«Нам самим цікаво, в якому кабінеті зупинилась “Мрія”», — учасники Відкритої групи

«Відкриту групу» на конкурсі Мінкульту обрали кураторами українського павільйону на Венеційській бієнале. Їхній проект називався «Падаюча тінь “Мрії” над садами Джардіні». І передбачав, що під час відкриття павільйону найбільший вантажний літак у світ — українська «Мрія» пролетить над Венецією і відкине свою тінь на дві хвилини.

Але літак не пролетів. І тінь не відкинув. За це український перформанс потрапив в п'ятірку найдивніших проектів на найзнаменитішій мистецькій виставці світу. Чому «Мрія» не відкинула тінь, на що пішли державні 300 тисяч євро і до чого в цій історії корупційні схеми в «Укроборонпромі» — розповідає менеджерка проекту Ксенія Малих та учасники «Відкритої групи» Антон Варга та Станіслав Туріна.

Почну з грошей. 300 тисяч євро були виділені від держави, і тепер усіх цікавить, на що пішли ці гроші?

Ксенія Малих: Міністерство культури на національне представництво у цьому році виділило 6,5 мільйонів гривень, тобто 3,5 мільйони на оренду павільйону, які були б витрачені у будь-якому разі, хто б не переміг у конкурсі, тобто павільйон орендовано до листопада цього року. А залишок 3 мільйони — вони мали б бути витрачені на створення самого павільйону, на продакшн і на все, що потрібно, щоб проект відбувся.

І я зараз не можу сказати, скільки до кінця ми витратили, бо ми ще зводимо звітність. Ми ще залучили багато партнерів, деякі нам допомагали фінансово. Так, основний бюджет — це державні гроші, і головне, що держава виступила головним організатором, не просто тим, хто фінансував. Вони разом з нами організовували процес продакшну. В Україні це перший випадок, коли наше представництво на венеційській бієнале організовувало саме Міністерство.

І що тепер каже Міністерство, коли «Мрія» не відкинула свою тінь над садами Джардіні у Венеції, не пролетіла взагалі? Коли вони про це дізнались, і яка була їхня реакція?

КМ: Міністерство культури України — це частина нашої команди, тому вони все знали, і тому вони так само, як і ми, розуміють, як відбувався проект, що мало бути в павільйоні. Ми дуже багато з ними говорили про художню складову. Як ви знаєте, наш міністр культури — актор, тому для нього поняття міфу, хто такі перформери, і що вони будуть робити в павільйоні — це зрозуміло і близько.

Я читала ваш великий лист-пояснення про те, чи може мріяти країна, яка знаходиться в економічній кризі, про такий проект вартістю в 300 тисяч євро, і взагалі чи можливо дозволити собі таку мрію про вантажний літак, що відкидає тінь. Але багато художників вам закидали, що сам текст, яким би геніальним він не був, не може бути всім.

Антон Варга: Ну насправді текст не відіграв великої ролі. Ми також зробили фільм, який був поясненням речей, які відбувалися протягом 7 місяців. Ці речі відбувалися в реальності, не тільки у вербальній площині. Відбулася організація польоту, домовленості, зустрічі, дискусії, зіткнення думок, протистояння. Тобто ці всі речі були реальними, і організація польоту так само було реальною.

Що саме було реальним? Ви кажете, що домовлялися, щоб літак полетів. Хто тут був найбільшою перепоною: Антонов, Міністерство оборони?

АВ: Мені самому було б цікаво дізнатися, в якому кабінеті зупинилася «Мрія». Чесно. Ми не знаємо ні ім’я особи, ні навіть місце конкретне, де було прийнято рішення, що літак не полетить. У нас є здогадки, які передані нашими партнерами усно, і підтверджень документальних немає, зараз не знайти винного, можливо, ми були б не проти журналістського розслідування. Звісно, з себе ми не знімаємо відповідальності.

А ваша відповідальність в чому?

АВ: В певній безпечності, в тому, що ми вважали, що такий проект можливий, і що не буде великих перепон домовитися, тому що цей проект важливий. Може, ми не надто добре донесли його важливість? Тобто, якщо я розумію цю частину відповідальності, то, можливо, нам не вдалося донести до того самого Антонова (заводу імені Антонова — ред.) або Укроборонпрому, що це надважливий проект, що це не просто проект, що це Венеційська бієнале. Хоча вони це все знали, і ми це проговорювали.

Про відповідальність іншої сторони — Укроборонпрому. З ними велися переговори з боку Міністерства, з боку Антонова. Я впевнений, що там є частина, якийсь відсоток їхньої відповідальності.

Це була ваша ідея вийти так з ситуації — сказати, що «Мрія» і не мала летіти?

