ENRU

Пекло в раю: ІДІЛ на Мальдівах

Репортаж з острова з найбільшою кількістю джихадистів у неарабській країні

 

 Франческа Боррі – військовий кореспондент, письменниця

Франческа Боррі — одна з небагатьох західних кореспондентів, яка тривалий час працює в Сирії та Іраку. Автор книги «Cирійський пил: Репортажі з серця війни». Нині Франческа готує книгу про те, чому іноземні бійці з немусульманських країн приєднуються до «Ісламської держави».

Публіцистка надала свій матеріал Громадському, зокрема звертаючи увагу на те, що чимало заможних українців та росіян відпочивають на Мальдівах, тим самим підтримуючи існуюче становище.

Від авторки:

Ми знаємо, що Путін увійшов в Сирію не для того, щоб підтримати Башара аль-Асада, який був на межі поразки, а для того, щоб утвердити Росію як світову державу. Рік потому ситуація така. Він виграв. Ось чому я хочу, щоб мій текст прочитали російські та українських читачі: тому що важке завдання встановлення зв’язків росіян із Європою і Заходом — на їхніх плечах. Путін каже, що він бореться з тероризмом, і що він бореться з тероризмом заради всіх нас, як заради росіян, так і заради інших. Тому я хотіла би, щоб росіяни отримали уявлення про те, якими є наслідки їхньої війни із джихадистами. Я почала працювати із темою Сирію чотири роки тому. Через два роки я працювала в Сирії та Іраку. Зараз я працюю в Сирії, в Іраку і в Лівії. Тепер, військовий кореспондент може працювати в Парижі, в Брюсселі. Скрізь. Навіть на Мальдівах.

ЧИТАТЙТЕ ТАКОЖ: Чи справді «ІДІЛ» програє в Іраку: 9 тез

Протестувальники тримають прапори ІДІЛ під час мітингу на підтримку впровадження законів Ісламського Шаріату на Мальдівах, вересень 2014 р. Фото Flickr Dying Regime

«Вони дійсно відважні, чи не так? — з гордістю  запитує  таксист, коли кажу йому, що я журналіст, який висвітлює війни на Близькому Сході. В Парижі, Брюсселі, Тунісі, коли говориш з мусульманами про джихадістів з угруповання «Ісламська держава», виявляється, що вони у повному розпачі та, ніби вибачаючись, кажуть, що ті з’їхали з глузду. На Мальдівах навпаки кажуть, що ті – герої.

Багато західних туристів навіть не уявляють, що це мусульманська країна. Натомість, Мальдіви – це неарабська держава з найбільшою кількістю в світі іноземних бойовиків на душу населення. Їх тут близько двох тисяч з 400 000-го населення. Влада заперечує цю інформацію. Але чи не кожен тут має брата, друга або знайомого в Сирії. Тут пильнують за битвою за Алеппо та підтримують Аль-Каїду.

Для нас Мальдіви – це архіпелаг з 1 192 островів. Місцеве населення зосереджене фактично в столиці – Мале. На нетуристичних островах є хіба кілька крамниць, одна школа та футбольне поле. Трапляється, що й електроенергії немає. Якщо щось потрібно, всі прямують в Мале. Офіційно тут живе 130 000 осіб. Насправді людей вдвічі більше. Заселений буквально кожен сантиметр.

Вулиці Мале в сезон мусонів. Фото Франчески Боррі

З однієї з головних вулиць міста Бурузу Магу я виходжу на вузьку вуличку,  звідки відкривається мальовничий краєвид на синій, зелений та жовтий будинки. У першій кімнаті мешкає п’ятеро людей, другій – дев’ятеро, у третій – 18 мігрантів з Бангладешу. Спати доводиться по черзі. У сусідньому будинку за дверима з фанерних дощечок в темряві розмовляють мати з донькою, праворуч на потертому матраці лежить занедбана та худа стара жінка з сивим волоссям, яке стирчить, наче нитки розжарювання перегорілої лампочки. Тут, серед лахміття та зношеного взуття, у стінах з джгуту та металевих листів мешкає ще 16 осіб. На кухні — польова пічка. У кімнатах ані столів, ані стільців. Нічого. Навіть вікон немає. Під стелею сушиться білизна. На стіні — плазмовий телевізор, який отримали взамін на голоси під час останніх виборів.

Середня зарплатня на Мальдівах 8,000 руфій (510 доларів), рахунок за електроенергію – 7,000 руфій. Оренда схожого будинку обійдеться в середньому в 20,000 руфій.

Будинок у Мале, столиці Мальдів

Кінаан виріс у схожих умовах. У кімнаті жило 6 осіб, батьки завжди сварились. За душ був океан. Зараз Кіананну 31, і він чи не найбільш відома фігура в кримінальних колах Мале. Коли йдеш поряд з ним, розбігаються усі. Річ у тім, що Мале фактично керують 30 банд, кожна з яких має до 500 учасників. За грубими підрахунками це — десята частина населення, одна п’ята молоді.

У першому та останньому звіті про насильство на вулицях, який вийшлов у 2009-му році, зазначалось, що 43% опитаних не почуваються безпечно навіть вдома. Кінаана вперше запроторили за ґрати, коли йому було 15 років. З 17-ти він має алкогольну та героїнову залежність. Донині він заробляє з продажу наркотиків.

«Ніхто тут тобі не дає другий шанс, – каже чоловік. — Я готовий взятись за будь-яку роботу, але ніхто мене не наймає. Навіть працювати в порту. Рано чи пізно нас всіх заарештовують за наркотики, бо коли ти живеш в кімнаті з деrсятьма людьми,  направду це все одно, що живеш на вулиці. Мале – це пекло. Тут немає майбутнього. Нічого немає. Алкоголь заборонено, героїн дешевший за горілку. Це безглуздя. Покарання надто жорстокі. За крадіжку манго можна потрапити до в’язниці на рік. Після цього на тобі назавжди поставлять клеймо. У той же час є повна терпимість до того, що ми  на зарплатнях у політиків. Існує навіть спеціальний прайс-лист: 1,200 доларів – за розбите вікно, 1,600 – за напад на журналіста. Вони платять нам за все: від роздачі листівок до влаштування різанини. І таким чином, якщо в них є таке бажання, то можуть витягти вас з в'язниці.»

Вони [влада] хотіли б нас швидше здихатися, бо ми, насправді, стояли за всіма їхніми злочинами, знаємо всі їхні секрети. І всі ми хочемо поїхати звідси. Немає нічого гіршого за Мале. У Сирії, принаймні, якщо мене і вб’ють, то заради благої мети

Кінаан двічі засуджений, але ніколи не відбував покарання. Як і його приятель Донко. «І чим же ви заробляєте на життя?», – питаю його. Той сміється та відповідає: «Я ж відбуваю 25-річний термін».

Кінаан протягом 10 років намагався змінити своє життя. Безрезультатно. Ось тепер він вирішив сам собі дати другий шанс та поїхати до Сирії. «Це легко. Ніхто не стоїть на заваді. Вони хотіли б нас швидше здихатися, бо ми, насправді, стояли за всіма їхніми злочинами, знаємо всі їхні секрети. І всі ми хочемо поїхати звідси. Немає нічого гіршого за Мале. У Сирії, принаймні, якщо мене і вб’ють, то заради благої мети.»

Для великої кількості мальдівської молоді Сирія – можливість як з економічної, так і з моральної точки зору. Свого роду спокуса. Кінаан змінив думку, аби спробувати врятувати брата. Після того, як 60 років тому тут скасували смертну кару, її знову впровадили. І Хумам — один з перших на лаві підсудних, бо убив депутата Афрашима Алі, який мав велике політичне майбутнє. 

Хумаму 22 роки. Він відмовився від своїх свідчень, засудив надмірний тиск з боку поліції та, згідно з данними Amnesty International, часто страждав від психологічних розладів. У будь-якому випадку немає сумнівів, що це було саме політичне вбивство.

