«Коли підемо далі, відкопаємо не одну Бучу». Репортаж із крайньої півночі Херсонщини

Нововоронцовка — крайня північ Херсонської області. Російські війська дійшли сюди впритул, але не взяли селища. Тут була сіра зона. Згодом ЗСУ відтіснили росіян углиб Херсонщини. А втім, Нововоронцовка й досі під постійними артилерійськими обстрілами російських військових.

«Ховалася в закапелку на літній кухні, коли почався обстріл»

На в'їзді до селища чуємо вибух. «Прилетіло в сусіднє село», — пояснюють військові, які нас супроводжують. Такі вибухи лунатимуть упродовж усього нашого перебування у Нововоронцовці. Доведеться працювати швидко, постійно присідати біля стін, коли звуки артилерії ставатимуть гучнішими.

Ми під’їжджаємо до понівеченої від снарядів хати: вибиті вікна, розтрощена цегла та розбитий паркан. На подвір'ї нас зустрічає жінка похилого віку. Військові передають їй пакунок із їжею. Бабуся показує свої руки — вони набряклі та червоні від опіків. «Намагалася увімкнути плиту, а воно як спалахне — та обпекло мені руки», — пояснює.

82-річна Валентина мешкає сама. Чоловіка нема вже 20 років, а сина — 10. Невістка та внуки живуть у Києві та в Кривому Розі. Бабуся показує наслідки обстрілів. Усі вікна у будинку вибиті, між кімнатами гуляє вітер та літають ластівки. Стіни мокрі від дощу — даху нема. Як її дім перезимує, Валентина не знає. «Я ховалася в закапелку на літній кухні, коли почався обстріл і прилетіло у мій будинок. Накрила обличчя ковдрою та сиділа. Вранці вже прийшла в хату і побачила, що вони з нею зробили», — бідкається жителька. Добре, хоч кухня вціліла. Тепер жінка живе там.

«Ми вже розрізняємо, як бахкає близько»

До повномасштабної війни тут мешкали близько 7 тисяч людей. Зараз дві третини виїхали. Тетяну та Михайла зустрічаємо на вулиці. Вони теж виїжджали до Кривого рогу, але через тиждень повернулися додому. «Ми ходимо в іншу частину села ночувати, а вдень повертаємося до своєї хати подивитися, як вона, взяти деякі речі. Ми вже розрізняємо: як дуже близько бахкає, то біжимо у підвал, а якщо десь поодаль, то полемо город ще», — пояснює Тетяна. На питання, чи не страшно їм тут лишатися, подружжя усміхається: «Звісно, страшно, але ми з дня на день чекаємо на перемогу». 

Цієї миті підходить військовий, який нас супроводжує, каже, що час їхати далі. Тетяна впізнає його і заходиться сльозами. Вона пояснює: на початку повномасштабної війни носила нашим бійцям їжу, потоваришували. Один із них згодом довго не виходив на зв’язок — і ось тепер вона його побачила. Жінка обіймає військового і просить берегти себе.

«Готові віддати до останнього військового, аби звільнити Херсонщину»

До Нововоронцовки українські бійці зайшли без втрат, а в Осокорівці, сусідньому селі, оточили окупантів та взяли в полон їхнього офіцера. Російські військові просто не очікували тут наступу ЗСУ, пояснює нам командир 98-го батальйону Сергій Шаталов. «Слава нашим хлопцям на “Азовсталі”, які стояли й узяли на себе потужний вид військ, бо тут стояли одні “бомжі”, я їх так називаю, з так званих “Л/ДНР”. Вони були погано забезпечені».

Коли українські бійці зайшли до села, воно виглядало мертвим: «Згодом ми зрозуміли, що люди тут є. Їх тримали у підвалах, у спеціальних місцях збору, бо вони (російські військові — ред.) намагаються патріотично налаштованих людей відділити від інших».

Сергій каже, що на окупованих територіях — справжній апокаліпсис: «На жаль, ми ще не одну Бучу там відкопаємо, коли підемо далі. Я і мій особовий склад готові до останнього військового віддати, аби звільнити Херсонщину. Ми будемо атакувати й убивати їх будь-якими доступними методами».

«Приїжджайте, як звільнимо Крим»

Батальйон Сергія евакуював з-під обстрілів 400 людей. Допомагали виїжджати й мешканцям сусідньої Осокорівки. Нині там лишилися лише кілька сімей, а село майже вщерть зруйноване. «Мою хату почали бомбити 9 травня, на їхній “день пабєди”. А з 17 на 18 травня жахнуло так, що вже ні даху, ні хати, нікого нема», — розповідає Володимир з Осокорівки. Він, як і деякі його односельці, перебрався до Нововоронцовки. З дому виїхав в одній сорочці та штанах, із собою захопив лише документи.

Зараз у Нововоронцовці мешкає близько 40 евакуйованих односельців Володимира. Їх поселили до невеликого приміщення, куди доставляють ліжка, бо люди продовжують приїжджати. Тут переважно літні, але є і жінки з дітьми. З людьми спілкуємося під гудіння постійних вибухів. На них вони вже геть не зважають.

— Приїжджайте до нас ще, але вже як звільнимо Крим. Тоді будемо довго говорити, — запрошує нас Володимир.

— Обов’язково приїдемо.

— Бережіть себе, — услід кричать бабусі. Їхні слова перебивають значно гучніші вибухи.