку Колорадо йому вдається подолати на каяку, то природа півночі залишається суворою і нескореною.

Вигнанець

Кадр з фільму «Вигнанець», imdb.com

«Вигнанець» — класична робінзонівська історія про безлюдний острів. Тільки цього разу Робінзоном став інженер служби доставки FedEx у виконанні Тома Хенкса. Йому не випало зустріти П’ятницю, тож розмови герой веде з волейбольним м’ячем Вілсоном. Виживання в диких умовах тут центральна тема, тож і розкладання вогню, і створення знарядь праці, й риболовля показані детально і правдоподібно.

Людина — швейцарський ніж

Кадр з фільму «Людина — швейцарський ніж», imdb.com

«Людина — швейцарський ніж» — мабуть, найдикіший фільм про життя в дикості. Тіло Деніела Редкліффа стає тут універсальним інструментом — двигуном, компасом, резервуаром для води. Навичок виживання зі стрічки навряд чи навчишся, зате можна побачити, як в гущавині зробити автобус з гілок чи перетнути океан верхи на трупі.

Королі літа

Кадр з фільму «Королі Літа», imdb.com

Для трьох підлітків у фільмі «Королі літа» ліс — це місце, де нема батьків, де не діють правила дорослих і можна придумати власні. Герої разом будують хатину, збирають дощову воду і намагаються полювати. Втім, єдина їхня здобич — курка з місцевого магазину. Повернення до природи тут повне романтики і кумедних бойових ритуалів, але це радше тло для зворушливої історії про дорослішання.

Лобстер

Кадр з фільму «Лобстер», imdb.com

Життя у лісі — вимушений хід для героїв фільму «Лобстер». Вони не відмовляються від досягнень цивілізації: виходять у місто за покупками, носять дощовики й танцюють під електронну музику. Але дикість тут проявляється. І не стільки в полюванні на зайців та інших звірів, а в самих правилах, що регулюють життя їхньої спільноти.

 

Поділитись: