Музичний мис Cape Cod

Cape Cod — це проект київського музиканта, продюсера і власника лейблу «Kiev House» Максима Сікаленка. Разом із гітаристом Артемом Дудком і вокалістом Костянтином Дмитрієвим (він же — Constantine) вони змушують операторів пританцьовувати на записі Stage 13. А потім розповідають про роботу над дебютним альбомом «Cult», цілісність музики та підготовку до першого сольного концерту, що відбудеться 9 грудня в Atlas.

Як ви почали працювати разом?
 
Макс: З Костею ми познайомилися в 2013-му році. Я знайшов його завдяки відео в інтернеті, на якому він виконував авторську пісню «Two Ships». Мені тоді вона дуже сподобалася. Це був далеко не вітчизняний вокаліст: з таким мисленням, такою харизмою й такими вокальними навичками було дуже дивно, що цей виконавець досі не відомий великій кількості людей. Я одразу запропонував йому співпрацю. Ми почали з однієї пісні — це була «The One». До речі, цей трек був написаний ще в 2014-му році. А потім ми поступово почали готуватися до лайву. І в процесі цього лайву почали з’являтися пісні, що ввійшли в дебютний альбом.

Що ви продумували при переході у лайв-формат?
 
Макс: Я перевіряв різні варіанти обладнання, яке треба було задіяти і у якій пісні яку апаратуру використовувати. Спершу в мене була тільки ударна установка, потім з'явилася бас-гітара та синтезатори. Дивився, що працює, а що ні. Костя мав грати на клавішних. Ми розкладали по партіях, що і де має звучати.  А ще, як воно в цілому має виглядати: динамічний змах руки — я перемикаюся на інший інструмент. Щоб це було цікаво глядачу. Не просто лайв, коли ти виходиш, статично стоїш і відігруєш. Тут усе побудовано на візуальній динаміці.
 
Коли ви вже записували альбом, ви працювали з британським звукорежисером. У нас аж надто люблять про таке запитувати і все ж: як це відбувалося? Як ви налагоджували контакт? Чи багато на це пішло часу?
 
Макс: На диво, з іноземними спеціалістами якось простіше працювати. В роботі вони більш лояльно налаштовані, нема якогось бар’єру снобства. Це просто їхня робота і вони реально беруться за будь-який проект, що відповідає певному рівні якості.

Тому мені майже одразу відповіли зі студії. Я дуже хотів працювати з тим звукорежисером, який у результаті працював над цим альбомом — Стюарта Хоукса. В нього був досвід роботи саме з тим звучанням, яке було потрібне в цьому альбомі. Це стик актуальної електронної музики, живого формату, поп-музики. На прикладі тих команд, з якими він працював — Disclosure, Gorgon City, Джессі Вейр. На жаль, тут спеціалістів не знайшлось. Тому я написав на студію і майже одразу прийшла відповідь, що все ок, але у зв’язку із завантаженим графіком, Стюарт зможе взятися через кілька місяців. Я забронював час, якраз встиг дописати останні інструменти та надіслав усе в Лондон. І далі як по годиннику — місяць коригуванная і все готово.

Cape Cod, hromadske.ua
 
Наскільки ви продумуєте аранжування?
 
Макс: Насправді довше доводиться формувати ідею. Завжди хочеться, щоб у кожному треку, що я пишу, була своя родзинка. І от на продумування цієї родзинки іде багато часу. А коли берешся вже до практичного процесу створення композиції, все відбувається дуже швидко. Тобто на створення треку йде тиждень-два, а далі ще трохи часу на відслуховування на свіжу голову й відточування дрібниць. Але найдовше — зрозуміти, як знайти нову ідею і правильно подати її в контексті цього проекту.
 
Ваше звучання сприймається як не українське. І це не тільки через англомовні тексти. Наскільки ви співпрацюєте з Заходом? Чи їздите виступати?
 
Макс: Дуже хочемо поїхати. Коли ми тільки почали розсилати альбом іноземним медіаресурсам, треки з альбому взяли в ротацію BBC One, Rinse FM і ще декілька британських і штатівських радіостанцій. Тому сподіваємося, що через деякий час поїдемо разом у тур. Дуже хочеться. І на BBC One виступити хочеться.
 
Ще в попередніх інтерв’ю ви кажете про потребу цілісності музики, візуального образу, відео. Які музиканти для вас є зразками такої цілісності?
 
Макс: Ваня Дорн. З вітчизняних у будь-якому випадку. З іноземних, мені, наприклад, Джессі Вейр дуже подобається. Я був на її виступі в 2014-му. Також  Джеймс Блейк. У нього дуже круто все працює: мінімалізм, при якому кожен музикант на своєму місці, візуальна подача, образ цілісний, естетичний, дорослий. Я зараз рідко на таке натрапляю.

Костянтин Дмитрієв, hromadske.ua
Костя: Взагалі всі успішні світові артисти мають єдність музичного та зовнішнього образу. Та ж Адель. У неї є чіткий образ. Ти дивишся на неї й запам’ятовуєш її одразу. Сем Сміт, Бейонсі, та ж Брітні Спірс, коли вона тільки появилась. У них всіх яскраві образи, які врізаються в пам’ять. Це ціла наука.
 
Як ви виховували себе в музиці? Які були основні стадії розвитку?
 
Артем: Для мене це гурт Converge. Це один із перших моментів, «щелчок», який щось поміняв і в мене, і в Макса. Але це в минулому. Це одна з перших сходинок в принципі. Потім уже інші сходинки з’являлись, але у кожного свої, індивідуальні.
 
Макс: Ми з Артемом в цьому близькі, бо я також виходець із рок музики. Але при цьому він — людина, що почала далі сама розвиватися, шукати себе в інших напрямках, слухати зовсім іншу музику і прокачувати себе музично. В мене було те ж саме. Був період, коли я збився з рахунку при відслухуванні різноманітних альбомів. Я за день міг відслухати близько 10-15 альбомів зовсім різної музики.

Якогось фрік-фольку, інді-року, важкого металу, поп-музики, хіп-хопу, сьорфу, бароко-попу і так далі. Мені цікаво було зрозуміти, які фішки в них працюють. Ти запам’ятовуєш це точково і можеш проектувати на свій стиль музики. І от у процесі цього експерименту ти можеш створювати щось зовсім нове і таке, чого не було досі.
 
Костя: А я тяжку музику не слухав. Тільки трошки, був період у школі. Але слухав всю західну естраду і вивчав світових артистів. Це значило не просто переслухати їх альбоми, а переслухати тих артистів, на яких виріс той же Майкл Джексон, вивчити натхненників. Це дуже цікаво. Тоді розумієш, як той чи інший виконавець мислив музично.

Cape Cod, hromadske.ua
Макс: Так ти повертаєшся у вихідну точку розвитку цього артиста.
 
Артем: Я б хотів ще додати. Головне те, що ти не повинен зупинятися. Ніколи. Це раз. І друге: ти маєш відкрито сприймати те, що чуєш, без упереджень. Цьому часто допомагає культурний контекст. Тобто ти повинен розуміти, чому, наприклад, в 69-му появився гаражний рок, чому він був актуальним і для кого. І водночас, чому в тому ж 69-му було актуальним зародження диско? Ти просто маєш розуміти культурний підтекст, що під цим лежав, рухав тими музикантами і слухачами. Тоді картинка стає цілісною. Ти проймаєшся цим і тобі подобаються різні стилі, хоча в часи їх зародження люди не могли слухати і одне, й інше.

Зрештою, так само і зараз. Мені дуже подобається співпрацювати з Максом, хоча хтось міг би спитати: «А як це корелює з тим, що ти раніше робив чи з тим, що продовжуєш робити у якихось своїх проектах?» Я просто приймаю музикою, якою вона є. Мені подобається бути причетним до неї в різних формах. Замикатися в рамках одного жанру я вже просто не можу. Мені потрібна свобода і тут ця різноплановість іде мені особисто на руку.
 
Хотіла запитати про контекст. Артем сказав, що для розуміння, чому люди в певну епоху слухають певну музику, допомагає контекст. Що дає київський контекст музикантам зараз та наскільки він сприяє продуктивності?
 
Макс: Він сприяє продуктивності, якщо ти знаєш у якому напрямку рухатися. Більшість просто не бачать цілі. Це просто фан заради фану і все. Ніякої важкої роботи над собою. Але є люди, котрі горять своїми ідеями, та можуть надихати.

Cape Cod, hromadske.ua

Дуже не хочеться, щоб Київ був новим Берліном. Хочеться, щоб Київ був Києвом. Щоб ця індивідуалістика тут все більше й більше розкривалась, щоб було більше талановитих людей, які б максимально себе розкривали і не були втягнуті в тотальний пост-постмодернізм.
 
І що в таких умовах сцена, яка існує зараз в Україні й у Києві, може дати західному слухачу? Якщо відкинути цей міф нового Берліна, чим ми справді можемо здивувати музично?
 
Макс: Багато чим. Є дуже багато талановитих людей. І я сподіваюся, що скоро з’явиться ще й нове покоління музикантів, які будуть глибоко копати в музиці. Вони повинні за будь-яких умов складати гідну конкуренцію Заходу. Там у людей все відбувається нативно — вони з дитинства слухають хорошу музику. Культура починається з банальних речей: йдеш супермаркетом, а там грає Боб Ділан, наприклад. Тому там все надходить з молоком матері. Скоро і в нас має з’явитися таке покоління молодих людей, які будуть зовсім по-іншому мислити музично, концептуально і зможуть реально скласти конкуренцію західному ринку.