Директор і засновник амстердамського Інституту мережевих культур Ґерт Ловінк, 5 липня 2017 року

Ґерт Ловінк — директор і засновник амстердамського Інституту мережевих культур, відомий критик сучасного стану інтернету. Він є автором багатьох книжок та публікацій про мережі і медіа, дизайн та технології. Нещодавно вийшли книги Ловінка «Смуток за замовченням», «Виготовлено в Китаї, розроблено в Каліфорнії, розкритиковано в Європі» та збірка перекладів російською «Критична теорія Інтернету».

Ловінк був в Києві з лекцією «Смуток за замовчуванням: подолання нігілізму платформ» в рамках Третьої Київської бієнале «Чорна хмара», що була присвячена впливу сучасних технологій на політику і суспільство. Віталій Атанасов, автор телеграм-каналу «Цифрова тінь» спеціально для hromadske поговорив з Ловінком про те як домінуючі платформи соціальних медіа впливають на психічний стан користувачів, чому замість розширення людських можливостей ми спостерігаємо модифікацію поведінки і гіперконформізм, звідки береться темна сторона мережі і чому її вплив зростає та чи можливо змінити інтернет на краще при капіталізмі.

Ви відомі як людина, яка проблематизує та критикує сучасні форми інтернету. Що саме хвилює вас найбільше?

Проблема централізації. Через неї контроль стає набагато легшим. Якщо є лише один або два гравці, уряду дуже легко, якщо ви їм не подобаєтесь, відключити вас або цензурувати. Це можна зробити за лічені хвилини. Ми бачили багато таких прикладів.

Контролювати децентралізовану систему набагато складніше. Тож питання в тому, чи існує глибоко всередині стеку, як це називає Бенджамін Браттон (американський соціолог, дослідник цифрових медіа і політичних ефектів програмного забезпечення, автор книги The Stack: On Software and Sovereignty — ред.), за багатошаровою інфраструктурою інтернету, чи збереглася там хороша серцевина? Ядро, яке дозволило б розкрити потенціал децентралізованих систем. Моє припущення полягає в тому, що ядро інтернет-інфраструктури та мережеві протоколи все ще дають можливість будувати децентралізовані мережі.

Хтось може сказати, що це ностальгічна позиція, яка вже не актуальна. Але я походжу із покоління, руху активістів, які все ще вважають, що ми можемо боротися з капіталізмом платформ, з централізованими тенденціями, які рухають все до тотального контролю з боку дуже невеликої кількості гравців.

Зараз ми навіть не знаємо, хто володіє самою інфраструктурою інтернету — багато справжніх власників нам невідомі. Мені подобається міф Платона про печеру, мешканці якої в змозі побачити лише тіні. І ці тіні називаються Google, Facebook або ВКонтакте. Але це лише застосунки на великих платформах, тому ми ніколи не говоримо про саму інфраструктуру: про кабелі, центри обробки даних або технічні протоколи. Але ядром інтернету може бути суспільна інфраструктура. Я виступаю за те, щоб рухати дискусію в цьому напрямку, а не лише критикувати Facebook. Наша критика повинна бути принциповою, яка немає нічого спільного з поліцією моралі. Ми є прихильниками кардинальної зміни інфраструктури, питання власності, а не дискусій про те, чи варто використовувати Instagram чи ні.

Ранні теоретики та мережеві ентузіасти бачили інтернет як децентралізований демократичний простір, який ніхто не контролює. Як так сталося, що монопольні платформи, такі як Facebook та Google, отримали майже повний контроль над мережею?

Кремнієва долина лише використала можливості, що з’явилися за останні 20-30 років. За допомогою моделі венчурного капіталу (високоризиковані фінансові інвестиції у технологічній сфері — ред.) вони розробили щось на зразок «Мистецтва війни» Сунь-цзи, макіавеллівський тип війни. Власне, платформи самі так зображують свої методи. Вони просто входять, знищують все і якнайшвидше встановлюють монополію. Пітер Тіль, головний ідеолог цього, докладно пояснює, як працює венчурний капітал. Не варто бути наївними з цього приводу. 

Але я вважаю занадто легким звинувачувати лише їх. Набагато цікавіше критикувати європейські еліти, які завжди мали складні стосунки з інтернетом. На всіх конференціях, вони завжди мені говорили: «Ми не знаємо, про що ти говориш. Інтернет піде. Це просто хайп і галас. У нас є інші дуже цікаві цифрові технології». Це одна з причин, чому зараз, коли ми говоримо про інтернет, ми взагалі не згадуємо про Європу. Ми зазвичай порівнюємо китайську модель з американською моделлю або говоримо про те, як Росія встановлює так званий «інформаційний суверенітет». Європа залишається десь на узбіччі.

Директор і засновник амстердамського Інституту мережевих культур Ґерт Ловінк (ліворуч) у Києві на Третій Київській бієнале «Чорна хмара», 21 жовтня 2019 року
Фото:

Саша Коваленко/VCRC

Чому комерційний успіх став прерогативою саме американських стартапів?

Я не думаю, що Марк Цукерберг взагалі геніальний. З самого початку його підтримали сили, які домінували в Америці після терактів 11 вересня 2001 року. Він був пов’язаний як з венчурним капіталом, так і з Агентством національної безпеки та з американським апаратом державної безпеки в цілому. Вони хотіли знайти компанію, яка б забезпечила їм прямий доступ до даних користувачів по всьому світу.

Потім Facebook розпочав хрестовий похід проти анонімної інтернет-культури 1990-х, яка ускладнювала ідентифікацію людей в мережі. Нова система була повністю профайлоцентрична. Куди б ви не пішли в мережі, потрібно спочатку залогінитися. Якби ви сказали це комусь у 1990-х роках, це прозвучало б абсолютно дико. У ті часи ідея про створення свого персонального профілю в інтернеті взагалі не існувала.

У своїй книзі «Капіталізм спостереження» (Surveillance capitalism) Шошана Зубоф добре пояснила «надлишкову вартість», яку отримують за рахунок збору даних користувачів. Є багато доказів того, що ця модель приносить користь лише Кремнієвій долині. З одного боку, вона поєднує державну безпеку та масове стеження за людьми, з іншого — комерційне видобування даних, що використовуються в маркетингу та рекламі. І це підживлюється венчурним капіталом.

В європейській моделі, яка історично була більше орієнтована на державні або публічні компанії, немає такої агресивної форми інвестування. Влада монополій, коли вони вже створені, майже безмежна. Це також означає, що якщо у вас є необмежена кількість грошей, ви можете швидко розгортати технології та застосунки, не зустрічаючі конкуренції. Європейські стартапи зазвичай не мають такого типу венчурного капіталу для їх підтримки. Це причина, чому вони не можуть настільки швидко наростити масштаб.

Але я хочу сказати не про те, що тільки європейські компанії повинні займати місце, яке зараз займають американці. Для цього вже запізно, і саме тому ми живемо в часи «надто пізнього капіталізму».

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

Після багатьох скандалів, пов’язаних із маніпулюванням або використанням даних користувачів Facebook та іншими платформами, ми бачимо спроби урядів регулювати соціальні медіа. Чи можна очікувати на цьому позитивних зрушень?

Лише після Brexit і Трампа, фейкових новин та Cambridge Analytica, західний ліберальний політичний клас почав прокидатися. Але проблема в том, що зазвичай в інтернеті трюки можна використовувати лише один раз. Згадайте історію про підлітків з селища в Македонії, які поширювали фейкові новини, щоб заробити гроші. У 2020 році їм доведеться придумати вже щось по-справжньому нове. Історія не повторюється. Фейкові новини чи кібервійна знайдуть нові тактики. І вони не будуть повторювати те, що було напередодні. Але політики зараз зайняті тим, що шукають дітей з маленького містечка в Македонії. Тож удачі.

За нами спостерігають і відстежують нашу поведінку, але ми робимо вигляд, що цього не відбувається. Що ви можете сказати про дискурс, пов’язаний із конфеденційністю песональних даних користувачів?

Є дуже багато дослідників, лобістських та хакерських груп, особливо в Європі, які зосереджені на захисті конфіденційності. Вони нагадують мені сантехніків, які працюють по всій будівлі та намагаються відремонтувати систему. Але шкода вже була заподіяна. Протікання є скрізь, і це навряд чи зупиниться.

Одна з проблем полягає в тому, що більшість критиків глибоко ліберальні. Вони виступають на захист ліберальної особистості, унікального суб'єкта, також відомого як «користувач». Багато активістів «громадянського суспільства» у сфері права люблять зображувати вразливого ліберального суб'єкта як жертву. Однак більшість «користувачів» не хочуть вважати себе жертвами інтернету.

Найкращий спосіб запобігти використанню даних — це не захист даних, а «попередження продукування даних». Що означає «попередження»? Варто перейти до проектування таких систем, які не генерують дані — запобіжники можуть бути всередині пристроїв та застосунків. Якщо б програми не генерували стільки даних, їх власники не мали б до них доступу. Тож це досить простий, але радикально інший спосіб турботи про безпеку громадян.

Директор і засновник амстердамського Інституту мережевих культур Ґерт Ловінк у Києві на Третій Київській бієнале «Чорна хмара», 22 жовтня 2019 року
Фото:

Саша Коваленко/VCRC

Як щодо вас особисто — яким альтернативам ви надаєте перевагу?

Я не хочу давати жодних моральних порад. Як і багато хто, я використовую різноманітні програми, і деякі з них однаково погані: маємо наприклад DuckDuckGo, OpenStreetMap, Telegram. Я не використовую продукти Google та Facebook. Якщо ви почнете шукати списки альтернативних додатків, то скоріш за все будете вражені, як багато всього пропонується. 

У своїй книзі «Смуток за замовчуванням» (Sad by Design) ви аналізуєте такі явища, як фейкові новини, токсичні вірусні меми та інтернет-залежність. То що таке технологічний смуток, і як він пов’язаний із соціальними мережами?

Я походжу з покоління, яке вважало, що альтернативи можливі, хоча б як автономні простори. Але зараз для більшості молоді простір альтернатив повністю закритий. Сьогодні альтернативи виходять за межі горизонту подій. І це впливає на психічний стан людей.

Однією з проблем, які це викликає, є відсутність політичних суб'єктів, які можуть призвести до змін. Залишки суспільних рухів XIX і XX століття не в змозі вирішити це. Який політичний суб’єкт щось розуміє про природу технології? Технологія завжди розглядалася як інструмент, як щось нейтральне, ніби ви просто використовуєте її. Ідея про те, що архітектуру цих технологій також важливо критикувати або ставити під сумнів, є абсолютно новою ідеєю XXI століття.

Попередні політичні рухи не в змозі стати сучасними агентами змін. Добре було б створити якусь ліву прогресивну партію, але одразу мова піде про робоче питання, умови праці, зростаючу різницю в доходах, відсутність політичних засобів для перерозподілу доходів. Є профспілки, є церква, але жоден з цих інститутів не ставить питання про природу самих технологій.

Сучасний інтернет багато в чому є виразом сучасних форм капіталізму. Щоб змінити інтернет, чи потрібно трансформувати сам капіталізм? 

Так, але питання зараз полягає не в тому, що замінить капіталізм, а в тому, як його підірвати. Ми всі знаємо приказку: простіше уявити кінець світу, ніж уявити кінець капіталізму. Досвід ХХ століття промовляє, що ми не можемо просто чекати наступної світової війни чи інших катастрофічних подій. Чому революції ставалися лише в часи гострої кризи, часто після руйнівної війни? Нам потрібно задати собі це питання. Варто звернутися до дебатів першого десятиліття ХХ століття про шляхи подолання капіталізму. Чи можемо ми концентруватися лише на екологічній катастрофі? Чому ми взагалі не відповідальні як історичні суб'єкти? Чи можемо ми запрограмувати, а ще краще — автоматизувати цей перехід? Зупинить усі фондові ринки, закрийте Кремнієву долину, захопить центри обробки даних, конфіскуйте активи всіх мільярдерів. Наскільки техно-детермінованими нам бути у нашій спільній уяві?

