Засновник мережі демократичних шкіл Ізраїлю Яків Гехт виступає на зустрічі з освітянами та батьками у Києві, 7 липня 2019 року
Фото:

Євген Власов

Як виховати з «невдахи» олімпійського чемпіона, що є запорукою успіху у світі майбутнього і чому нам терміново потрібно змінювати традиційну систему освіти на демократичну? Про це напередодні Міжнародної конференції демократичної освіти IDEC, що відбудеться 2-3 серпня у Києві, розповів її засновник Яків Гехт легендарний реформатор освіти, засновник мережі демократичних шкіл та радник шести міністрів освіти Ізраїлю.

У школі я страждав. Оскільки в мене дислексія та дисграфія (я не міг читати і писати), вчителі часто залишали мене на позакласні заняття. Вони проходили у так званому «зеленому будинку». Діти називали його «будинком для дурнів».

Йти туди було дуже соромно. Мені довелося вигадати спосіб, як дістатися туди непоміченим. А ще я був по вуха закоханий в одну дівчинку. Тож на заняттях у «зеленому будинку» замість того, щоб слухати вчителя, міркував, як вийти з нього, аби вона мене не побачила.

У старших класах до мене підійшов учитель малювання і сказав: «Ти геніальний художник. Навіщо ти гаєш свій час на школу?»

У мене був шок. До цього я відчував себе невдахою. А тут раптом учитель каже, що я геній. Учителя звали Віктор. Я почав займатися з ним після школи — спочатку раз на тиждень, потім два, три. Згодом я з головою поринув у світ мистецтва. Завдяки Віктору я зрозумів: діти не повинні займатися у школі тим, чим їх змушують. Вони можуть робити те, що люблять.

Урешті-решт я кинув школу. А згодом потрапив на стажування до «Саммерхілла» — першої успішної альтернативної школи у Великобританії. 

У «Саммерхіллі» діти самі обирають, чим хочуть займатися. Учень може піти в басейн або на урок математики. Плавання, математика, лазіння по деревах — абсолютно рівні за значенням заняття. Тоді я зрозумів, чому пішов зі школи. Мені ж насправді подобалося вчитися! Просто те, чим ми займалися у школі, не було пов’язано з навчанням. Це було виконання чиїхось вказівок: «учи те, роби так». Справжнє навчання — це про пристрасть, про цікавість, про речі, які ти щиро хочеш зрозуміти у цьому світі.

Засновник мережі демократичних шкіл Ізраїлю Яків Гехт виступає на зустрічі з освітянами та батьками у Києві, 7 липня 2019 року
Фото:

Євген Власов

Мета традиційної освіти — зрівняти всіх людей. Мета демократичної освіти — допомогти кожній дитині віднайти свою унікальність.

Із розвитком технологій, коли людину починають замінювати роботи, цінність традиційної освіти падає. Великі компанії — Google, Facebook — не цікавить, який у вас диплом і що ви вивчали у школі. Їх цікавите ви — ваші унікальність і креативність. Для цього й потрібна демократична освіта, адже унікальність починається у школі, навіть у дитячому садочку. Якщо дитина знайшла свою унікальність і талант, у неї більше шансів на успіх у світі майбутнього. 

Якось до мене прийшла мама із 13-річним сином. У нього нічого не виходило у традиційній школі, він був дуже скутим і сором’язливим. 

Я запитав його: «Які твої сильні сторони?» Хлопчик мовчав. Слово взяла мама: «Про які сильні сторони ви питаєте? Ви ж бачите, які у нього оцінки». Я сказав: «Ні-ні, зараз мова не про школу». Трохи подумавши, мама відповіла: «О, він дуже хороший у віндсерфінгу». 

Я подивився на хлопчика: «Вау, добре! Якби у тебе була можливість кожного дня замість школи серфити це хороша ідея?» Хлопчик відповів: «Ні, не дуже». Я здивувався: «Чому?» Він сказав: «Не кожного дня у нас хороший вітер». Я запитав, чи може він зранку визначити, чи підходить день для віндсерфінгу. Хлопець кивнув. Тоді я запропонував: «Щоранку, коли ти прокидатимешся і бачитимеш, що погода підходяща, телефонуй нам. Ми будемо попереджати серф-клуб, і ти там займатимешся. Якщо ж погода погана, приходь до школи».

Я подивився на матір — вона була в шоці. Я запитав хлопця: «Які предмети ти хотів би вивчати у дні, коли будеш у школі?» Він назвав математику, історію, фізику. Я запитав, навіщо йому ці предмети. «Не знаю, — відповів він. — Це те, що ми вивчали в школі». Я повторив питання: «Що тобі було б цікаво вивчати?» Хлопчик зізнався: «Ну, для віндсерфінгу знадобиться метеорологія, фізіологія, дієтологія». Я відповів: «Дуже добре! Складай графік занять. Можливо, додамо англійську? Ти наче казав, що хочеш серфити по всьому світу».

Ізраїль — не найспортивніша країна. У нас дуже мало олімпійських медалей і лише одна золота. Її отримав Галь Фрідман, цей хлопець.

Засновник мережі демократичних шкіл Ізраїлю Яків Гехт виступає на зустрічі з освітянами та батьками у Києві, 7 липня 2019 року
Фото:

Євген Власов

Демократична освіта — це величезний пазл, якого бракує у тому, що ми називаємо демократією.

Багато країн називають себе демократичними. Та чомусь продовжують використовувати освітню систему недемократичних часів. У традиційній школі тобі до 16-18 років говорять, що і як ти маєш робити. А щойно досягаєш повноліття, раптом стаєш громадянином демократичної держави, вільним обирати свій шлях. Однак школа не дала тобі навичок бути вільним громадянином. Ти думаєш про те, чого від тебе чекав учитель, батьки, оточення. Як у такому випадку зрозуміти, чого хочеш сам? Це все одно, що до 18-ти розмовляти однією мовою, а потім раптом перейти на іншу. 

Ідея демократичної освіти в тому, щоб людина вчилася жити в демократичному суспільстві з чотирьох років. Так, у чотири тобі ще не треба обирати покликання. Але ти можеш обрати, яку книжку погортати, в яку гру зіграти. Тобто самостійно робити вибір за вибором. 

Один із моїх учнів якось сказав мені: «Якове, я знаю, чим займатимуся у майбутньому! Я гратиму на тубі!»

«Чому на тубі?» — запитав я. Він відповів: «Я обійшов усіх вчителів музики в околиці, і всі вони радять обрати інший інструмент, оскільки в оркестрах бракує місць для тих, хто грає на тубі. Я подумав, якщо вчителі кажуть таке музикантам по всьому світу, у ньому залишиться не так багато людей із тубами, і я буду найкращим!» Сьогодні цей хлопець — один із топових ізраїльських музикантів. Він створив оркестр і гастролює з ним по всьому світу. Все тому, що колись він не побоявся зробити вибір.

Ми самі робимо дітей «проблемними».

Якщо мені сказати: «Якове, посидь сім годин за партою, не ворушись і слухай вчителя», — мені знадобиться доза заспокійливого. Що вже говорити про дітей? У демократичних школах дитина сама формує навчальний план і обирає підходящі методики навчання. Адже комусь подобається академічний стиль викладання, хтось має весь час рухатись, а комусь потрібно показувати фільми на уроках. Усі діти різні, і до кожного потрібен індивідуальний підхід.

Засновник мережі демократичних шкіл Ізраїлю Яків Гехт виступає на зустрічі з освітянами та батьками у Києві, 7 липня 2019 року
Фото:

Євген Власов

Пам’ятаю, як мені подзвонили з Департаменту освіти Хадери: «Якове, у нас є для тебе «проблемна» дитина».

Саріт вчилася у другому класі. Жодна школа не витримувала її поведінку більш ніж рік, тож дівчинка встигла змінити вже два освітні заклади. Наша школа мала стати її третьою спробою. Саріт ламала все, що траплялося на очі, кричала, билася — грубо порушувала всі писані і неписані правила.

Я став ментором Саріт. Їй добре давалися дві речі — грати у футбол і співати. Щоразу, коли ми готувалися до шкільного свята, я пропонував: «Саріт, може, ти заспіваєш?» Але вона відмовлялася. Коли у нас були спортивні змагання, я пропонував їй зіграти у команді старшокласників. «Ні-ні-ні», — чув у відповідь. Було зрозуміло, що дівчинка боїться успіху, адже все, що було в її житті до цього, — це програші, втрати, невдачі. Вона вважала себе невдахою. Нам знадобилося три роки, сповнених терпіння і розуміння, щоб почути, як вона співає на сцені. Сьогодні Саріт Хадад — співачка номер один в Ізраїлі. Найбільш проблемна у місті дитина стала національною героїнею! Саме вона змусила мене повірити, що кожен із нас може досягти чого захоче. 

За останні п’ять років найбільше демократичних шкіл відкрилося саме в Україні.

Найбільше туристів, які приїздять до Ізраїлю на міжнародні освітні заходи, — також з України. Я щиро хочу домогтися змін в освіті. Невипадково найбільша міжнародна конференція для демократичних шкіл IDEC проходитиме саме тут.

Авторка: Олександра Косенко
Поділитись: