«Миролюбний» диктатор і «незалежний» пропагандист: фактчек останньої путінської брехні

Пропагандистська машина кремля продовжує у різні способи поширювати свої наративи, щоб виправдати неспровоковане вторгнення в Україну та воєнні злочини. 

Дезінформаційна кампанія росіян спрямована не лише на внутрішнього споживача та розхитування українського інформаційного поля, а й на поширення пропаганди по всьому світу. Навіть в Америці, яку в кремлі сприймають як найбільшого ворога, вистачає відомих прихильників володимира путіна чи принаймні охочих домовитися з ним в обхід України.

Відомий блогер і ще нещодавно рейтинговий телеведучий Такер Карлсон цього тижня анонсував «неупереджене» та «правдиве» інтерв'ю з путіним. Блогер не збрехав лише в одному — щодо часу публікації інтерв’ю. Воно справді вийшло ввечері 8 лютого за американським часом, але упереджене та неправдиве. Команда VoxCheck уважно послухала розмову й ділиться ключовими спостереженнями.

«Наш обов’язок — (дез)інформувати людей»

Такер Карлсон — політичний коментатор та колишня зірка американського телеканалу Fox News. Його не вперше викривають на поширенні дезінформації. Наприклад, під час пандемії COVID-19 він неодноразово заперечував необхідність карантинних заходів та розповідав про «пригнічення імунітету» внаслідок вакцинації.

Карлсон неодноразово поширював і теорії змови: мовляв, саме США таємно розробляли коронавірус в Україні та Китаї. Згодом у випусках авторського шоу пропагандист виправдовував агресію рф, поширював фейки про «біолабораторії в Україні» та наголошував, що підтримка України шкодить Заходу. Очікувано, ці висловлювання зробили ведучого популярним у росії. Перекладені російською випуски набирають сотні тисяч переглядів на YouTube, а російські медіа часто цитують його заяви. Зрештою, у квітні 2023 року Карлсона звільнили з Fox News, тож він запустив власний відеоблог.

Раніше VoxCheck спростовував фейки, які Такер Карлсон розганяв у своєму першому відеоблозі. Зокрема, він звинуватив Україну в підриві Каховської ГЕС.

Пізніше медійник зустрічався з Віктором Орбаном, праворадикальними політиками та конспірологами, та все це було лише розігрівом перед головним «досягненням» Карлсона — ексклюзивним інтерв’ю з найвідомішим диктатором XXI століття.

Напередодні блогер так пояснив, чому вирішив поспілкуватися з путіним: «Наш обов’язок — інформувати людей». Пропагандист натякнув, що ніхто із західних журналістів не брав інтерв’ю в путіна, і загалом медіа не дають слова «російській стороні», тож на Заході «насправді ніхто нічого не знає» про російсько-українську війну.

Блогер наче й розповідає про тисячі загиблих, але не згадує, хто відповідальний за розпалювання війни. У цьому випадку він застосовує класичну тактику фейкоробів та конспірологів — фальшивий баланс, коли обом сторонам дають слово, попри те, що лише одна з позицій підтверджена фактами. Право висловитися отримують одночасно жертва та злочинець. Або ж медичний експерт і противник вакцин. Учений і конспіролог. Проте Карлсон іде ще далі: не вислуховує українську позицію, а просто надає росії ще один канал для трансляції пропаганди.

Інтерв’ю з путіним тривало понад 2 години. І хоча російський президент відповідав на кожну репліку мало не окремою лекцією, блогер мав змогу поставити критичні питання. Але він цього не зробив. Чи не єдиний натяк на критичність — питання не про Україну, а про американського журналіста Евана Гершковича, арештованого в росії. Та навіть тут Карлсон радше просить путіна «помилувати» американця, а сам особливо не сперечається з його аргументами.

«Звичайно, все відбувається протягом століть: країна ловить шпигуна, затримує його і потім обмінює на когось. Звісно, це не моя справа, але ситуація відрізняється тим, що ця людина абсолютно точно не шпигун — це просто дитина. Може, він і порушив ваше законодавство, проте абсолютно точно не є шпигуном. Можливо, він усе-таки перебуває в іншій категорії, і несправедливо було би просити в обмін на нього когось іншого?»

Чи є тут натяк на критику режиму? Питання риторичне.

В інших частинах розмови Карлсон або просто передає путіну вільний мікрофон, або сам відкрито повторює кремлівські тези, як-от про «українських маріонеток» та «небажання» України йти на перемовини: «Ви думаєте, що Зеленський має свободу, щоб вести переговори щодо врегулювання цього конфлікту?».

Ось іще один приклад: «Повідомлялося про те, що Україні не дали підписати мир за вказівкою колишнього прем'єр-міністра Великої Британії, який діяв за вказівкою з Вашингтона. Тож чому вам безпосередньо не розв'язувати ці питання з адміністрацією Байдена, яка контролює адміністрацію Зеленського в Україні?».

Незбалансованість, упередженість, недостовірність — такі стандарти «чесного журналіста» Такера Карлсона. Водночас стандартами путіна стали російський (або радянський?) підручник історії та методички часів КДБ.

«Маленька історична довідка»

В інтерв’ю володимир путін багато говорив про історію. Й одразу почав із брехні — обіцяв дати маленьку історичну довідку на «30 секунд або одну хвилину», а натомість маніпулював історією ледве не половину часу. Щоправда, історичні «знання» виявилися дуже поганими. Наприклад, він вирішив розповісти, як відбувалося хрещення Русі за Володимира Великого і цим самим нібито розпочалося укріплення російської держави:

«Наступна, дуже значуща дата в історії росії — 988 рік. Це хрещення Русі, коли князь Володимир, правнук Рюрика, хрестив Русь і прийняв православ'я — східне християнство. Відтоді почала зміцнюватися централізована російська держава. Чому? Єдина територія, єдині господарські зв'язки, одна мова, а після хрещення Русі — одна віра та влада князя. Почала складатися централізована російська держава».

росія вже довго викривлює історію хрещення Русі. Вони запровадили з цієї нагоди свято (після того, як це відбулося в Україні), звели пам’ятник Володимиру Великому біля кремля, а на честь річниці хрещення у 2013 році богослужіння в Києві очолював московський патріарх кирило.

Також путін постійно маніпулює термінами «Русь» та «руська земля», які вживалися стосовно територій, що входять до складу сучасної України. росія постійно намагається виставити себе правонаступницею Русі, проте не має до неї жодного стосунку. Це відбулося після перейменування московського царства в російську імперію — постало завдання обґрунтувати спадкоємність назви «российская» від княжої Русі. З цим «чудово» впоралася Катерина II, за чиєю вказівкою провели ревізію всіх стародавніх першоджерел, які переписували або знищували. У такий спосіб росія «утвердила» право на політичну та культурну спадщину Русі, а по суті — спаплюжила нашу історію.

Не забуває путін і про повстання під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 років. Тут він розповідає про те, як Варшава відмовила гетьману, і той нібито був змушений іти до москви:

«У 1654 році (трохи раніше навіть) люди, які контролювали владу в цій частині руських земель, зверталися до Варшави з вимогою, щоб до них відправляли людей руського походження та православного віросповідання. А коли Варшава їм нічого не відповіла і практично відкинула ці вимоги, вони почали звертатися до москви, щоб вона їх забрала до себе».

По-перше, Військо Запорозьке та Річ Посполита тоді перебували у протистоянні, тому незрозуміло, як і кого Хмельницький вимагав відправляти від Варшави.

По-друге, про складання присяги московській делегації з боку великої кількості людей (понад 100 тисяч) відомо лише з російських джерел. Березневі статті (угода, сформована після Переяславської ради 1654 року) не були ратифіковані Козацькою Радою. Крім того, угоду не підтримали Брацлавський, Полтавський, Уманський полки, Запорізька Січ, духовенство на чолі з єпископом Сильвестром Косовим і значна частина козацької старшини, зокрема Іван Богун, Петро Дорошенко та Іван Сірко.

Сам Богдан Хмельницький ніколи не планував об’єднатися з «братнім» народом. Такий союз не був чимось незвичайним на той час, Хмельницький під час підписання угоди прагнув військово-політичного протекторату над Гетьманщиною. Однак у жодному разі не хотів передавати українські землі під царське управління. Працівник Інституту національної пам'яті України Василь Павлов повідомляв, що в підписаному договорі автономія Козацької держави (права та вольності козаків) зберігалася. Так, щонайменше до 1750-х між Військом Запорозьким і московською державою (пізніше — російською імперією) існувала державна межа, на кордоні працювала митниця.

Ба більше, після підписання угоди козаки отримали царську гарантію про збереження державних прав Гетьманщини, яку російська сторона невдовзі порушила, і підписання подальших договорів призвело до суттєвого скорочення автономії Війська Запорозького.

А так сучасний російський диктатор укотре згадав про роль Леніна та Сталіна у нібито формуванні української державності: «Під час зародження Радянського Союзу (це вже 1922 рік) більшовики почали формувати СРСР і створили радянську Україну, яка до цього часу взагалі не існувала». 