Що ви думаєте про роль журналістики в епоху соціальних медіа?

Ворог традиційного журналіста — інфлюенсер з соціальних медіа. Давайте протиставимо їх один одному. Я викладаю у медіа-школі, де ми навчаємо молодих журналістів. Дві-три тисячі студентів, які отримують ступень із цифрових (соціальних) медіа. Мабуть жоден з них не стане журналістом-розслідувачем. Вони завершать маркетологами або експертами з PR. Багато з них отримають роботу в галузі маркетингу соціальних медіа. Саме там концентруються гроші з індустрії реклами та маркетингу. Вміст більше не має значення. Забудьте про естетику. Все виглядає прийнятним, навіть якщо знято або записано на телефон. Ми більше не потребуємо ані хороших графічних дизайнерів, ні хороших письменників чи репортерів. Багато з них втратили роботу, і перші повністю автоматизовані медіа-канали вже існують. Оскільки в мережі і на платформах соціальних медіа обертається вже досить контенту, те що ми бачимо та читаємо, — це відредаговані версії матеріалів, створені копірайтерами та PR-спеціалістами. Щоб протистояти цьому тренду, варто разом винаходити нові формати. Подумайте про Wikileaks, The Intercept або Bellingcat. У Нідерландах ми маємо проект De Correspondent, який не є ні газетою, ні телеканалом. Читачі платять журналістам, щоб вони виконували свою роботу. Це звучить абсурдно, але це працює.

Директор і засновник амстердамського Інституту мережевих культур Ґерт Ловінк у Києві на Третій Київській бієнале «Чорна хмара», 21 жовтня 2019 року
Фото:

Саша Коваленко/VCRC

Ранній інтернет був орієнтований на текст, тепер соціальні мережі стали фото- та відеоцентричними. Це наслідок збільшення технічних можливостей?

Так. «Візуальний» поворот інтернету, очевидно, пов'язаний з експоненціальним збільшенням пропускної здатності та зберігання пристроїв та центрів обробки даних. У 1990-х роках ми все ще вважали, що спілкування через образи є якимось чином більш досконалим, складним, тривимірним, барвистим, різноманітним. Я гадаю, що ця обіцянка мета-буквального «прямого» способу спілкування поза межами мови не спрацювала. Зараз ми швидко наближаємось до «реально існуючого» іконографічного суспільства. Це вже не просто пропозиція чи загроза. Поточні війни політичних «мемів» — хороший приклад того, до чого ми наближаємось. 

Чого варто позбутися і що нам потрібно зберегти в існуючій моделі інтернету?

Багато людей скажуть, що існування централізованих сервісів — платформ, неминуче, оскільки вони використовують здобутки науки про людську поведінку, та мають так званий user-friendly дизайн. Ці системи розвивалися протягом останніх двох десятиліть, і тому вони так добре працюють. Ми перемикаємо їх протягом мілісекунд, користуємося ними майже інтуїтивно: навіть дитина, яка нічого не знає про їхній устрій, може їх використовувати.

Але ми також знаємо, що люди прагнуть стосунків і спілкування з іншими людьми. Звісно, можна сказати, що я хочу спілкуватися з усіма своїми вісьмома тисячами «друзів» в соцмережі. Але чи це насправді так? Моєму синові сімнадцять, і він має три тисячі «друзів». Ми всі знаємо, що це фігня. Як батьки ми знаємо, що у нього може бути п’ять-сім реальних друзів, але не три тисячі. Люди хочуть бути поруч із людьми, які насправді мають для них значення. Давайте повернемося до цієї базової ідеї. Наше соціальне життя має бути відокремлене від маркетингових механізмів. Дослідження доводять, що «спілкування» з тисячами віртуальних друзів дає дуже невеликий ефект.

Автор: Віталій Атанасов
Поділитись: