«Ми не називаємо наших воїнів солдатами – бо не ставимося до них як до м'яса» – Стяжкіна

Громадське поспілкувалося з Оленою Стяжкіною, істориком, письменницею та викладачем Донецького національного університету у Вінниці, куди виш перебрався восени. Олена не втомлюється повторювати, що Донбас – це Україна і від нього не можна відмовлятися навіть через окупацію.

Саме історія окупації у різні часи, насамперед, у часи Другої світової війни стає актуальною як ніколи, переконана історик: «Люди в окупації завжди, в усі часи поводилися однаково. Меншість воювала, більшість виживала. І в практиках виживання було всяке: і зрада, і доноси, і жорстокість, і ненависть до власних сусідів. Коли Гітлер захоплював території, його портрети висіли в школах – і це було і в Україні, і у Франції».

Тим часом і окупація, і війна, зауважує Стяжкіна, - це постійний екзистенційний вибір: «Хто я? Живий чи готовий приєднатися до мертвих? Чи знову буду боротися?»

Водночас, ця війна допомагає вирівняти оптику не лише Другої світової, а й інакше подивитися на українську реальність: «Ми створюємо нові міфи, починаємо думати про себе інакше, з гідністю. Слова думають за нас наперед. Саме тому у нас є кіборги. Саме тому ми не називаємо наших воїнів солдатами. Бо ми не ставимося до них як до м'яса».

Інтерв'ю з Стяжкіною - остання з трьох частин матеріалу Громадського про Донецький національний університет у Вінниці.

/Ангеліна Карякіна, Нікіта Мєкєнзін