Протистояння між прихильниками єдності України та проросійськими активістами біля Верховної Ради Криму в Сімферополі, Україна, 26 лютого 2014 року
Фото:

EPA/ARTUR SHVARTS

26 лютого 2014 року в Сімферополі відбулися події, які й донині вважаються символом громадянської боротьби кримчан проти сепаратизму. Велелюдний проукраїнський мітинг, який завадив легалізації російської окупації, і сьогодні руйнує російський міф про цілковиту підтримку кримчанами подій тієї весни. З 2016 року 26 лютого відзначається як День кримського спротиву російській окупації.

Передумови: Майдан і антимайдан

Щоб відповісти на запитання: «Що відбувалося тими днями в Криму?», треба ширше поглянути на півострів, яким він був навесні 2014-го. Регіон, завжди прихильний до Віктора Януковича, не залишився осторонь революційних подій. На захист влади регіоналів до Києва з Криму привезли не тільки співробітників «Беркуту». Цивільних кримчан вербували через центри зайнятості та спеціально орендованими потягами везли у столицю на антимайдан.

Кримська влада неодноразово підтримувала Януковича, а вже 20 лютого спікер парламенту АР Володимир Константинов, перебуваючи в Москві, почав відкрито погрожувати відділенням Криму в разі перемоги революції.

Кримчан під час подій на Майдані загинуло четверо — співробітник «Беркуту» Андрій Федюкін, службовці внутрішніх військ Віталій Гончаров і Дмитро Власенко, а також активіст Євромайдану Сергій Кемський.

Але пропаганда рахувала загиблих кримчан сотнями — мережею і контрольованими регіоналами ЗМІ швидко поширювались чутки про розстріл під Корсунь-Шевченківським автобусів із кримчанами-антимайданівцями. І хоча автобуси під Корсунь-Шевченківським справді зупиняли, а людей, які в них перебували, били, утім розстріли, про які повідомляв кримський штаб «Партії регіонів», виявилися фейком.

Інформацію швидко спростували, але спростувань кримські ЗМІ вже не транслювали. І взагалі новини про розстріли виглядали вельми органічно в ефірі ДТРК «Крим», яка на кошти українського бюджету вже кілька місяців розповідала кримчанам про «фашизм» і «коричневу чуму» на Майдані, а згодом стала головним інформаційним майданчиком окупантів під вивіскою «Первый крымский». 

Цей пропагандистський «фарш» добре готував кримчан до окупації півострова. Втім, на допомогу місцевих Росія не дуже покладалася — ще у 20 числах лютого в Криму помітили підозрілі переміщення військових Чорноморського флоту Росії.

Депутат Держдуми Росії Журавльов разом з Сергієм Аксьоновим презентували в Сімферополі «Антифашистський слов’янський фронт».

Поромною переправою і літаками на півострів везли «контингент», який уже за кілька днів зіграв роль проросійських кримчан на масових заходах і довкола українських військових частин. Перше розслідування про таких «спецтуристів» оприлюднила влітку 2014 російська «Новая газета» (1, 2 частини).

Озброєні російські військові у формі без розпізнавальних знаків блокують південну військово-морську базу ВМС України у Новоозерному, неподалік Феодосії, Крим, 3 березня 2014 року
Фото:

EPA/ARTUR SHVARTS

Кримські силовики: мобілізували «тітушок», мовчали про загрозу

Що робили кримські силовики у цей час? Складається враження, що нічого. Адже головною новиною з наради прем’єра Анатолія Могильова (генерал-полковника міліції) з очільниками кримських МВС і СБУ міг стати заретушований годинник, та аж ніяк не іноземне вторгнення в Крим.

До останнього кримські силовики будуть застерігати кримчан від «небезпечних» ультрас, фанатів «Таврії», які врешті стали однією з небагатьох організованих проукраїнських сил, здатних давати відсіч проросійським провокаторам під час вуличних акцій.

Ще одна функція кримських силовиків у передокупаційні дні — мобілізація тітушок, викрита в Керчі й Сімферополі.

Про загрозу вторгнення тоді ніхто не попереджав (коли кримські МВС і СБУ повністю перейшли на бік Росії в перші ж дні окупації, стало зрозуміло, чому).

Після втечі Віктора Януковича кримські сепаратисти активізували мобілізацію місцевого населення. 23 лютого загони «народних дружин» створювалися просто біля будівлі кримського парламенту. В Севастополі цього дня натовп проголосив «народного мера» Олексія Чалого.

Проросійський загін «народних дружин» біля будівлі кримського парламенту в Сімферополі, Крим, 21 лютого 2014 року
Фото:

Олексій Сувіров/УНІАН

Проукраїнські сили півострова відповідали на це власними вуличними акціями. Попри те, що значна частина проукраїнських активістів ще була в Києві, а в Криму тітушки діяли під прикриттям міліції, в Сімферополі вдавалося збирати велелюдні мітинги. Наприклад, того ж 23 лютого, коли багатотисячний мітинг оголосив вимогу прибрати з головної площі Сімферополя пам’ятник Леніну.

25 лютого — черговий проросійський мітинг під кримським парламентом. І перша спроба вивісити російський прапор. До мітингувальників вийшов Володимир Константинов і пообіцяв, що наступного дня Верховна Рада Криму розгляне питання про оголошення референдуму і звернення до Росії по прийняття півострова до свого складу. Цього дня в Ялті помітили російських військових, які пересувалися з відвертим порушенням угод про базування на території України.

Мітинг 26 лютого

Реакція на це була швидкою. Меджліс кримських татар призначив на 11 ранку 26 лютого мітинг перед Верховною Радою Криму. Трохи пізніше туди ж запросив проросійські сили Сергій Аксьонов.

Будівлю кримського парламенту місцеві давно прозвали «пентагоном» через візуальну схожість із будівлею міноборони США. Але замість п’яти кутів найбільш впізнавана частина будівлі Ради має вісім кутів. Двір всередині цього «октагону» 26 лютого 2014 року став полем вуличного протистояння, яким на один день вдалося відтермінувати початок відкритої окупації Криму.

Фактично мітинг почався до 11 ранку. Кримські татари, проукраїнські активісти, футбольні фанати — кількість учасників мітингу за територіальну цілісність України становила, за різними оцінками, від 7 до 10 тисяч.

Пізніше подвір’я Верховної Ради Криму почали заповнювати проросійські активісти. Навіть з урахуванням підвозу більшої частини мітингувальників автобусами з Севастополя та Євпаторії, проросійські сили опинилися у меншості — приблизно 5 тисяч осіб.

Близько 500 співробітників міліції, присутніх на мітингу, від забезпечення порядку згодом фактично усунулися. Ближче до 14 години між мітингувальниками почалися перші сутички. Через тисняву того дня загинули дві людини.

Того дня Верховна Рада Криму не зібрала кворум — прийшли 49 депутатів з необхідних 51. Очікувати на колег президія кримського парламенту припинила близько 16 години, коли проукраїнські активісти витіснили проросійських з двору парламенту і увійшли до будівлі.

Пересвідчившись у тому, що засідання скасоване, учасники мітингу за єдність України залишили будівлю і двір кримського парламенту. Міліція і частина проросійських активістів залишились на місці. Ватажок «Руської Єдності» Сергій Аксьонов увечері в ефірі ДТРК Крим розповідав, що вимоги приєднання до Росії — це виключно провокації.

Вже за кілька годин, у ніч на 27 лютого, будівлі Верховної Ради і Ради міністрів Криму захопили російські військові без розпізнавальних знаків. Чинний на той час кримський прем’єр, генерал-полковник міліції Анатолій Могильов, тоді так і не спромігся з’ясувати, хто ж захопив його робоче місце: «Взяли мій мобільний телефон і за цим телефоном вони зв’яжуться в той момент, коли будуть готові з кимось розмовляти». Згодом терористи розповіли все самі.

Ватажок «Руської Єдності» та майбутній самоназваний голова Криму Сергій Аксьонов (праворуч) біля будівлі кримського парламенту в Сімферополі, 27 лютого 2014 року
Фото:

EPA/ARTHUR SHWARTZ

Проукраїнські акції під час окупації

Захоплення адміністративних будівель стало початком відкритої стадії російської окупації Криму. Найближчими днями була захоплена поромна переправа в Керчі, виставлені блокпости «Беркуту» і так званих «козаків» на в’їзді в Севастополь і на кримському перешийку. Росія почала неконтрольоване перекидання військового і спеціального контингенту в Крим.

Але акції громадянського протесту проти окупації тривали, попри те, що відбувалися вони тепер під дулом автоматів російських військових.

Третього березня кримський татарин Решат Аметов після невдалої спроби мобілізуватись до української армії (військкомат Криму вже було захоплено) здійснив одиночний пікет перед захопленою Радою міністрів Криму. У прямому ефірі його запхали в машину і вивезли у невідомому напрямку. За два тижні його тіло знайшли у лісосмузі зі слідами катувань.

8 березня півостровом прокотилася акція «Жінки Криму за мир». А наступного дня перед проукраїнським мітингом до 200-річчя Шевченка на залізничному вокзалі Сімферополя міліція разом з аксьоновськими «дружинниками» викрала орагнізаторів Андрія Щекуна і Анатолія Ковальського. Їх довго утримували і катували в республіканському військкоматі. Мітинг тоді все одно відбувся.

Останній проукраїнський мітинг з демонстрацією символіки та гаслами відбувся в Сімферополі на другий рік російської окупації. Його учасників Леоніда Кузьміна, Вєльдара Шукурджиєва і Олександра Кравченка затримали і присудили їм виправні роботи. Усі фігуранти «шевченківської справи» зараз на материку.

У 2015 році стало остаточно зрозуміло — в Криму навіть кольори національного прапору під фактичною забороною. Подальша фабрикація справи проти кримчанина Володимира Балуха стала черговим підтвердженням цьому: за відмову зняти прапор з даху будинку проти фермера порушили кримінальні провадження. Врешті їх сфабрикували три, Балуха засуджено до майже 5 років ув’язнення.

За подіями 26 лютого окупанти теж розпочали кримінальне провадження. За ним переслідувались виключно учасники проукраїнського мітингу.

В окреме провадження виділили справу заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза. Сергій Аксьонов, головний організатор проросійського мітингу, проходив у справі виключно як свідок.

У цій ситуації єдина позиція, яку ще дозволено відкрито демонструвати кримчанам — солідарність. І кримчани роблять це. Вони збирають гуртом на штрафи, приходять підтримувати політв’язнів на засідання «судів», допомагають дітям, чиїх батьків репресувала окупаційна влада.

Так збирали і возили допомогу українським військовим, які потрапили до російського полону внаслідок інциденту в Керченській протоці.

Поділитись: