На Netflix уперше вийшов фільм із українським дубляжем — і він про Україну. Але як саме вона там подається?

15 січня на стримінговому сервісі Netflix вийшов фантастичний бойовик «Заборонена зона» («Outside the Wire») із Ентоні Макі, Демсоном Ідрісом та Емілі Бічем у головних ролях. Оператора дрона, американського військового Гарпа (Ідріс) засилають до «забороненої зони» під командування Лео (Макі), який виявляється андроїдом. Подальші події — це й протистояння Гарпа й Лео терористам, що прагнуть знищити США, й конфлікт людини та машини.

«Заборонена зона» не надто припала до душі як критикам, так і глядачам. А втім, це перша стрічка на платформі з українським дубляжем — і розповідає вона про події в Україні 2036 року, де сили Опору борються проти російських найманців. Ми переглянули її та проаналізували, як саме там зображують Україну, а також як це передали українські локалізатори. І висновки, м’яко кажучи, неоднозначні.

«Громадянська війна» та «українці-ополченці»

Місце дії у «Забороненій зоні» — Україна, контекст — російсько-українська війна, в якій Москва прагне «повернути втрачені землі», а Україна чинить цьому збройний опір. Але шукати паралелі з сучасними подіями, мабуть, не варто.

Наприклад, війну тут називають «громадянською» ㅡ про це прямо говорять титри на початку. Хоча як агресія однієї держави проти іншої може бути «громадянською війною» (а автори очевидно розмежовують Україну й Росію як дві окремі держави) — глядачеві не пояснять. Та й члени українського руху Опору в авторів фільму — «ополчення» (англійське «militia», до речі, означає просто озброєних людей, тобто непрофесійних військових). А «Красні», які «сильнішають завдяки повній підтримці Москви» (як же знайомо!), — «бойовики».

І хоча Росія у «Забороненій зоні» згадується як агресор, головний антагоніст на ім’я Віктор Коваль чомусь має прізвисько «Гроза Балкан», а очолюваний ним загін називають «Красні» (в оригіналі «Krazny»). Можна побачити символізм у тому, що тавро «Красних» (ініціали Коваля) нагадує лого забороненої в Україні соцмережі «ВКонтакте», а самі вони ходять у підкреслено російських тільняшках. А можна звернути увагу на вступ, де зазначено лише, що події відбуваються у «Східній Європі». Для пересічного глядача, мабуть, не так важливо, що таке та Східна Європа — Україна, Росія чи Балкани. Аби лиш історія була цікавою.

До цієї мішанини алюзій на дві цілком окремі історичні події: російсько-українську війну та конфлікт на Балканах — автори фільму додають ще й американський миротворчий контингент. Навряд чи глядач зі США оцінить символізм ситуації, адже Київ не раз згадував ідею розгортання миротворців на лінії розмежування (а згодом — і на окупованих територіях) як спосіб деескалації конфлікту на Донбасі. «Ця війна вже надто проблематична для ООН, тому крайніми між двох вогнів виявилися ми [американські миротворці] в демілітаризованій зоні», — пояснює Лео Гарпу.

І якщо не втриматися від спокуси й таки провести паралель із реальними подіями, то результати будуть не надто втішними. «Ну і як тобі бачити результати своєї роботи зблизька? Ці діти стали сиротами не через війну. Ви розбомбили їхні домівки», — говорить Гарпу керівниця сиротинця Софія. А пізніше взагалі мало не дослівно повторює пропагандистське кліше: «Росія хоче повернути колишні території. А Штати — дестабілізувати Росію, підтримавши конфлікт у цих незалежних країнах».

«Мавпа з ядерною зброєю»

Ще одна оманлива паралель між кіно й реальністю — ядерний арсенал України. Згадки про нього ілюструються документальними кадрами й згадуванням реальних історичних артефактів. Зокрема, системи «Периметр» (англійською її так і називають — «Systema Perymetr»), радянського комплексу автоматичного управління ядерним ударом.

«Навіть після здобуття незалежності Україна все ще володіла третиною ядерного арсеналу Росії. Пускові шахти були по всій країні в засекречених місцях, готові завдати удару в будь-якій точці світу», — говорить Лео під час першої зустрічі з Гарпом.

Офіційно Україна свій ядерний запас знищила згідно з сумнозвісним Будапештським меморандумом (щоправда, тут Гарп промахнувся років на десять, сказавши, що це сталося «років зо п’ятдесят тому»). А от кіношна реальність 2036-го заперечує це простою як дуб логікою, вкладеною в уста Лео: «Ти думаєш, що Росія відмовилася б від свого єдиного засобу стримування?»

Ядерна зброя постає рушієм сюжету: Коваль прагне знайти таємні коди, що активують систему «Периметр» із української території, а Гарп із Лео мають цьому завадити. Сам лідер «Красних» ще й підозрюється в «підриві брудної бомби з російським ураном у Києві», унаслідок чого загинули 25 тисяч людей.

«Мавпа з ядерною зброєю?» — так Гарп характеризує Коваля фразою, схожою на відомий російський пропагандистський штамп «мавпа з гранатою». «Божевільний терорист із ядерною зброєю», — виправляє його Лео.

Це до того, що, за інформацією джерел ЦРУ, «Кремль втратив контроль» над лідером «Красних». І як тут знову не втриматися від порівняння з реальністю?

Легкощі локалізації й труднощі перекладу

Візуально «Заборонена зона» зроблена на пристойному рівні, зокрема й у контексті української тематики — навіть попри те, що зйомки відбувалися в Угорщині.

Дороговкази, вивіски, назви вулиць і організацій, про які говорять герої, — українською мовою, в них впізнається Україна. На воротах до сиротинця ㅡ напис «Стороннім вхід заборонено». У таборі руху Опору в місті Дамськ (?) стіни розписані гаслами «Слава Україні», «Україна понад усе», «Воля!», «ЄС». Рухомий рядок на екрані в таборі — теж українською (хоча ім’я Віктора Коваля на екрані — латиною). Установа, в якій нібито зберігаються коди від «Периметру», називається «Дніпро Інвестмент» і розташована на вулиці Пасажирській. І нічого, що всередині «Дніпра Інвестмент» — логотип якогось «Пробонус Банку».

Не можна сказати, чи задумувалися деякі речі зумисне, але тішитись будуть і любителі «пасхалок». Приміром, карта на початку фільму, де схематично показується демілітаризована зона з миротворцями, містить три примітні топоніми: г. Сан-Діра, ур. Кур-Куро і… г. Йобаль. Або кафе, в якому Гарп разом із жінкою ховаються від обстрілу, має промовисту назву «Новий спалах».

Здавалося б, для українського дубляжу й субтитрування тут життєдайний ґрунт. Але щось пішло не так. Насправді перегляд разом із субтитрами й озвучкою українською може викликати легке відчуття шизофренії, адже вони часто дуже відрізняються одне від одного. І не всі такі відмінності можна пояснити особливостями дубляжу, де фраза повинна мати певну довжину, щоб її міг вимовити екранний герой.

Ось три приклади перекладу однієї й тієї ж фрази в субтитрах і в дубляжі відповідно: «Тягни сраку сюди!» — «Шуруй бігом сюди!»; «А де наші Ґампси?» — «Де ті грьобані Ґампси?»; «Воюєте за серця й уми?» — «Ви з якогось агітпропу?» Загальна тенденція така: перекладачі в субтитрах дозволили собі набагато більше виправданих експериментів.

Є ще принаймні один приклад, коли переклад може ввести глядача в оману. Один із другорядних героїв, генерал Екґарт, наказує розбомбити будівлю «Дніпро Інвестмент», де, як сказав йому Гарп, перебував Коваль. Після авіаудару Екґарт говорить: «Gotcha». Субтитри дають коректний переклад: «Попався». Але дубляж із незрозумілих причин вкладає у вуста Екґарта слово «Ясно», яке повністю викривлює суть того, що відбувається.

Але й у дубляжі нам вдалося знайти одну «пасхалку». У розмові з Гарпом Екґарт так пояснює йому суть заслання в заборонену зону: «Якщо виживеш — ВПС збережуть пілота. Якщо ні — твоя історія стане для таких же кнопкодавів уроком». Хоч-не-хоч, але ніяк не віриться в те, що слово «кнопкодав» тут виникло просто так. Тим паче, що в оригіналі — «fly-by-wire assholes» («недоумкуваті оператори дронів»).

Ну й ще смішно, що лайка українською («Я тебе, б***ь, уб’ю») в стрічці лунає лише один раз — і то це якраз-таки недубльована частина. У решті випадків автори вдалися до звичних евфемізмів штибу «трясця», «чорт», «грьобаний» — як у субтитрах, так і в озвучці.