Мишей змусили відчувати неіснуючий запах. Це допомогло пояснити, як ми їх розрізняємо

Про це йдеться в публікації в науковому виданні Science.

Дослідники вивчали особливості сприйняття запаху у ссавців, зосередившись на функціонуванні нюхової цибулини — це розташована за носом ділянка головного мозку, яка відповідає за сприйняття запаху.

Вони спиралися на попередні дослідження, які вказували, що різні запахи визначаються різним часом і порядком активації гломерул — так називають нюхові клубочки, розташовані в нюховій цибулині, до яких надходять сигнали від нюхових рецепторів у носі.

Для свого експерименту американські дослідники використали метод оптогенетики — він передбачає збудження окремих клітин головного мозку за допомогою світла. Потім вони навчили лабораторних мишей розпізнавати сигнал унаслідок активації шести гломерул у певному порядку (який, як вони знали, відповідає одному із запахів).

Після цього вчені почали змінювати порядок і час збудження гломерул, аби перевірити, чи впливає це на розпізнавання мишами «віртуального» запаху. З’ясувалося, що зміна часу активації гломерул значно впливала на точність розпізнавання «запаху», тоді як зміна порядку збудження гломерул погіршила точність лише на 5-30%.

Таким чином, учені створили першу модель, яка підтвердила, що особливості розпізнавання запаху мишами залежали від часу збудження різних гломерул у нюховій цибулині й меншою мірою — від порядку їхнього збудження.

Вони стверджують: уперше встановили «код» перетворення інформації від рецепторів на безпосереднє сприйняття якогось відчуття — в цьому випадку запаху. Дослідники припускають, що це наближає їх до відповіді на питання, як саме мозок ссавців перетворює інформацію з органів чуття в певну поведінкову реакцію.