ENRU

Нацменшини проти нового закону про освіту — репортаж із Закарпатської та Чернівецької областей

Як на місцях виконуватимуть мовну норму нового закону про освіту, і що нацменшини думають про поправку — у репортажі Громадського із Закарпатської та Чернівецької областей.

Під час обідньої перерви у дворі угорської гімназії у місті Берегове Закарпатської області шумно — батьки забирають дітей і перемовляються між собою, усюди звучить угорська мова. На годиннику 15:00, але вчаться тут за середньоєвропейським часом, тож уроки завершилися о 14:00. Головна тема обговорення на шкільному подвір’ї — новий закон про освіту.

Закон ухвалила Верховна Рада місяць тому, через два тижні його підписав президент України Петро Порошенко. Сьома стаття закону, в якій гарантується навчання державною мовою, спричинила низку дипломатичних скандалів. Тепер школи національних меншин повинні забезпечити всім учням із 5 класу навчання українською мовою, хоча право вивчати рідну мову за представниками інших народів залишається.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Мовний закон»: чому обурені Будапешт, Бухарест та Варшава?

Одними з перших відреагували уряди Угорщини та Румунії, чиї національні меншини посідають шосте й сьоме місце за чисельністю в Україні. Угорщина навіть пообіцяла блокувати будь-які ініціативи України, які можуть наблизити її до Європейського союзу.

Громадське вирушило в місця компактного проживання угорців і румунів — у Закарпатську й Чернівецьку області — щоби з’ясувати, як живуть національні меншини і чи готові вони виконувати новий закон.

За законом угорського часу

Деякі батьки на подвір’ї угорської школи в Береговому ніяково усміхаються й відмахуються від розпитувань. Повільно вимовляючи слова, ламаною російською пояснюють: про закон чули, але мову знають надто погано, щоби нею розмовляти.

На в’їзді в містечко Берегове щит із написом «Вітаємо в нашому місті» дублюється угорською — «Üdvözöljük városunkban». Написи двома мовами тут зустрічаються чи не на кожнім кроці.

Воздвиженський костел у Береговому Фото: Сергій Бейко/Громадське

Берегове вважається центром угорської культури на Закарпатті, до кордону з Угорщиною — менше п’яти кілометрів. Це одразу ж впадає в око. Місцеві живуть за угорським, а не за київським часом; усюди угорські прапори — на державних установах, церквах, будинках. Вивіска на дверях Воздвиженського костелу угорською відраджує від абортів; у сквері лунає угорське радіо. На одному з будинків — табличка українською та угорською мовами забороняє парковку.

«Мадяри вважають, що це їхнє місто. Воно для них як священна корова — не дай бог щось погане сказати, — скаржиться Громадському місцевий підприємець, за сумісництвом — глава міського відділення партії «Свобода» Василь Вовкунович. Він спілкується українською, але його дружина вивчила також угорську. — Добре хоч прапори почали вивішувати правильно — український ліворуч. Але буває висять прапори України та Угорщини, так угорський чистенький, випрасуваний, а український брудний і пошарпаний. Ми підходимо і кажемо — хлопці, вам не соромно?».

Вивіска на дверях Воздвиженського собору угорською мовою відраджує від абортів Фото: Сергій Бейко/Громадське

Особливий статус для нацменшин

Засноване ще 900 років тому, Берегове постійно переходило з рук до рук: лише протягом 20 століття місто встигло побувати під владою чотирьох держав — Румунії, Чехословаччини, Угорщини та Радянського Союзу, до складу якого вся Закарпатська область увійшла в 1944 році.

На згадку про ті часи на місцевому вокзалі — пам’ятна табличка «Жорстоке бомбардування червоними військами». Для Вовкуновича це майже як особиста образа: стверджує, що ніяких бомбардувань тут не було, а угорці встановлюють, що хочуть і як хочуть.

Угорське питання на Закарпатті завжди було болючим і охолоджувало відносини офіційного Києва і Будапешта. Часто це пов’язано з позицією самих угорців, які занадто ревно ставляться до своїх національних меншин.

Ще у 2014 році прем’єр-міністр країни Віктор Орбан заявив, що угорці на Закарпатті повинні отримати право на самоврядування: «Угорська громада повинна отримати подвійне громадянство, усі права національної спільноти, а також можливість самоврядування. Це наші чіткі очікування від нової України».

А цьогоріч у березні віце-прем’єр Угорщини Жолт Шемьєн виступив за автономію угорських меншин у сусідніх країнах. В українському Міністерстві закордонних справ такі слова сприйняли «з подивом». МЗС розповсюдило заяву, в якій обережно зауважило, що слова віце-прем’єра не відповідають інтересам Будапешта і Києва.

Протягом 20 століття місто Берегове встигло побувати під владою чотирьох держав — Румунії, Чехословаччини, Угорщини та Радянського Союзу, до складу якого вся Закарпатська область увійшла в 1944 році (на фото — банер чотирма мовами інформує про закритий для руху вантажівок міст) Фото: Сергій Бейко/Громадське

Попри те, що офіційно Угорщина ніколи не висувала територіальних претензій Україні, у Києві давно і з побоюванням говорять про можливість «закарпатського сепаратизму».

За даними останнього перепису населення у 2001 році, угорців у 25-тисячному Береговому більше половини. Майже всі 150 тисяч представників громади живуть у Берегівському районі Закарпаття. Тут є села, де взагалі не розмовляють українською. А тому і вчаться діти переважно угорською мовою. За інформацією Міністерства освіти, таких шкіл у країні — 71. У Береговому їх шість.

Одна з них — загальноосвітня школа №6 — майже в центрі міста, у 300 метрах від площі Ракоці. Ференц Ракоці — найпопулярніша особистість в Береговому. Головному ідеологу угорської визвольної війни 18 століття по всьому місту встановлено пам’ятники й погруддя.

На будівлі школи майорять два прапори — український та угорський; табличка з назвою теж дублюється угорською. Заступник директора відповідає українською мовою з легким акцентом. Пояснює, що не проти зйомки, але потрібен письмовий дозвіл міськради.

Загальноосвітня школа №6 в центрі Берегового Фото: Сергій Бейко/Громадське

Міськрада, як і все в маленькому місті, розташована поруч. Тут вивісили три прапори: України, Угорщини та прапор із гербом Берегового. Заступниця міського голови Надія Ловга з усмішкою каже, що, звичайно, ніхто не забороняє йти в школу. Але давати офіційний документ відмовляється.

Небажання спілкуватися з журналістами в місцевої влади з’явилися одразу після підписання закону президентом. Раніше Ловга в телефонній розмові з Громадським відповідала, що не знає, як виконуватиметься закон, але обіцяла розповісти про всі нюанси.

У місцевій раді не охоче спілкуються з журналістами (на фото — управління освіти виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області) Фото: Сергій Бейко/Громадське

На ділі до жодної з угорськомовних шкіл нас так і не пустили. Причини називали різні — хтось заявляв, що «просто не хоче», хтось просив дозвіл від міськради. І тільки в селі Яноші недалеко від Берегового, чесно відповіли: із районної адміністрації надійшло розпорядження не пускати до шкіл журналістів.

До жодної з угорськомовних шкіл знімальну групу Громадського так і не пустили Фото: Сергій Бейко/Громадське

Політика і права

«Вони без указівки зверху кроку зробити не можуть. Мабуть, сказали їм поки мовчати — ось вони й мовчать», — припускає Василь Вовкунович.

Він підкреслює, що українці нормально уживаються в Береговому з угорцями, але в розмові стає зрозуміло, що це радше холодна війна, аніж справжнє перемир’я.

Його колега, депутатка ужгородської «Свободи» й глава закарпатського відділення «Руху на захист української мови» Ірина Гармасій стверджує, що проблеми мови виникають лише з угорською національною меншиною.

Організація, яку очолює Гармасій, була проти так званого закону Ківалова-Колесніченка, ухваленого в лютому 2012 року. Він гарантував використання регіональної мови нарівні з українською. Під регіональною малася на увазі мова національної меншини, якщо 10% жителів будь-якої української області та Криму називали її рідною.

Парламент скасував закон у 2014 році, одразу після перемоги Євромайдану, але це викликало негативну реакцію місцевих рад у південно-східних регіонах і Криму. Тому виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов відмовився підписувати законопроект про скасування і формально закон Ківалова-Колесніченка діє донині.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Виключно українською»: мовне питання як ціна реформи освіти

Усі батьки, з якими спілкуємося в Береговому, проти нового закону. Розмовляють із пресою неохоче. «Українську мову, звичайно, треба вчити, але ми проти, щоб ось так одразу і різко все скасовували», — каже Валентин, батько школярки з угорської школи.

«Те, що нам не дають отримати освіту рідною мовою — утиск наших прав, — стверджує Єва, її дитина вчиться в першому класі угорської школи. Цю школу закінчив і її старший син. — Я розмовляла з педагогами, у цілому ніхто не проти закону. Він непоганий. Але ця єдина норма нас обурює».

«Чуєте, як я розмовляю українською мовою? Але ж я угорець, — додає ще один чоловік. Він представляється Людвігом. — Як дитина вивчатиме предмети українською мовою, якщо для цього треба думати українською?»

А угорський філолог з угорської гімназії, який назвав себе Ласло, зауважує, що боїться втратити роботу. Адже наразі школи не мають плану виконання закону, тому вчителі хвилюються за подальшу кар’єру.

Пам'ятник Тарасові Шевченку на подвір'ї однієї із Берегівських шкіл Фото: Сергій Бейко/Громадське

Грошей немає

Прихильники закону, в якості аргументів на його користь, наводять результати зовнішнього незалежного тестування (ЗНО) — показники Закарпаття стабільно найнижчі по країні.

За словами міністерки освіти Лілії Гриневич, цьогоріч у 36% випускників із Закарпаття результати ЗНО з української мови та літератури склали від 1 до 3 балів. А в Берегівському районі такий результат показали 75% школярів. У 2016 році ЗНО з української мови та літератури не склали 27% закарпатських випускників, у Берегівському районі провалили ЗНО 70% школярів. Природно, що з такими балами вступити до українського вишу неможливо.

Але багато випускників і не зацікавлені вступати до вишу в Україні. У Береговому, приміром, є угорський університет, де навчається більшість випускників міста. Решта ж надає перевагу європейським вишам.

«Вони звідти виходять зі знанням мінімум п’яти мов. І найчастіше повертатися в Україну не планують», — розповідає в інтерв’ю Громадському глава Закарпатської області Геннадій Москаль.

Щойно закон ухвалила Верховна Рада, Москаль першим виступив проти і закликав президента накласти вето. Він стверджує, що не знає, як виконувати мовну норму — хоча б тому, що область не має на це коштів. Згідно із законом, учителі в школах національних меншин повинні перекваліфікуватися в українських.

На думку Москаля, це майже неможливо — учителі вузькопрофільних предметів, таких як хімія, фізика, географія, просто не зможуть на належному рівні викладати їх українською. А україномовні педагоги не схочуть їхати навіть у свої рідні села — не те що в угорські.

Питання також у тому, наскільки угорській меншині взагалі необхідне досконале знання української мови. Як і у всіх прикордонних областях, на Закарпатті багато заробітчан. Найчастіше вони їдуть до Словаччини або Угорщини, багато з них мають  два паспорти.

«Проблема виключно економічна. Якби тут була робота, ніхто б не їхав. Так, ми розуміємо, що в нас триває війна і ті, хто їдуть, теж розуміють. Але людині властиво шукати, де краще і в цьому нічого немає поганого», — каже Геннадій Москаль.

Глава Закарпатської області Геннадій Москаль закликав президента застосувати право вето, щойно Рада ухвалила закон про освіту Фото: Сергій Бейко/Громадське

Угорська громада в регіоні справді найбільш згуртована — у всіх місцевих радах обов’язково є угорці, в облраді вони представляють партію КМКС (Kárpátaljai Magyar Kulturális Társaság — «Товариство угорської культури Закарпаття»). Із «Блоком Петра Порошенка» в неї домовленість підтримувати ініціативи один одного, пояснює Москаль.

А ще угорці постійно вкладаються в розвиток регіону. Москаль розповідає, що з Ужгорода навіть можна поїхати в клініку в Будапешті й отримати там безкоштовну кваліфіковану медичну допомогу. Угорці додатково фінансують угорські та українські школи в місцях проживання національних меншин, виділяють гранти на будівництво доріг, реставрації та відкриття дрібного бізнесу.