Також президент росії згадав улюблений наратив, мовляв, Україна — штучно створена комуністами держава. А втім, якщо зазвичай «творцем» України путін називав Володимира Леніна, то нині очільник рф передав цей «титул» Сталіну. Хоча насправді жоден із «вождів пролетаріату» не має стосунку до створення України.

Українська державність бере початок у IX столітті — з часів становлення Київської Русі. Водночас Юрій Довгорукий заснував Москву лише у XII столітті. А перша письмова згадка слова «Україна» з’явилась у 1187 році в Київському літописі. Спочатку це слово могли вживати у значенні «крайня межова земля», або прикордоння, але пізніше воно набуло значення «земля, держава».

Україну також зображували на мапах. Так, у 1648 році французький військовий інженер Гійом де Боплан склав «Генеральну карту України». На ній зображені майже всі території сучасної України, окрім південно-західного прикордоння та більшої частини Криму. А на іншій мапі, створеній Гійомом Сапсоном у 1674 році, можна побачити напис «Vkraine ou Pays des Cosaques» («Україна — країна козаків»).

Впродовж історії Україна існувала під різними назвами: Галицько-Волинське князівство, Козацька держава (автономія у складі Великої Речі Посполитої), Українська держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським, Українська Народна Республіка (УНР) та ЗУНР.

У 1921 році радянські війська завдали поразки військам УНР, знищивши українську державність та перетворивши Україну на одну з республік Радянського Союзу. Однак існування УРСР не доводить, що Україна як держава виникла у 1920-х роках з подачі комуністичних очільників. Україна має давню історію, однією зі сторінок якої є радянська окупація. За період 70-річного перебування України у складі Радянського Союзу російські посадовці створили багато міфів української історії, які росія як правонаступниця «совєтів» продовжує підтримувати.

Ці наративи, як і твердження про «один народ» та українських націоналістів, що в роки Другої світової нібито були нацистами, є «вічнозеленими» темами, які російські посадовці повторюють чи не в кожному інтерв`ю. Вони роблять це не випадково, бо що частіше повторюєш думку, то більший шанс, що її врешті запам`ятають і приймуть на віру.

Історичні міфи — одна з улюблених тем путіна. VoxCheck уже спростовував кремлівські фейки, викладені у статті диктатора «Про історичну єдність росіян та українців».

«Ви ж нас обманули…»

Вочевидь, диктатор досі тримається за образу тридцятилітньої давності та почуває себе скривджено через те, що його ультиматуми світ не сприймає серйозно. Мовляв, мало того, що в 90-х росію «посміли» не пустити до західної спільноти, так ще й ввели в оману обіцянкою того, що НАТО не наближатиметься до російського кордону:

«Ви ж нас обдурили (коли я говорю “ви”, не вас особисто маю на увазі, звісно, а Сполучені Штати). Обіцяли, що не буде розширення НАТО на схід, але це сталося п'ять разів, у п'ять хвиль розширення. Ми все терпіли, постійно вмовляли, казали: не треба, ми ж свої тепер, як у нас кажуть, буржуазні, у нас ринкова економіка, немає влади Комуністичної партії, нумо домовлятися».

Почнемо з того, що від можливості зближення з Заходом кремль відмовився самостійно — можливо, здогадувався, що не відповідає критеріям членства в НАТО, основним з яких є готовність підтримувати безпеку в Північноатлантичному регіоні, а не руйнувати її.

Гарантії щодо меж розширення НАТО — один із головних міфів, який путін повторює мало не в кожному посланні. Йдеться про події 1990 року, коли останньому очільнику СРСР Горбачову нібито надали гарантії того, що НАТО не буде розширюватись на схід від Німеччини. Проте сам Горбачов неодноразово зізнавався, що не просив і не отримував жодних обіцянок щодо подальшого розширення Альянсу.

росія також намагається доводити, що нерозширення НАТО прив’язали до домовленостей про возз’єднання Німеччини у 1990 році. Але насправді західні посадовці мали на увазі нерозміщення військ НАТО на території Східної Німеччини. У Договорі про остаточне врегулювання стосовно Німеччини (1990) також немає зобов’язань країн НАТО щодо нерозширення у Східній Європі. Сама думка про обговорення цього питання ще до розпаду радянського блоку є абсурдною.

Отже, НАТО не мало жодних юридичних зобов’язань перед росією щодо нерозширення у Східній Європі, і політика «відкритих дверей» Альянсу не змінювалася за весь період існування організації.

Україна ж як суверенна незалежна держава є самостійним гравцем на міжнародній арені та має право без вказівок обирати свій зовнішньополітичний шлях. Щоправда, кремль навідріз відмовляється сприймати шлях, відмінний від російського.

Не полишають путіна спогади про євроатлантичні прагнення України — саме вони, за його словами, призвели до змін у поглядах на співпрацю з НАТО: «Україна здобула незалежність і суверенність у результаті підписання Декларації про незалежність. До речі, там написано, що Україна — нейтральна держава, а 2008 року раптом перед нею відчинили двері, чи то пак ворота, у НАТО. Ось яке цікаве кіно! Ми так не домовлялися».

А оскільки «молодший брат» нездатний наважитись на таку відверту зраду самостійно, потрібно було знайти іншого винного. Знайшовся швидко — передбачувано, в обличчі Сполучених Штатів.

І, врешті-решт, «остання крапля» для путінської росії — Революція гідності. «ЦРУ довело свою справу під час реалізації держперевороту. А один із заступників держсекретаря сказав, що на це навіть витратили велику суму, чи не п'ять мільярдів [доларів — ред.]. Але політична помилка колосальна. Для чого це треба було робити? Усе те саме можна було зробити, тільки легально, без жодних жертв, без початку військових операцій і втрати Криму. І ми би пальцем не поворухнули, якби не було цих кривавих подій на Майдані. Навіть на думку ніколи не спало б».

росія ухвалила рішення про війну незалежно від результатів Революції гідності. До прикладу, операція щодо анексії Криму почалася 20 лютого 2014 року, тобто за кілька днів до втечі Януковича. кремль лише вичікував причину, аби напасти на Україну. Та й до 2014-го росія намагалася загарбати українську територію — можна згадати і спроби захоплення острова Тузла в Керченській протоці у 2003 році, і підтримку проросійських сепаратистів у Криму в 1990-х.

Що стосується фінансування, у 2014 році тодішня помічниця держсекретаря США Вікторія Нуланд справді підтверджувала, що Штати регулярно допомагали Україні на шляху проведення ключових реформ, і ця допомога з 1991 року сягнула близько $5 млрд на різні напрями розвитку країни. Проте підтримка реформ аж ніяк не означає спробу організувати «держпереворот». Тим паче аналогічні проєкти американська сторона реалізовувала і щодо росії, до того ж їхня загальна сума фінансування була більшою — $18 млрд від того ж 1991 року. Але цю цифру путін в інтерв'ю не назвав — незручно.

Натомість згадав уже старий наратив про «утиски» росіян в Україні. Мовляв, українці спеціально ухвалили закон, який позбавляє росіян звання «титульної нації». Цим він укотре виправдав вторгнення своєї армії в Україну.

Не оминув увагою путін і нещодавнє рішення президента Зеленського розпочати рух для убезпечення українців у росії та співпраці з поневоленими корінними народами:

«В Україні оголосили, що росіяни — нетитульна нація, і водночас ухвалили закони, які обмежують права нетитульних націй. Україна, отримавши у подарунок від російського народу всі ці південно-східні території, раптом оголосила, що росіяни на цій території — нетитульна нація. Нормально? Це все разом і спричинило рішення припинити війну, яку розпочали неонацисти в Україні у 2014 році, в озброєний спосіб».

Міф про «титульну» націю стосується пропаганди путіна про нібито «заснування» росією України. Насправді ж саме українці є титульною нацією, тобто тією, яка утворила державу.

У липні 2021 року набув чинності закон «Про корінні народи України». Однак путін перекрутив його і приписав до корінних народів росіян. Хоча корінні народи — це автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови й культури, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України. Серед корінних народів згадують ті, які сформувались у Криму, — кримські татари, караїми, кримчаки.

Проте росіяни не підпадають під це визначення. Вони є лише етнічною меншиною, адже мають власну державу, сформовану поза територією України. Наратив про «утиски» росіян також неправдивий. Конституція України гарантує рівність усіх громадян та розвиток усіх етнічних меншин країни, зокрема й росіян.

«Ми не відмовлялися від переговорів!»

Звісно, не обійшлося й без стандартного перекидання відповідальності: мовляв, це Україна не хоче розмовляти, а росія готова до перемовин. От тільки «переговори» в його розумінні — це капітуляція України.

«Чи можуть вони до цього повернутися, чи ні? Питання в тому, чи хочуть вони. А після цього президент України видав декрет, який забороняє вести з нами переговори. Нехай він скасує цей декрет — і все. Ми ж ніколи не відмовлялися від переговорів. Ми весь час чуємо: чи готова росія, чи готова? Та ми не відмовлялися! Вони ж привселюдно відмовилися. Ну що ж, нехай скасовує свій декрет і входить у переговори. Ми ніколи не відмовлялися».