Убивство сталося після того, як Маумун Абуль Гаюм (Maumoon Aboul Gayoom), який був президентом Мальдів протягом тридцяти років з 1978 по 2008 роки і досі вважається батьком нації, сказав, що його партія підтримуватиме кандидата, який вселяє надію та  має бездоганну репутацією в релігійному світі. Судячи з усього, йшлося саме про Афрашима Алі (Afrasheem Ali), а не нинішнього президента та брата нації Абдуллу Яміна (Abdulla Yameen).

По дорозі додому ввечері Афрашим Алі (Afrasheem Ali) був зарізаний.

Протестувальники під час мітингу на підтримку впровадження законів Ісламського Шаріату на Мальдівах, вересень 2014 р. Фото Flickr Dying Regime

Окрім відновлення смертної кари, у новому кримінальному кодексі уперше офіційно представили закони Шаріату. Та іслам тут завжди був політикою, а не лише релігією. Екс-президент Гаюм (Maumoon Aboul Gayoom) – випускник відомого університету «Аль-Азгар» у Каїрі, який є вищою школою богослов’я в регіоні. Коли влада перейшла до Гаюма, Мальдіви були диким архіпелагом рибалок. Бо це, насправді, не такий вже і рай. Скажімо, тут зовсім немає джерельної прісної води.

За всю історію Мальдів слово колишнього президента прирівнювалось до слова божества, а не президента. Гаюм розробив модель курортів, в яких доба проживання в яких коштує 5,000 доларів. Це був спосіб не лише розвивати країну, але і контролювати її, концентруючи все населення у Мале і запобігаючи їхньому контакту з іншими культурами. Тут заселені лише 199 островів з 1,192. Інші 111 – винятково курортні. Можливість будь-якої взаємодії взагалі виключенa. Навіть у межах курорту. У вихідні працівникам заборонено перебувати на території зони відпочинку.

Більш того, курорти створювалися іноземними бізнесменами, які за законом були зобов’язані працювати з мальдівськими партнерами. А ті, як правило, мають друзів у парламенті або самі є політиками.  5% населення Мальдів контролюють 95% усього багатства.

До того ж, кожен опонент влади – це не просто опонент, він – насамперед невірний. 38-річний Шаінда Ізмаіл (Shahindha Ismail), голова Демократичної Мережі, провідної організації з прав людини, каже: «Релігію було політизовано, а політику сакралізовано.»

Навіть цунамі 2004 року подавалося владою, як кара божа. Відео, де вода змиває з острову все, окрім мечеті, облетіло весь світ.

Незважаючи на присутню там внутрішню боротьбу бойовиків, світських активістів, численні пограбування, контрабанду, Алі каже, що їде в певному сенсі до раю, а не до Сирії

Сьогодні багато молодих людей, як Алі, збираються виїхати до Сирії. Алі 25, він виглядає скромно, майже аскетично, носить коротку бороду, худорлявий, у в’єтнамках, джинсах та сорочці, яка нагадує берберський одяг. Він достатньо сором'язливий мовчазний хлопець. Більш того, він вже майже на валізах: заощадив близько 3,000 доларів на цю поїздку. Заробив, продаючи гашиш. Він ніколи не був за кордоном. Тепер на його телефоні повно карт Туреччини. Він щохвилини стежить за подіями та знає все про бої. Про саму Сирію він знає менше. Незважаючи на присутню там внутрішню боротьбу бойовиків, світських активістів, численні пограбування, контрабанду, він каже, що їде в певному сенсі до раю, а не до Сирії. «Чого ви прагнете там?» – питаю я. Той ні краплі не вагається та говорить, що шукає братерства, нового життя, іншого життя. «Суспільство, в якому всі люди, а не стерв’ятники, як тут, коли ми використовуємо один одного. Ти думаєш, що ти нерелігійна людина, але, насправді, ти сама віруюча, як і я, бо віриш у світ, яким він є», –  каже хлопець.

Щодо «Ісламської держави», в якій він хотів би жити, він точно знає,  якою та бути не має. Хушам сміється, коли я кажую йому, що в Європі ми стверджуємо, що іноземні бойовики нічого не знають про іслам, розповідаючи про британця, який дорогою в аеропорту придбав «Іслам для чайників». Він говорить, що жоден мусульманин, за винятком імамів, ніколи не назвав би себе експертом з ісламу. «Але ж Коран починається зі слова ‘вчіться’», – кажу я. «Як і у Канта, так? Sapere aude (прагни знань).»

Мати і донька на вулиці в Хіманду

Муххамеду 20 років. Він виглядає тим, ким і є в житті –  студентом-відмінником, вбраний в джинси, сорочку-поло з сумкою через плече. Навчається на факультеті законів Шаріату. «Іслам – це передусім правосуддя. Ми можемо бути як Швейцарія, а натомість завжди просимо про послугу. Якщо ви, наприклад, захворіли, слід звертатись до офісу президента і тоді вам оплачують лікування за кордоном. Саме тому ніхто не повстає, незважаючи на все це. Якою б проблема не була, вона вирішується саме так. Ми не громадяни, ми – жебраки.» «Чому ж тоді не розпочати з Мальдів? Чому саме Сирія?» – питаю я. «Ми мусульмани. Ми одна спільнота де б ми не були. Сирія – наразі пріоритет. Було б дивно зосередитись на собі, коли там півмільйона вбитих.» Другим після Пророка його прикладом для наслідування є Малколм Ікс (афроамериканських політичний активіт у 50-х, 60-х роках – ред.)  

Проте, у Муххамеда чимало роботи. На Мальдівах лише мусульмани можуть отримати місцеве громадянство. Іслам – головний предмет у школах. Крамниці п’ять разів на день закриваються на час молитви , але службовці залишаються всередині пити каву, а не йдуть до мечетей. Алкоголь заборонений, але його можна придбати в готелі «Острів» неподалік аеропорту. Якось навіть міністра з питань ісламу помітили з двома повіями. Натомість, якщо ви жінка, звичайна жінка, та маєте позашлюбні стосунки, ваша репутація буде вщент спаплюжена у суді.

Звісно, це все не стосується туристів. Навіть туристів, які селяться не в готелях, а в гостьових будиночках. Це нова ідея, автором якої є попередній президент Мохамед Нашид, який став президентом на перших демократичних виборах Мальдів і очолював країну з 2008 по 2012. На відміну від п’ятизіркових готелей, гостьові будинки розташовані на заселених місцевими островах. Вони не лише прибуткові, але й усувають розмежування за культурною ознакою: теоретично, ви перебуваєте пліч-о-пліч з мальдівцями. Перший такий будинок відкрили на острові Маафуші, до якого можна дістатись паромом від Мале за годину. Четверо італійців — 2 бізнесмени з дорослими синами – були спантеличені, коли потрапили на так званий «бікіні-пляж» – пляж для іноземців. Вони й гадки не мали, що Мальдiви – мусульманська країна. До того ж і частково база вербування ІДІЛ. «Чорт забирай, – гуглить Андреа та каже свому другові – Ти чув це? Тут ІДІЛ і жодних жінок».

Відверто кажучи, це стосується не лише жінок. На Маафуші немає нічого. 2012-го року демократично обраного екс-президента Нашида усунули в результаті перевороту, і нинішня влада намагається зробити так, щоб ці гостьові будинки бойкотувати у наступний спосіб: стягувати такі ж податки, що і з дорогих готелей, де двомісний номер коштує не сотні, а тисячі доларів, а також, щоб більше інвестицій в острів не здійснювали.