АВ: Це були наші ідеї. Тобто 25 березня, коли Міністерство отримало відмову від Антонова — що Антонов не збирається брати участь у проекті. В березні сам міф настільки розрісся, що він уже абсолютно здавався самодостатнім, і, власне, це очікування «Мрії», цього тріумфального прольоту, очікування гіганта, який пролетить і кине тінь над садами Джардіні, нам здавалося це суперважливим, щоб люди просто чекали на цю «Мрію».

Станіслав Туріна: Єдиний тиск, який ми відчували, це тиск відповідальності. Можемо сказати, що і Міністерство, і Антонов допомагали нам в організації проекту до його відкриття. Відео, яке транслюється в павільйоні, зняте в літаку «Мрія».

В момент, коли ми дізналися про зупинку проекту, це було за два місяці до відкриття, і ми вирішили все ж реалізувати проект. В самій назві «Падаюча тінь “Мрії” над садами Джардіні» кожне слово декодується. Ці речі розповідають про подвійний вимір проекту. Він відкриває непроліт фізичний і проліт нефізичний.

Я правильно розумію, що зараз ні в кого ні до кого претензій немає? Чи у вас до державних інституцій все ж таки є претензії?

АВ: Ми написали, що весь час, поки ми були кураторами, у нас були питання до різних інституцій — як вони подавали інформацію, наскільки вони тримали нас в курсі реальної ситуації.

Ви кажете, що 25 березня ви знали, що літак не пролетить, але я знаю людей, які 9 травня, коли мала відбутися ця подія, бігали, вдивлялися в небо Венеції, очікуючи, що «Мрія» буде летіти. Вам не здається, що це негативний ефект міфу про «Мрію»?

АВ: 5 травня ми оголосили всім учасникам проекту — це 1143 людини, художників та художниць — що, незважаючи на те, пролетить літак чи ні, вони офіційно залишаються учасниками павільйону, зафіксованими і в Венеції у павільйоні, і так само в каталозі. Всі їхні імена зафіксовані в телефонному довіднику в каталозі, який буде роздаватися, і кожен учасник його отримає. Ми як куратори, в першу чергу, відчували перед ними свою відповідальність.

Наше рішення не повідомляти публіці було художнім рішенням. Ми згодилися на це, ми пішли на це свідомо — тримати цю таємницю до 5 травня.

Виявилось, що країна з такими державними інституціями не готова до таких мрій, чи ми ще занадто немистецька країна в широкому розумінні цього слова, де людям важко зрозуміти дуже специфічний мистецький задум?

СТ: Я думаю, навпаки — Україна це мистецька країна. Проект виніс в широке обговорення ряд питань, які, можливо, повністю вирішені в світі. Постає питання, якщо літак не летить, проект залишається таким самим чи він стає іншим? Якби літак летів і тіні не було б, це був би вдалий проект чи ні? Без якого компоненту твір не дійсний: без всіх художників країни, яких зібрати неможливо? Яким чином художники, які заповнили заявки, репрезентують всіх художників України і хто вони такі?

Мені здається, що той факт, що журі відібрало наш проект, каже про те, що держава не може бути неготовою до таких проектів. Чи може вона їх реалізувати? Я думаю, зможе в найближчому майбутньому.

Ви самі задоволені тим, як обернулася для вас ця історія? І чи самі ви вважаєте, що ця історія про міф і про мрію виявилася успішною? Тому що складається враження, що не так багато людей зрозуміли, що хотів сказати автор.

АВ: Що хотів сказати автор — залежить від кожного глядача окремо. Багато людей розуміє, що це був проект не про те, чи пролетіла «Мрія», чи ні. Я розумію, що це логічне питання, але це вже набридло, коли питають — чи пролетів, чи не пролетів. Це примітивізація проекту, багатьом зрозуміло, що йдеться не про це . А про те, що він підняв багато шарів, багато питань. Головне, що це дуже сучасний проект — і для Європи в тому числі.

Було багато глядачів. Для них це так само співзвучно, і неважливо, чи вони з Польщі, чи Британії. Цей вплив влади, як мистецтво впливає на це, як це впливає на мистецтво. Це є зрізом сучасної картини для європейців і особливо для українців. Те, що відбувалося в Україні останні півроку, так само відбилося на проекті. Він є зліпком всього. Як проект розвивався під час передвиборної кампанії, як ця ланка всередині уряду вже тоді могла ефективно співпрацювати та домовлятися, щоб виконати цей проект.

Тобто ви вважаєте, що ця передвиборна кампанія теж вплинула на те, що «Мрія» не пролетіла?

АВ: В певній мірі так.

Тобто скандал з корупцією в Укроборонпромі так само вплинув?

АВ: Так.