Насправді Україна давно підготувала «формулу миру», кінцевою метою якої є запрошення росії до переговорів на умовах України. Президент Зеленський запропонував її у вересні 2022 року на сесії Генеральної асамблеї ООН. Наприкінці грудня 2023-го її вже підтримали понад 80 країн світу. До пропозицій України входять, зокрема:

• радіаційна, ядерна, продовольча та енергетична безпека;
• звільнення всіх полонених і депортованих;
• виконання Статуту ООН та відновлення територіальної цілісності України;
• виведення російських військ і припинення бойових дій;
• подолання наслідків екоциду;
• недопущення майбутньої ескалації та фіксація закінчення війни.

росія цей план відхилила, бо ж він передбачає реальне виконання домовленостей, досягнутих на переговорах. За період з 2014 по 2022 роки Україна провела близько 200 раундів переговорів з росією, що супроводжувалися низкою домовленостей про припинення вогню — усі вони були порушені й не завадили росії розпочати повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.

А вже так диктатор розповідає про зрив переговорів за посередництва Туреччини:

«Ми ж вели переговори з Україною в Стамбулі, домовилися ж, він знав про це. Мало того, керівник переговорної групи, пан Арахамія, досі очолює фракцію керівної партії, а саме партії президента в Раді. Він же очолює досі фракцію президента в Раді — у парламенті країни, він досі там сидить. Навіть поставив свій попередній підпис на цьому документі, про який я вам говорю. Але потім публічно на весь світ заявив: "Ми були готові підписати цей документ, однак приїхав пан Джонсон, на той час прем'єр-міністр Великої Британії, відмовив нас від цього і сказав, що краще воювати з росією. Вони нам усе дадуть, щоб ми повернули втрачене під час бойових зіткнень з рф. І ми погодилися з цією пропозицією". Подивіться, його заява опублікована».

Уперше слова нібито Давида Арахамії процитувала представниця МЗС росії марія захарова. А втім, вони з путіним вирвали цитату з контексту, аби підкреслити, що Україною «керує» Захід або США.

В інтерв'ю Арахамія розповів, що під час зустрічі у Стамбулі російська делегація наполягала на підписанні документа, за яким Україна мала відмовитися від намірів вступити до НАТО. Також Україна зобов'язалася б дотримуватися нейтрального статусу та обмежити свої війська. Проте українська сторона не пішла на умови росіян, які означали би втрату українського суверенітету.

За словами Арахамії, західні країни ніяк не втручалися в переговорний процес у Стамбулі. Експрем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон пізніше пояснив, що після переговорів у Стамбулі був «дещо стурбований» можливою угодою України та росії. Проте наголосив, що Велика Британія в будь-якому разі підтримуватиме Україну. А свою «заборону» підписувати «мирну угоду» з росією Джонсон назвав нічим іншим як російською пропагандою.

Важливо зазначити, що на цих перемовинах лише готували документи, які Зеленський та путін могли б підписати після проведення переговорів на найвищому рівні. Деякі питання — наприклад, про приналежність окупованого Криму та Донбасу — залишались на обговорення виключно лідерами країн. Тобто про безпосереднє розв'язання питань війни та миру взагалі не йшлося — лише про підготовку до можливих перемовин.

Крім того, переговори були неможливі й через воєнні злочини росіян у Київській області, про які стало відомо на початку квітня 2022 року. Усього від початку широкомасштабного вторгнення в Офісі генерального прокурора України зафіксували понад 124,5 тисячі російських воєнних злочинів.

Висновки

Перелік міфів навколо України суттєво не змінився у виступах путіна за останні 10 років. Так само риторика «незалежного» Карлсона відповідає кращим традиціям етерів соловйова та скабєєвої. Якраз у цьому особливість пропаганди — вона не має бути занадто складною та оригінальною, щоби впливати на людей. Їй достатньо бути повторюваною: що частіше, наполегливіше, інтенсивніше транслюють одні й ті ж ідеї, то краще вони закріплюються у свідомості.

Це називають ефектом ілюзії правди або ефектом повторення — люди схильні сприймати інформацію як правдиву, якщо вже чули її кілька разів. Навіть якщо саме твердження є малоймовірним чи вже було спростоване. Попереду Україну чекає ще багато виступів «карлсонів» і «путінів». До того ж ексведучий Fox News — лише частина великої мережі прокремлівських спікерів, про що раніше писав VoxCheck. Тож фактчекарам та журналістам не залишається нічого іншого, як підвищувати медіаграмотність аудиторії. І реагувати на ці вкиди, роблячи голос правди гучнішим та сильнішим за пропаганду.

Автори: команда VoxCheck