ENRU

Новий Мао? Як лідер Китаю стає на шлях диктатури

252ec1036e7280577
Президент Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін виступає в заключний день конгресу Комуністичної партії Китаю в залі засідань китайського парламенту (Велика народна зала) в Пекіні, 24 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/WU HONG

Сі Цзіньпін, президент Китайської Народної Республіки, зміцнює свою владу. Його ім’я прописують в конституції партії, він явно бажає продовжити правління й після запланованих двох п’ятирічних термінів і робить Китай агресивнішим та авторитарнішим. Принаймні про це свідчать результати 19-го з’їзду Китайської комуністичної партії, який закінчився 24 жовтня.

Чи може Сі Цзіньпін стати новим Мао Цзедуном для Китаю, і якими є тенденції китайської політики сьогодні — аналізує Громадське.

З’їзд партії: «новий Мао»?

З’їзд Комуністичної партії Китаю — це подія, яка відбувається кожні п’ять років і завжди дає можливість відчути пульс центру ухвалення рішень східноазійського гіганта. Як і в колишньому СРСР, такі з’їзди визначають, підтверджують чи змінюють «генеральну лінію партії». 

Протягом останніх десятиліть з’їзди партії або проголошували нового лідера, або виводили на сцену людей, які можуть претендувати на лідерство після наступного з’їзду.

Китайські військові прибувають на церемонію відкриття 19-го Національного конгресу Комуністичної партії в Пекіні, 18 жовтня 2017 року. З'їзд компартії — найважливіша політична подія в країні, під час якої обирають лідера партії та обговорюються плани на найближчі п’ять років Фото: EPA-EFE/ROMAN PILIPEY

Співробітник служби безпеки (на передньому плані) та персонал для зустрічі делегатів (з парасольками) біля входу до будівлі парламенту Китаю в день відкриття конгресу Комуністичної партії Китаю, Пекін, 18 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/ROMAN PILIPEY

Нинішній президент Сі Цзіньпін править з 2012 року. Сьогодні мало хто ставить його владу під сумнів. Але ключова інтрига нинішнього зібрання китайських комуністів полягала в тому, чи вийдуть на авансцену партії люди, які можуть через п’ять років замінити нинішнього президента.

Інтригу зняли в останній день конгресу. Серед представленого оновленого складу «постійного комітету» політбюро ЦК партії — тобто найвпливовіших членів китайської комуністичної еліти — жодних нових чи незалежних облич китайці не побачили. Ключові люди цього «постійного комітету» наразі цілком лояльні до Сі Цзіньпіна.

Ба більше: з’їзд закріпив ім’я Сі Цзіньпіна в конституції партії. Відтепер у ній буде фраза про те, що партія скеровується «думками Сі Цзіньпіна про соціалізм з китайськими особливостями для нової епохи».

Досі честь такого закріплення в конституції мали тільки два лідери КНР — Мао Цзедун і Ден Сяопін. Але ці двоє були не просто лідерами: вони створили обличчя сучасного Китаю. Мао — обличчя Китаю комуністичного, а Ден — обличчя Китаю, відкритого для світу. Саме за його правління в 1980-х комуністична ідеологія КНР отримала ін’єкцію ринкової економіки, що тепер головною характеристикою сучасного Китаю. Поза тим і Ден Сяопін отримав таке визнання лише після смерті.

Президент Китаю Сі Цзіньпін вклоняється перед делегатами після виступу під час церемонії відкриття 19-го Національного конгресу Комуністичної партії Китаю в залі засідань китайського парламенту (Велика народна зала) в Пекіні, 18 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/HOW HWEE YOUNG

Отже, Сі Цзіньпіну відвели роль, яка принаймні порівнює його з Мао. А це багато про що говорить. Мао й справді є моделлю для китайського президента. Передусім у безкомпромісному прагненні захищати «правду» партії. Коли наприкінці 1950-х Мао виступив проти Хрущова та його курсу на десталінізацію, багатьом це могло здаватися божевіллям.

Однак китайські комуністи на кшталт Сі Цзіньпіна вважають, що Мао мав рацію: десталінізація, переконані вони, почала процес, який закінчився розвалом СРСР.

Утім, називати Сі «новим Мао» було б явним перебільшенням. Він ще не має такої влади, такого авторитету й таких репресивних ресурсів, які були в засновника КНР.

«Мао Цзедун був королем. Він мав владу до кінця життя. Багато хто каже, що Сі Цзіньпін хоче повчитися в Мао, стати на нього схожим, стати другим Мао. Але це неможливо», — прокоментував Громадському Бей Лінг, відомий китайський дисидент і письменник, керівник Незалежного китайського ПЕН-центру.

«Сьогодні Китай є значно відкритішим, ніж у часи Мао. Навіть попри те, що використовує інформаційну стіну в інтернеті, попри те, що блокує міжнародну інформацію — так чи йнак неможливо заблокувати все. Тому коли кажуть, що Сі Цзіньпін стане другим Мао, мені це здається смішним і божевільним. Він не може стати другим Мао. Не тому, що він цього не хоче, а тому, що ніхто інший цього не хоче, зокрема і його однопартійці», — пояснив Бей Лінг.

Делегати з'їзду підіймають руки, щоб проголосувати. 19-й конгрес закріпив ім’я президента Сі Цзіньпіна в конституції партії. Досі така честь випадала тільки двом лідерам КНР — Мао Цзедуну і Ден Сяопіну. Пекін, 24 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/WU HONGКитайські стюардеси підкидають капелюшки на площі Тяньаньмень у Пекіні (найбільшій площі у світі), позуючи перед камерою фотографа, у день закриття 19-го Національного конгресу Комуністичної партії Китаю, 24 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/ROMAN PILIPEY

СРСР: «як не треба робити»

Якщо Мао для Сі є прикладом для наслідування, то негативний приклад — радянські лідери: уже згадуваний Хрущов, а ще більшою мірою Горбачов.

Заступаючи на посаду президента у 2012-му, Сі Цзіньпін казав, що розпад Радянського Союзу за часів Горбачова був наслідком того, що ніхто не зміг стати на захист партії. Саме тоді деякі західні медіа називали Сі Цзіньпіна «китайським Горбачовим» (очікуючи, що той реформує Китай), але він виявився його повною протилежністю.

Саме Горбачов є для нинішньої китайської еліти прикладом того, до чого можуть довести демократичні реформи. І саме тому Сі Цзіньпін реформам опирається. Головне завдання він бачить у «стабільності». Він прагне, щоб поширення економічного добробуту не зруйнувало авторитету партії, а корумпований китайський капіталізм, який призводить до ще більшого збагачення заможних і ще більшого збіднення бідних, отримав якийсь опір. Принаймні у сфері боротьби з корупцією, яку Сі Цзіньпін активно веде: за 5 років кількість членів партії, яких покарали за корупцію, перевищила мільйон осіб.

Цікаво, що російська альтернатива Горбачову — Володимир Путін — була для Сі Цзіньпіна моделлю для наслідування. Коли Сі лише заступав на посаду президента у 2012 році, Путін, після обміну посадами з Медвєдєвим і свого прем’єрства, на неї вже «повертався».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Путін та посередники»: розслідування про статки російського президента

Тому Путін є для Сі — зразок того, як можна консолідувати владу у своїх руках. Зокрема через імітацію процедур та зміну правил гри.

Президент Китаю Сі Цзіньпін (ліворуч) та колишній президент країни Цзян Цземінь під час засідання конгресу Комуністичної партії Китаю в залі засідань китайського парламенту (Велика народна зала) в Пекіні, 18 жовтня 2017 року. Цзян Цземінь за допомогою лупи намагається прочитати партійний документ Фото: EPA-EFE/HOW HWEE YOUNG

Одноосібний Сі

Цілком можливо, Сі Цзіньпін планує піти путінським шляхом, змінюючи правила під себе.

Згідно з конституцією Китайської комуністичної партії, президент може бути на посаді протягом максимум двох п’ятирічних термінів. Від часів 4-ї конституції жоден президент КНР цього правила на порушував: керували вони по 5 (один мандат) чи 10 (два мандати) років.

Однак той факт, що нинішній з’їзд партії не висунув жодних нових облич, може означати, що Сі Цзіньпіна дійсно готують до третього терміну. А для цього треба змінити конституційні правила.

Сі Цзіньпін уже давно намагається бути одноосібним лідером. Він відходить від традиції колективного урядування, характерної для Китаю останніх десятиліть, коли владу ділили між собою президент, прем’єр, генеральний секретар партії, керівник Центральної військового ради Компартії та члени «постійного комітету» політбюро.

Приміром, за часів лідерства Сяопіна, коли Китай зробив грандіозний поворот, що дозволив відкритися для західного світу та запровадити почасти ринкові принципи в економіці, велику роль відігравали генеральні секретарі Ху Яобан та Чжао Цзиян, а також президенти Лі Сяньнянь та Ян Шанкунь. Під час минулого президентства Ху Цзінтао потужну роль відігравав прем’єр Вен Цзябао.

Натомість Сі Цзіньпін руйнує інституційну множинність: він сам є і президентом республіки, і генеральним секретарем партії, і головою Центральної військової ради партії (часто саме ця позиція означала справжнє керівництво країною). Прем’єр Лі Кечан наразі фігура надто слабка.

Схоже, Сі на цьому не зупинятиметься й прагнутиме ще більшого зміцнення позицій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Чому Китай обурився через розмову Трампа з президентом Тайваню

Сі Цзіньпін уже давно намагається бути одноосібним лідером (на фото — делегати Національного конгресу Компартії вітають китайського лідера Сі Цзіньпіна (в центрі) на церемонії відкриття конгресу в Пекіні, 18 жовтня 2017 року) Фото: EPA-EFE/WU HONG

В останній час справді бачимо зміцнення авторитарних тенденцій. Лю Цзяобо, китайський дисидент та лауреат Нобелівської премії миру, помер у липні після майже десятилітнього ув’язнення. Митців на кшталт Ай Вейвея переслідують. Джек Ма, найвідоміший китайський бізнесмен, засновник Alibaba, торік зіткнувся з проблемами через критичні публікації про Сі Цзіньпіна в одному з медіа, що належить йому. У Китаї практично немає незалежних медіа, незалежних видавництв, незалежних приватних телеканалів; тут обмежено доступ до західних соціальних мереж та інтернет-ресурсів.

Найпевніше рух у бік авторитарнішого режиму в наступні п’ять років лише прискорюватиметься.

Наступ на Гонконг

Одним з важливих питань внутрішньої політики Китаю залишаються відносини з автономним Гонконгом. Після того, як Британія передала цей район Китаю у 1997 році, співпраця Пекіна і Гонконгу ґрунтувалася на принципі «одна країна, дві системи». Це означає, що район може зберегти капіталістичну економічну та політичну систему, водночас перебуваючи в складі соціалістичного Китаю.

Простіше кажучи, Гонконг є таким собі острівцем свободи й демократії (наскільки це можливо) всередині Китаю. У 2014 році там відбулася «революція парасольок» — активісти виступали проти планів китайської влади фільтрувати кандидатів на місцевих виборах у 2017 році. Урешті-решт, революція перемогла, а Сі Цзіньпін запам’ятав гонконзьку волелюбність.

Наприкінці червня голова КНР уперше за час правління відвідав Гонконг — на честь святкування дня возз’єднання з Китаєм. Місцеве населення зустріло його масштабними протестами.

Сі Цзіньпін (у центрі) готується до відльоту в Міжнародному аеропорту Гонконгу після триденного візиту на честь дня возз’єднання з Китаєм, 1 липня 2017 року Фото: EPA/ROMAN PILIPEYПротестувальники в Гонконгу з гаслами на плакатах «Бити Сі, бити комунізм» під час продемократичного мітингу в день перебування в Гонконзі китайського лідера з офіційним візитом, 1 липня 2017 року Фото: EPA/JEROME FAVRE

Лідер КНР з відповіддю не забарився. Буквально за декількох тижнів після його візиту в Гонконзі почалися переслідування демократичних активістів. Обшуки квартир, арешти, кримінальні провадження. Унаслідок репресій ув’язнили 13 активістів, серед яких опинились лідери «революції парасольок» та молоді політики Дошуа Вонг і Натан Ло.

Попри все інше, їхня партія Demosisto виступає за самовизначення Гонконгу й просуває ідею незалежності після 2047 року — саме тоді завершується угода між Британією і Китаєм про передачу регіону. Тиск і залякування посилилися проти всіх, хто відкрито заявляв про ідею самовизначення Гонконгу й висловлював незгоду з офіційною політикою Пекіна.

Детальніше про те, що відбувається у Гонконзі дивіться в інтерв’ю  «Громадського.Світ».

Гонконзька дисидентка й лідерка партії Youngspiration Яу Вай Чінь уважає, що Сі Цзіньпіна не влаштовує автономія регіону поза китайською системою, і він будь-що хоче укріпити владу.

«У промові на з’їзді партії Сі Цзіньпін сказав, що зробить усе, що в його силах, щоб утримати владу й реалізувати свою мрію в Гонконзі. На мій погляд, це показник того, що насправді Пекін уже відмовився від концепції «одна країна, дві системи».

Особисто я вважаю, що уряд боїться людей, які намагаються просувати ідею незалежності Гонконгу, адже це можливо в майбутньому. У це вірить молодь.

Уряд намагається тиснути на активістів, щоб зламати опір — він каже їм, що незалежність неможлива, неможливо існувати поза межами КНР. Влада каже, що нам слід розвивати наше місто разом з китайськими містами, які межують з Гонконгом — Шеньчжень та Гуанчжоу. План уряду — адміністративно об’єднати ці міста в майбутньому, щоб Гонконг відійшов у історію», — розповіла вона в розмові з Громадським.

Лідери «революції парасольок» у Гонконзі, продемократичні студенти-активісти Дошуа Вонг (праворуч) і Натан Ло спілкуються з журналістами перед засіданням Вищого суду Гонконгу, 17 серпня 2017 року. Того дня суд виніс їм вирок за організацію протестів у вересні 2014 року Фото: EPA/VERNON YUEN

Китай, Росія та Америка

Між Китаєм і Росією є цікаві подібності.

І російській, і китайській еліті подобається протиставляти себе Заходу, водночас своїх дітей вони часто виховують цілком у західному світі.

Сі Цзіньпін — корінний пекінцець, не надто інтегрований у західну культуру, але його єдина донька навчалася в американському Гарварді.

Після 2013 року в Китаї все частіше говорять про «китайську мрію», що є очевидною калькою «американської мрії». Китайська молодь усе більше нагадує західну, зокрема цінує матеріальний добробут та індивідуальні економічні блага.

Водночас, подібно до Росії, ця «стилізація» під західний тип життя аж ніяк не означає проточування до Китаю західних цінностей демократії чи прав людини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Китай та Америка: що Трамп може сказати Сі Цзиньпіну?

Утім, між Путіним та Сі Цзіньпінем є й очевидні відмінності. Економічно путінська Росія значно слабша, ніж сучасний Китай. Її політика провокування Заходу наразі не принесла очікуваних плодів: на відміну від Китаю, Росія перебуває в напівізоляції, яку спричинила анексія Криму та дії Росії на Донбасі.

Проблеми в стосунках із Заходом підштовхують Росію до пошуків підтримки в Китаї. Для Кремля Пекін є картою, яку Заходу завжди можна розігрувати із Заходом: мовляв, якщо ви нас ізолюєте, ми завжди знайдемо альтернативу на сході. Утім, ця альтернатива для Росії насправді стає безальтернативністю, вибором без вибору, що Пекін уміло використовує.

Як і Росія, Китай намагається підпорядкувати собі сусідів. Індонезія, Камбоджа, В’єтнам, Таїланд усе частіше висловлюють занепокоєння його повільною експансією — у Південнокитайському морі, але не тільки. Однак, на відміну від Росії, Китай утримується від прямого військового втручання у справи сусідів, віддаючи перевагу впливу економіки та грошей.

Президент Китаю Сі Цзіньпін (праворуч) та президент Росії Володимир Путін під час форуму Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво в Перу, 19 листопада 2016 року Фото: EPA/ERNESTO ARIAS

У цьому контексті важливо, як розвиватиметься ситуація навколо Північної Кореї. Китай істотно «вкладався» в цю країну й має там серйозні інтереси. Водночас навіть вони не дозволили розглядати Північну Корею як своє власне «геополітичне подвір’я», а тому Китай підтримав санкції ООН проти Пхеньяна у відповідь на північнокорейську ядерну програму.

Цікаво також, як Китай реагуватиме на американського президента та його політику щодо КНДР. Обережний Пекін, схоже, боїться непередбачуваності Трампа, зокрема після знаменитого твіту про те, що північнокорейських лідерів «скоро не буде». Військової операції американців у КНДР Пекін явно не вітатиме. Однак військової потужності самого Китаю досі недостатньо, щоб протистояти американській армії.

Якщо ж Сі Цзіньпіну вдасться ще більше консолідувати владу в своїх руках, він зможе забезпечити її на довгі роки вперед, подібно до Мао або хоча б до Путіна. А це зробить Китай агресивнішим й упертішим як щодо сусідів, так і щодо конкурентів, на кшталт Росії чи США. Питання лише в тому, наскільки китайське суспільство, яке дедалі більше індивідуалізується, буде готовим до такого повороту подій.

Детальніше про зміцнення влади Сі Цзіньпіна дивіться в програмі «Громадського.Світ». 

Підписуйтесь на наш канал у Telegram