Окрім пляжу, на Маафуші є усього кілька кав’ярень. «Єдине дозвілля на вечір – крабові перегони», – каже засмучений італійський мандрівник Андреа. «Ви платите виключно за бренд. Аби потім при нагоді сказати, що були на Мальдiвах». Один хлопець з голим торсом блукає міні-ринком на заході сонця. Він перевіряє всі пляшки з соком в пошуках пива. Насправді він дізнається, де його знайти. Біля узбережжя стоїть човен, де можна придбати алкоголь. Але так просто на Маафуші ніхто алкоголь не продає. Іслам тут збережено.

Будинок у Мале, столиці Мальдів

Ми стоїмо перед мечеттю. Чоловіки дивляться на туриста похмуро. Він читає мої думки та видає: «Ну і спека! Я геть впрів, футболка просто прилипла.» Тим часом жінка в нікабі сором’язливо проходить повз. «Та кому ти потрібна?» – каже він. Тоді дивиться на її чоловіка та додає: «Вона лишень твоя.» Більшість жінок вбранi в нікаб. Він чорного кольору та повністю покриває тіло. «Але іслам, такий радикальний іслам, – це скоріше нововведення, аніж традиція», – говорить журналістка Маріят Мохамед. Їй 30. «Це нагадує мені Газу або Багдад. Так не вбиралась жодна з наших матерів», – зазначає вона. Іслам тут прийшов на заміну буддизму.

У 2012-му році на Національний музей напали, і всі статуї були знищені. Та варто заглянути в найстаріші мечеті, щоб переконатись у тому, що ті були храмами, скажімо, придивившись на кахлі на підлозі.

Справжня ісламізація Мальдів почалася з президента Гаюма у сімдесяті. «Кілька років потому повернулись всі, хто поїхав навчатись до Саудівської Аравії після 1967 року: після Шестиденної війни на Близькому сході та поразки єгипетського президента Нассера та світських арабів. Президент Гаюм мав монополію на ідеологію, тож ісламістів він вважав конкурентами. Зрештою, ті один за одним опинилися у в’язниці, багато кого піддавали тортурам. Врешті-решт, закатованi на смерть, стали мучениками. Панує думка, що ті насамперед були опозицією до режиму, а не просто ісламістами. Тоді ж сталось цунамі. А те, що відбувається зараз, я маю на увазі Сирію, – це друге цунамі» – каже журналістка.

Час від часу люди приходять до будинків, фотографують наші злидні, а потім називають це «колоритом»

Для влади не існує такої речі, як фундаменталізм. Коли перші двоє мальдiвців загинули в бою y Сирії у 2014 році, чинний президент Ямін не взяв за це жодної відповідальності. «Ми завжди радимо нашим співгромадянам поводитись відповідно, коли вони перебувають за кордоном», – зазначив він.

«Влада не хоче конфронтації, але, так чи інакше, також підтримує деякі з цих ідей, як і всі ми», — говорить Ахмед Назір. Хлопцю 25 років, він один з найвідоміших правозахисників. Також він двоюрідний брат Алі, котрий прагне воювати за «Ісламську державу». Вони дуже близькі. Але він не намагається його зупинити. «Я не можу засуджувати його вибір. Просто для мене це програшна війна», – каже він. Іншими словами, для Назіра ця війна помилкова, тому що відпочатку приречена на поразку. Назір хоче захистити докторську в Європі. «Тут неможливо навчатися. Буквально неможливо. На нашому острові все для туристів, для нас навіть немає тихого куточку, щоб почитати. Час від часу люди приходять до будинків, фотографують наші злидні, а потім називають це «колоритом». Лише погляньте, де ми опинились», – каже він. Ми на пляжі столиці Мале. Це штучний пляж до того ж отруєний стічними водами з лікарні неподалік. Ми навіть океану вже не маємо. Яка альтернатива? Представники заможних сімей, можуть дозволити собі поїхати навчатись в університет за кордон. Інші – їдуть до Сирії.»

Кінаан не змінив своєї думки, готовий вирушати. «Моя мета – допомагати пригнобленим, а не вбивати невірних. Одна з наших банд названа на честь Боснії. Багато їх свого часу буде названо на честь Алеппо.»

/Франческа Боррі