«Жінка в тюрмі — це табу, ганьба родини та «покинута річ» — документальний фотопроект Міши Фрідмана

Це оточення чимось нагадує кімнату в старому сімейному гуртожитку: тут біднувато, але чисто й акуратно, ніби хтось дуже намагався забезпечити необхідний мінімум для пожильців — мами та її малюка. І лише фіранки з блідо-рожевими рюшками виказують правду: за тонкою тканиною видніють міцні білі ґрати, що відділяють цей простий затишок від вільного світу за вікном. Це українське СІЗО, одне з тих, де утримують жінок з дітьми.

«У кожному СІЗО має бути по одній «дитячій» камері, тому в кожному вигадують власне ноу-хау як ізолювати мам з дітьми», — розповідає американський фотограф Міша Фрідман. Він відомий своїм документальними фотопроектами, які публікували в New Yorker, Time Magazine, Spiegel, Le Monde, Amnesty International, Doctors Without Borders тощо. Цьогоріч Фрідман побував у 11 жіночих колоніях і СІЗО, розташованих всією Україною.

Фото: Міша Фрідман

Фото: Міша Фрідман

«Я побачив, що тут є колонії, де разом з жінками живуть їхні діти до 3-х років», — розповідає Фрідман. Їхня доля, впевнений фотограф, як нічия інша відображає те, що відбувається нині в українських закладах пенітенціарної системи. Тому саме вони стали головними героями документального проекту.

«Я не готовий оцінювати, погано це чи добре, що діти перебувають за колючим дротом з мамами, — каже Фрідман. — Моя задача — показати, що це явище існує, і Україна, як уміє, має з ним справу в контексті реформи пенітенціарної системи, адже діти — це один із очевидних векторів, крізь які бачиш цю реформу».

Фото: Міша Фрідман

Фото: Міша Фрідман

ДОВІДКА

Правила ув'язнення

Засуджених до позбавлення волі строком до 5 років вагітних жінок або тих, хто має дітей віком до 7 років, можуть за рішенням суду звільнити від відбування загального й додаткового покарання (стаття 79 Кримінального-процесуального кодексу України). Водночас їм призначають випробувальний термін, а нагляд за ними доручають повноважним органам з питань пробації.

Утім, засуджені за особливо тяжкі злочини, що отримали строк понад 5 років, зазвичай, вирушають у колонію. Таких закладів в Україні 9.

Засуджені вагітні і матері-годувальниці, а також ті, хто має дітей до 3-х років, можуть мешкати разом з дітьми в дитячих будинках при колоніях (частина 3 статті 141 Кримінального-процесуального кодексу). В Україні це Чернігівська, Чорноморська і Кам'янська виправні колонії. Загалом там на сьогодні утримують 25 дітей (за даними Адміністрації державної кримінально-виправної служби Міністерства юстиції)

Ув'язнені жінки з дітьми віком до 3-х років також можуть перебувати в СІЗО і закладах виконання покарань з функцією СІЗО (стаття 9 Закону про попереднє ув'язнення). В Україні на сьогодні 11 таких жінок.

Якщо до завершення строку залишилося не більш ніж рік, то перебування дитини старшої 3-х років можуть продовжити до часу звільнення матері. За даними Мін'юсту, протягом 2016-2018 років з колоній вийшли 63 таких жінки. За той же період під опіку родичів передали тільки 4-х дітей.

Якщо до завершення строку — більш ніж рік, а забирати дитину немає кому, дітей старших 3-х років направляють до дитячих учбових закладів. Протягом 2016-2018 років таких випадків, згідно з даними Адміністрації державної кримінально-виправної служби, було 6.

Погані історії

Міша Фрідман каже, що серед усіх ув'язнених його особливо запам'яталася одна мама — її він фотографував досить близько, і вона попросила зробити портрет дитини.

«Я спитав — навіщо? Вона відповіла, що дитині три роки, його заберуть, а вона тут сидітиме ще 9 років. Вона (за його припущенням — ред.) сиділа за вбивство. Усе це погані історії, — констатує він. — Нічого хорошого в них немає».

Фото: Міша Фрідман

Найбільше, каже фотограф, його здивувало те, що до жінок майже ніхто не приїжджає. «Кількість візитів до чоловічих тюрем і в СІЗО зовсім не порівняти з візитами до жінок. Жінок кидають. І неважливо, це «першоходки» чи рецидивістки, жінка в тюрмі — це набагато більше табу і ганьба для родини, вона — «покинута річ», — каже він.

За словами керівника громадської організації «Україна без тортур» Олександра Гатіятулліна, цей феномен важко пояснити, — «так ментально влаштоване суспільство», каже він і додає з усмішкою: «Водночас я знаю випадок, коди засуджений чоловік п'ять разів за 5 років розлучався й одружувався. З жінками все складніше. Можливо, варто робити окремі відомчі програми, держава повинна створити умови для ресоціалізації жінки, забезпечити право на збереження сім'ї. Адміністрація (колонії) повинна сприяти її зв'язкам із зовнішнім світом».  

Фото: Міша Фрідман

Фото: Міша Фрідман

Гатіятуллін каже, що організація перебування жінок з дітьми в українських колоніях повинна будуватися на основі Бангкокських правил, прописаних ООН (правила, що стосуються ставлення до жінок-ув'язнених і заходів покарання для жінок-правопорушниць, не пов'язаних з позбавленням волі).

«Гадаю, цей документ у нас не надто аналізували, хоча деякі норми стосовно жінок з дітьми прописані. Раніше (в радянський час) були режими — загальний, суворий і особливий. Це до реформи 2016 року. Тепер заклади поділяють на рівні безпеки: максимальний, середній і мінімальний. Але в жінок такого немає, в них лише середній і мінімальний рівні безпеки. Тобто в нас ті жінки, що відбувають довічне, все одно перебувають в колонії середнього рівня».  

Гатіятуллін також згадує про право жінок з дітьми отримувати короткострокові відпустки для того, щоб оформити дитину до дитсадка, коди наближається його триріччя. Ця ж норма стосується працевлаштування перед закінченням строку покарання — ув'язнена може взяти 10-денну відпустку, щоб знайти собі роботу перед звільненням.

«Жінкам з дітьми до 3-х років за умови хорошої поведінки також дозволяють мешкати за межами колонії, — каже Гатіятуллін. — Але гадаю, ще ніхто не скористався цією нормою. Я жодного разу таких не зустрічав. Може, не знають (про таку можливість — ред.), можливо, немає де жити, можливо, є інші причини».  

Фото: Міша Фрідман

Фото: Міша Фрідман

В Адміністрації державної кримінально-виправної служби Мін'юсту Громадському підтвердили: жодна жінка, яка відбуває покарання з дитиною до 3-х років, цім правом не скористалася. На питання, чому, в службі припустили, що для цього необхідні певні кошти, а в засуджених можливості утримувати себе й дитину за межами колонії немає.

ДОВІДКА

Тюремне населення

Тюремне населення в Україні останніми роками зменшилося, констатують правозахисники. Це сталося через зміни в Кримінально-процесуальному кодексі України і так званим законом Савчекно (одна з авторок законопроекту — народна депутатка Надія Савченко, що нині звинувачується в держзраді, підготовці держперевороту й терактів — відповідно до закону один день попереднього ув'язнення зараховується за 2 дні позбавлення волі при призначені судом покарання).

У 2012 році в Україні було 154 029 в'язнів (загальна кількість), у 2018-му — 56638.

У першій половині цього року покарання у вигляді позбавлення волі відбували 1803 жінки. Станом на 1 липня кількість тих, хто відбуває довічне, складала 1544 в'язні, серед них 22 жінки. У СІЗО утримували 17760 людей, серед них 1016 жінок.

Також протягом 2015-2018 років у межах реформи пенітенціарної системи в Україні законсервували 12 виправних закладів (дані Мін'юсту — ред.)

Фото: Міша Фрідман

Фото: Міша Фрідман

Спроби гуманізації

«Реформістські заходи й спроби гуманізації і нас проводили ще до реформи у 2016-му, — каже Олександр Гатіятуллін. — Кримінальний кодекс змінили ще за попередньої влади, тому що було багато рішень ЄСПЛ».

Державну пенітенціарну службу України в травні 2016-го ліквідували. Її функції взяв на себе Мін'юст. Почали розвивати службу пробації, у 2016-му ухвалили відповідний закон. «Відтоді тривають реформи, змінюються офіси, але незрозуміло, як буде ця система розвиватися, в якому напрямку», — каже Гатіятуллін.

Фото: Міша Фрідман

Він вважає, що все це не надто вплинуло на ув'язнених жінок з дітьми. І залишається чимало питань, які варто було б вирішити в межах реформи. Наприклад, короткострокові відпустки до 10 діб можуть брати ті, хто має дітей до 3-х років, а вагітні — ні. Це в законі не прописано. Гатіятуллін наводить інший приклад:

«Коли жінка потрапляє до колонії, її необхідно оглядати, але не зазначається, що це має бути медсестра або жінка-медик. І тоді огляд проводитиме чоловік-фельдшер, припустимо. А нам потрібно від початку лояльне ставлення до жінки, потрібні програми з ресоціалізації, щоб людина після ув'язнення виходила не розлюченою. З того, в якому стані перебувають у країні тюрми, можна казати про зрілість суспільства загалом».

Фото: Міша Фрідман

За підтримки «Медиасети»

Робота над цією історією була частково профінансована Pulitzer Center