ENRU
BBC

«Ми не художники, ми — лікарі» — як зберігають утрачене мистецтво бойчукістів

У «Мистецькому арсеналі» відкрилася виставка «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю». В експозицію зібрали роботи репресованих художників школи Михайла Бойчука. Про те, як і чому боролася з бойчукістами радянська влада, а також як зберігають і відновлюють частково втрачене мистецтво — у матеріалі Громадського.

На столі в реставраційному кабінеті Національного художнього музею України стоїть стара праска. Колись у неї клали розпечене вугілля, а сьогодні реставраторка притискає праскою щойно нанесену на полотно фарбу. Каже, що кожен процес відновлення картини послідовний: якщо не зробити першої дії, наступні будуть неефективні.

«Ось твір Оксани Павленко, який ми вже відновили та можемо передати на виставку», — проводить нас пані Наталя Чамлай, завідувачка відділу реставрації музею. Картина, написана на початку 30-х, показує гостру тему тогочасності — збори робітників. Картина надійшла до музею в 1939 році. Два місяці тому її почали реставрувати. «По всьому полотну було дуже багато втрат, фарба осипалася. У нижній частині була паперова наліпка на силікатному клеї».

Робота художниці Оксани Павленко «Будують зобов'язання. Обговорення планів другої п'ятирічки». Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/ГромадськеРоботи художниці Оксани Павленко. Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/Громадське

Оксана Павленко — одна з видатних представниць школи «бойчукістів», яку майже повністю знищила радянська влада.

У листопаді 1936 року Народний комісаріат внутрішніх справ арештував групу професорів Київського художнього інституту. Серед них були Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр. Усі вони представляли унікальний модерністський художній напрям, орієнтуючись у живописі на переосмислення східнохристиянського образотворчого мистецтва. «Візантинізм» став одним з найпотужніших мистецьких напрямків українського мистецтва.

Мистців звинуватили в націоналізмі, а їхню творчість — у формалізмі. У липні 1937 року їх розстріляли. Живопис опинився під загрозою знищення. Того ж року картини почали звозити до Музею українського мистецтва (сучасний Національний художній музей України) в особливий відділ — «спецфонд». Там ховали те, що не відповідало канонам соцреалізму, а також експонати, автори яких були «ворогами народу». Оскільки влада не вважала роботи важливими, зберігалися вони без відповідних умов — полотна знімали з рам і намотували на вали. Багато картин спалили, порізали або облили кислотою.

Робота художника Михайла Бойчука «Урожай» та робота Миколи Рокицького «Яблуня» (на задньому плані праворуч). Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/ГромадськеРобота художника Івана Падалки «Збирання Помідорів». Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/ГромадськеРобота художника Охріма Кравченка «На Буряках». Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/Громадське

Бойчукістська естетика орієнтувалася на великі настінні фрески. Саме там уповні розкривався їхній стиль. Художники створили низку настінних розписів: розпис Луцьких казарм у Києві, Селянського санаторію біля Одеси, Червонозаводського театру в Харкові. Незважаючи на те, що тематично вони відповідали партійній установці, фрески згодом знищили.

«Упродовж кількох років Київ скидався на Париж. Настільки потужною була мистецька інфраструктура. Так відгукуються дослідники про українське мистецтво 18-19 років, — розповідає мистецтвознавець Дмитро Горбачов. — Однак Київ не міг утримати такий рівень, коли розпочалися репресії. Геніальних людей просто нищили, або змушували тікати туди, де були кращі умови».

Ганна Колос, дочка художника Сергій Колоса, який працював разом з Михайлом Бойчуком, згадує, що родина змушена була залишити Україну: «Тут жити не можна було. Тата одразу б арештували. Батько — бойчукіст. А бойчукізм — це злочин».

Разом з родиною художник виїхав до Ленінграда, а згодом до Середньої Азії. Там «українського націоналіста» Колоса не шукали. Кілька рисунків удалося зберегти, попри переїзди та блокаду Ленінграда. Пощастило виїхати з України та уникнути розстрілу й іншим бойчукістам — Оксані Павленко, Антоніні Івановій, Олені Сахновській.

Роботи художника Михайла Бойчука «Святий Онуфрій» та «Іоан Златоуст». Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/ГромадськеВідвідувачі виставки біля роботи художниці Оксани Павленко «В полі». Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/Громадське

На початку 60-х почалася часткова реабілітація школи. Дмитро Горбачов тоді працював хранителем Музею українського мистецтва. Згадує, як на вимогу ЦК частину полотен зняли з валів. Хотіли переконатися, чи справді вони становлять загрозу. Тоді Горбачов сам уперше побачив роботи. Деякі полотна почали реставрувати. Наприклад, «Погромлених» Шехтмана. Робота була без рами, а полотно намотане на вал. Їй замінили підрамник і відновили шар фарби.

У схожому стані був «Портрет Оксани Павленко» Седляра. У 1928 році картину представили на Венеційській бієнале, але в 30-х на обличчі портретованої Павленко невідомий борець із мистецьким формалізмом зробив кілька вертикальних порізів. Згодом реставратори стягнули та зшили краї розрізів. Нині картина в постійній експозиції НХМУ. Однак «шрами» на полотні залишилися дотепер.

Попри умовну відлигу, відкрито досліджувати й відновлювати творчість бойчукістів було небезпечно. Дмитро Омелянович згадує, як побачив у Львові в архіві художниці Ярослави Музики портрет митрополита Андрея Шептицього авторства Михайла Бойчука. Попросив передати в музей. «Однак в інвентар записав як «Портрет невідомого». Мало того, що Бойчук заборонений, так ще й на портреті Шептицький».

«Тиск був завжди, — згадує Ганна Колос, — завжди відчували себе на межі...».

Робота художника Олександра Саєнка «Портрет Матрони Саєнко». Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/ГромадськеРоботи художника Онуфрія Бізюкова. Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/Громадське

Заразом були люди, які, попри ризик, зберігали пам’ять про бойчукістів. Вони розуміли цінність мистецтва школи. Створювали фонди робіт, що «не мають мистецького значення». Таким чином твори можна було врятувати.

«Від творчості бойчукістів залишилися переважно ескізи, — каже Данило Нікітін, завідувач відділу графіки НХМУ. Він показує картину «Металурги» художника Рокицького. — Це тема 30-х років, індустріалізації. Зображена праця металургів — важка й безрадісна. Людина в радянському мистецтві повинна виглядати належним чином. Однак тут показаний процес праці, а не радянська особистість». За це твір потрапив у спецфонд. Нещодавно картину відновили.

Часто реставраторам удається повертати до життя роботи, які вже вважалися повністю втраченими. У відділі реставрації НХМУ працює 6 людей. Спеціально до виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю», що відкриється в «Мистецькому арсеналі», відновили кілька робіт з фондів музею.

Кураторка виставки Вікторія Величко показує картину «Розстріл у Межигір’ї» Василя Седляра. Спеціально до виставки її дістали з фондів НХМУ. Сюжет картини — розстріл селян солдатами армії Денікіна. Постаті виконані в притаманному бойчукістам стилі — образи пласкі, але монументальні, одяг зі скупим драпіруванням, стриманий колорит. Більшу частину мальовничого шару вкриває пляма з потьоками.

«Як саме картину пошкодили, можна лише здогадуватися. Можливо, вилили кислоту. Через такі великі втрати реставратори вирішили не переписувати роботу, а залишити в такому стані. Це пам’ятний знак страшній епосі», — розповідає

Робота художників Кирила Гвоздика «Пастухи» (ліворуч) та Василя Седляра «Розстріл в Межигир'ї». Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/ГромадськеРобота невідомого автора «Жінка з відром». Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/Громадське

Більшість мальовничих картин, що зберігаються в НХМУ, написані темперою, яку виготовляють на основі яєчного жовтка. Нею користувалися візантійські майстри іконопису, італійський маляр Джотто, нею писали й бойчукісти. Відновлюють утрачені частини аквареллю. «Акварельні фарби можна зняти, якщо в майбутньому реставратори захочуть використати іншу технологію», — пояснює Наталя Чамлай, завідувачка відділу реставрації НХМУ.

Нанесена фарба має відрізнятися і по тону, і по фактурі. Це специфіка музейної реставрації. Інколи власник картини хоче зробити так, щоб втручання не було помітно. «Ми не можемо бути співавторами. Треба, щоб моя реставрація, мої тонування не були схожі на автора». Пані Наталя не має права вийти за межі втрат. Авторський живопис реставратор ніколи не зачіпає — «Ми не художники, ми — лікарі. Ми лікуємо роботу».

Ляльки Межигірського вертепу — революційний ляльковий театр (1923-1924 роки). Відкриття виставки «БОЙЧУКІЗМ. Проект великого стилю» в «Мистецькому арсеналі» Фото: Анастасія Власова/Громадське