«Місто дедалі більше стає схожим на гетто, як у фільмі "Список Шиндлера"». Інтерв'ю з радником мера Маріуполя

Наша редакція працює цілодобово, аби ви були в курсі того, що насправді відбувається в країні. Якщо для вас важливе те, що ми робимо, і ви вже підтримали Збройні Сили України, можете підтримати наше інформаційне військо.

Уже в перші дні повномасштабної війни Маріуполь опинився в оточенні російських військ. Люди живуть під постійними обстрілами та ракетними ударами росіян. Без продовольства й належної медичної допомоги.

Увесь цей час окупанти відмовляються відкривати «зелені коридори» для евакуації мирного населення й не пропускають у місто вантажі з гуманітарною допомогою. За даними Донецької обласної військової адміністрації, в Маріуполі вже загинули понад 20 тисяч людей. Удвічі більше містян депортували в росію або так звану «ДНР».

Про злочини росіян у блокадному Маріуполі hromadske розповів радник міського голови Петро Андрющенко.

Про кількість жертв

Встановлення кількості жертв — це дуже складний процес, як і будь-які підрахунки в Маріуполі. П’ять тисяч загиблих — остання цифра, яку підтвердили офіційно. Ці дані ми ще змогли звірити з нашими працівниками, які покинули Маріуполь під час евакуації. Але ми розуміємо, що кількість жертв зростає.

Триває військова активність, з’являються нові гуманітарні виклики: немає медичної допомоги (ліків та лікарів), триває міжсезоння — а люди вже понад місяць у підвалах, там сирість, а отже, сезонні захворювання. З огляду на ці чинники і здійснюється підрахунок, наскільки він можливий.

Коли на другому тижні від початку війни стало ясно, що блокада вже повна, ми припускали, що кількість загиблих за оптимістичним сценарієм може сягнути 10 тисяч, за песимістичним — 20 тисяч. А зараз я вже боюся щось називати — все це було ще до авіабомбардувань, до проблем із гуманітарною ситуацією. Тож ми погоджуємося з цифрами, які називає голова військової адміністрації Павло Кириленко (12 квітня в інтервʼю CNN голова Донецької ОВА повідомив, що в місті загинули до 22 тисяч людей — ред.)

Пересувні крематорії, білі повʼязки та підготовка до «параду»

Коли в місті почалася зачистка, це було анонсовано, і ми спершу думали, що вона спрямована на незгодних, які опираються їхній владі (російські військовослужбовці контролюють окремі райони Маріуполя — ред.) Але насправді це була зачистка від тіл загиблих маріупольців. У місті помітили крематорії, ми знали, куди вони звозять тіла — припустили, що таких місць щонайменше чотири, принаймні одне у кожному районі, десь на кладовищах. Ми про це повідомили, і наша розвідка спрацювала ефективно (13 квітня Головне управління розвідки МОУ повідомило, що в місті працюють 13 мобільних крематоріїв — ред.)

Це жахливо, це окрема історія, для чого відбувається комплексна зачистка. Насамперед вони, напевно, справді хочуть приховати результати своїх злочинів, щоб не було, як у Бучі. А з іншого боку, реально вірять, що до 9 травня візьмуть місто. І справді готують його під проведення «параду перемоги». Те, який вигляд це має — просто окремий цинізм.

Що ще відбувається за цієї «нової влади»? Вони шукають людей, які зачищатимуть вулиці, приводитимуть їх до ладу. Обіцяють по сорок тисяч рублів на день, але нікого не можуть знайти.

Встановлюють блокпости — для того, щоб завадити мешканцям їздити з району в район. Крім того, за нашою інформацією (ми зараз саме намагаємося отримати підтвердження), почалася видача перепусток для проїзду в межах міста. Гадаю, це спосіб отримати особисті дані, провести перепис населення та фільтраційні заходи. Адже вони підозрюють, що в місті лишається багато українських військових, поліціянтів тощо.

Станом на сьогодні окупанти контролюють лише дві локації: схід (лівобережний район Маріуполя) і 23-й житловий масив. Власне, цим їхній контроль обмежується — решту міста навіть їхні пропагандисти намагаються проскочити дуже швидко. Там працюють наші хлопці. Вони намагаються нас переконати, що ми контролюємо лише «Азовсталь» і частину порту, але це не так.

Бої тривають. Поки що найзапекліший район — Приморський, лише вчора (13 квітня — ред.) було понад десять авіанальотів. Обстрілюють не тільки порт, а й приватний сектор: певно, гадають, що там ховається «Азов». На їхню думку, «Азов» у нас нині взагалі скрізь. Проте це лише привід, щоб знищувати цивільне населення.

Є, скажімо, лівобережний район, який прилягає до «Азовсталі». Там розташований великий проспект Перемоги, що починається з одного боку району, а з іншого буквально впирається в «Азовсталь». Окупанти контролюють приблизно третину цієї території. На цій частині вони вдень обмежують пересування людей, але люди все одно намагаються потрапити додому — подивитися, чи в їхній квартирі ніхто не живе, забрати речі.

І ось коли люди їздять районами — це справді небезпечно. Там можуть працювати українські снайпери, а чоловік зі стрічкою (окупанти, як стверджує Петро Андрющенко, наполягають, щоб мирне населення носило на руках такі ж білі повʼязки, як і вони самі — ред.) — певна річ, ціль. Окупанти, безперечно, розуміють це, і в такий спосіб намагаються вирахувати, де наші снайпери, щоб позбутися небезпеки для себе. Фактично це теж спроба використання людей як «живого щита». Місто дедалі більше стає схожим на гетто, як у фільмі «Список Шиндлера». Усі ці позначки, перепустки тощо. А ми в Маріуполі зараз буквально спостерігаємо повторення цього в катастрофічному масштабі.

Фільтраційні табори

Наразі є два фільтраційних табори. Один — для тих, хто намагається потрапити до Бердянська й виїхати на підконтрольну Україні територію. Він розташований у Мангуші. Мангуш із його рівнем колаборації — це наш окремий біль. Ще один табір розташований у селищі Безіменному — для тих, кого потім вивозять у росію або залишають на окупованій частині Донеччини. Обидва табори рухаються дуже повільно.

Що стосується просування в наш бік — гаразд, ми розуміємо, що це намагання будь-яким способом зірвати евакуацію, а ще, можливо, — побоювання через проукраїнських громадян або військових, які намагаються потрапити до України. Черга рухається дуже повільно. Ті, хто там, кажуть: мовляв, я в черзі трьохтисячний, і пройду її десь під Новий рік. Але й під Безіменним орієнтовно п’ять тисяч людей з Маріуполя, і там теж усе просувається дуже повільно.

Якщо тиждень чи півтора тому можна було сказати, що в тебе якісь родичі в росії, і просто поїхати до них (часом навіть не вимагали підтверджувального дзвінка з того боку), то зараз відбувається розподілення людей за якимись листівками… Їх відправляють то в Астрахань, то ще в якусь дупу. І нікуди не можна поїхати з цього табору, нікуди не можна подітися.

Що стосується депортації в росію, у нас підтвердили 33 тисячі осіб. Але це дані, які були приблизно тиждень тому. За нашими підрахунками, наразі кількість депортованих уже перевищила 40 тисяч. Ми чекали, що окупанти дійдуть до 60-70 тисяч. Але те, що вони самі ж сповільнюють цю процедуру, сприяє зменшенню кількості охочих. Та й люди просто відмовляються їхати з Маріуполя.