Світ

Чи може політика бути творчою? — Інтерв'ю з французьким політконсультантом

12 березня, 2018 18:46
Світ/Чи може політика бути творчою? — Інтерв'ю з французьким політконсультантом
Зберегти
Вигляд
В інтерв'ю Громадському Буше розповів про креативність у політиці, «систему», яка чинить їй опір та про те, чи може все-таки політика бути творчою.

Креативність підкорила усі галузі, пропонуючи ефективні рішення в діловій сфері, дизайні, науці й лише політика залишається для неї майже непроникною, — вважає автор книжки «Маленький підручник з політичної креативності», генеральний директор consoGlobe.com, провідної французької онлайн-медіа групи Стівен Буше.

В інтерв'ю Громадському Буше розповів про креативність у політиці, «систему», яка чинить їй опір та про те, чи може все-таки політика бути творчою.

У який спосіб, на вашу думку, пов’язані креативність та політика?

Нерідко люди думають, що ці два слова не надто добре поєднуються. Адже слово «політика» часто сприймається вкрай негативно, як місце змагання різних особистих інтересів, і яке зовсім не пов’язане з креативністю. Креативність натомість сприймають переважно позитивно, адже вона означає здатність пропонувати нові рішення, які були б оригінальнішими, ефективнішими тощо.

Я думаю, що в політиці є насправді багато креативності, усупереч системі. Адже політична система зазвичай перешкоджає креативності та пошуку кращих рішень. Тому в політиці, як і в інших сферах, таких як бізнес чи дизайн, потрібно думати, як підтримувати креативність у підходах до справи.

Генеральний директор французької онлайн-медіа групи consoGlobe.com Стівен Буше Фото: Громадське

Зважаючи на історію і досвід людства, набутий упродовж ХХ століття, можна зробити висновок, що відбувалися протилежні процеси. Нерідко політика, політичні ідея, політична ангажованість впливали на мистецтво, літературу, кіно тощо. Усе ХХ століття видається століттям політизації креативності. Чи стане XXI століття навпаки століттям креативності?

Так, я сподіваюся. Гадаю, креативність може проникнути до політики з абсолютно інших сфер. Вона може прийти і зі сфери мистецтва, але не лише. Мене постійно вражає те, як політична система противиться креативності. Тоді як ми всі маємо до неї здатність. Конкретний приклад — жінки, які навчилися шити одяг самостійно в часи Радянського Союзу, коли крамниці були порожніми.

Тут ми бачимо, чим є креативність — вона є здатністю до оригінальної відповіді в реальній ситуації, відповіді, яка суперечить системі. Система блокувала доступ населення до одягу — знайшли такий вихід. Тут креативність є синонімом винахідливості. Часто люди є дуже креативними, і вони вирішують власні проблеми, навіть коли політична ситуація цьому не сприяє.

Якими є найяскравіші приклади креативності в політичних рішеннях, описані у вашій книжці?

Тут дуже багато різних прикладів. Ось, приміром, два найцікавіші. Перша історія — це історія Аландських островів, архіпелагу в Балтійському морі між Швецією та Фінляндією, який від початку ХХ століття впродовж багатьох років був яблуком розбрату між двома країнами. Доки один з переговорників не подав думку запровадити на островах так званий кондомініум — спільне володіння та суверенітет.

Я не коментуватиму, чи була пропозиція вдалою, а зверну вашу увагу на те, що це є прикладом творчого мислення — мислення поза усталеними правилами гри.

Інший приклад також стосується початку ХХ століття. Це Махатма Ганді, який перед обличчям расизму африканської держави супроти азіатів пропонує нових підхід «неспротиву насильству». Тут ми бачимо приклад креативності Ганді у формах протесту. Це чи не вперше в історії, коли протест мав ненасильницький характер.

Генеральний директор французької онлайн-медіа групи consoGlobe.com Стівен Буше Фото: Громадське

Якщо ми подивимося на сьогоднішню Францію, починаючи з президентських виборів торік, то очевидно, що політичне життя країни суттєво оновилося. Чи можна розглядати це під кутом зору креативності?

Мені здається, те, що відбувається нині у Франції, свідчить про набагато ширші процеси. Уже під час передвиборчої кампанії ми побачили нові форми її ведення. Кандидати в президенти — не лише Макрон, але Бенуа Амон, Жан-Люк Меленшон, Франсуа Фійон — набагато частіше, ніж це було раніше, зверталися за консультаціями до своїх виборців та зовнішніх експертів.

І тепер ми бачимо, що з’являється розуміння: громадяни також хочуть брати участь у політиці. Це не лише у Франції, зрозуміло, це — загальний тренд, і я думаю, що він посилюватиметься та розвиватиметься.

У політиці завжди є та чи інша ідеологія, навіть якщо казати про «кінець ідеологій», але на практиці розрізнення між правими та лівими поглядами зберігаються. Чи ви не ставили собі за мету з’ясувати, яка з ідеологій більшою мірою схильна до пошуку креативних рішень? Адже, приміром, права ідеологія нерідко має консервативні риси.

У книжці я зумисно пробував показати, що приклади креативних підходів у політиці можна побачити в прибічників різних партій. Є різні типи креативності, які існують на різних рівнях. Але дійсно схильним до креативності може бути так званий «радикальній центр». Адже є «млявий центр», що переважно досягає та реалізовує компроміси, і він не більш креативний, ніж радикальні ліві чи консервативні праві. Натомість активна частина центру політичного спектра націлена на подолання ідеологічні суперечності.

Генеральний директор французької онлайн-медіа групи consoGlobe.com Стівен Буше Фото: Громадське

Чи я правильно розумію, що ідеологія в класичному вигляді є протилежністю креативності?

Так, інтелектуальна відкритість є важливою передумовою креативності. Важливо відкривати проблему для якомога ширшого кола колективної експертизи для колективного осмислення та ухвалення рішень. Візьміть для прикладу роботу художника, чи дизайнера, чи архітектора — сьогодні вже ніхто не працює наодинці. А в політичній сфері це ще потрібніше, адже проблеми в політиці мають системний, комплексний характер.

На початку розмови ви згадували про так звану «систему», яка чинить спротив креативності. Під «системою» можна розуміти і систему інституцій, сильних у багатьох країнах, зокрема, й у Франції. В Україні це питання також стоїть гостро, адже ми успадкували радянські інституції. Отож, чи дійсно ми приречені мислити креативність як вічну протилежність інституціям, чи ми можемо уявити, що одного дня ця креативна сила таки змінить спосіб їхнього функціонування?

Демократичні інститути необхідні. Ба більше, потрібний справедливий розподіл влади між інституціями, щоб громадяни були залучені в політичні процеси, а довіра до уряду була високою. Це є необхідною базою для розвитку креативності.

З другого боку, що суворішими є інституції, то потужнішою має бути креативна енергія громадян для руху вперед. На жаль, ми не можемо чекати, поки настане демократія, щоби бути креативними. Адже вдосконалення демократичних інституцій — це процес, який немає завершення. Цей рух має відбуватися одночасно — демократизація суспільства та інституцій, і водночас — креативність громадян, які також постійно шукають кращі рішення в політиці, не чекаючи, поки за них усе зроблять інституції.

Більше про:
# політика
Пов`язані новини