Такі дії угорського уряду можуть свідчити також про те, що в Угорщині просто не зацікавлені в їхньому поверненні на історичну батьківщину.

«Угорщина не гумова і в них своїх проблем вистачає. Тому вони хочуть, щоби їхні національні меншини жили там, де живуть, водночас щоби їх не утискали в правах», — пояснює голова Закарпатської області.

Поки угорські політики в Україні не коментують те, що відбувається. У «Товаристві угорської культури Закарпаття» з Громадським спілкуватися відмовилися. Але вже лунають ідеї про відкриття приватних угорських шкіл, якщо мовна норма в новому законі про освіту залишиться. Як розповіли нам батьки угорських школярів, на це вони й розраховують.

На кордоні з Румунією

У 25 кілометрах від Чернівців, майже на самому кордоні з Румунією, живе румунська національна меншина — так само компактно, як і угорці в Закарпатті. У школах рідними мовами вчиться по 16 тисяч румунів та угорців. Тож не дивно, що уряди Румунії та Угорщини спільно виступили проти закону про освіту. У своїй офіційній заяві вони вирішили «посилити тиск на Україну».

Герцаївський район — частина Північної Буковини, яка увійшла до складу Української радянської республіки в 1940 році. Сам район не належав до територіальних претензій Радянського Союзу, але теж був приєднаний до СРСР — на той момент, як і нині, там проживало близько 90% румуномовного населення.

Містечко Герца маленьке — близько двох тисяч мешканців. До кордону з Румунією — кілька кілометрів. Але якщо в Береговому здається, що Україна там вже закінчилася, у Герці про близькість до кордону свідчать лише назви вулиць і написи, продубльовані румунською. Усміхнений і привітний в.о. міського голови Костянтин Танас, на відміну від берегівської колеги, охоче розповідає, де і як учаться діти. Він добре говорить російською з румунським акцентом, зізнається, що українську знає гірше. Пояснює, що в Герцаївському районі 22 школи, із них лише дві україномовні. По всій Чернівецькій області румунських шкіл 61.

В.о. міського голови міста Герца Костянтин Танас охоче розповідає, де і як учаться діти Фото: Сергій Бейко/Громадське

У холі тернавської загальноосвітньої румуномовної школи — стенд з українським гімном, гербом і прапором, поруч у файлі на аркуші формату А4 — світлина Петра Порошенка.

У культурному середовищі тут панує інтернаціонал: на одній стіні висить великий портрет молодого Тараса Шевченка, поруч — румунського поета Міхая Емінеску. Трохи далі — таке ж велике зображення короля Штефана ІІІ.

Портрет короля Штефана ІІІ в тернавській загальноосвітній румуномовній школі Фото: Сергій Бейко/Громадське

Тут навчається 220 дітей, розповідає директор Яків Постівка. Усі — румуни. Сам він теж румун, але народився і вчився в Україні. Указівок, як виконуватиметься новий закон, школі ще не давали, але вчителі обговорювали його між собою. Постівка стверджує, що більшість — проти:

«Ми не проти вивчати українську мову як державну. Але ми хочемо, щоб усі предмети були нашою мовою. Це споконвічно румунська земля. Пакт Молотова-Ріббентропа розділив її, частина нашого населення, наприклад, село Дяківці, залишилася в Румунії».

Є й кадрова проблема — Постівко каже, що українських учителів наразі недостатньо. А як переучувати румунських — незрозуміло.

Директор тернавської школи Яків Постівка румун, але народився і вчився в Україні Фото: Сергій Бейко/ГромадськеУсі 220 школярів  румуни Фото: Сергій Бейко/Громадське

Ірина Яцко викладає українську мову та літературу. Вона теж румунка — українську спочатку вивчила самостійно, а після вступила до Чернівецького педагогічного університету. За її словами, результати ЗНО цьогоріч із її предмету були невисокі, хоча румунські діти дуже здібні й багато хто вивчає українську мову із задоволенням.

«Не хочу нікого образити, але спочатку буде важкувато, — обережно коментує новий закон вона. — Діти знатимуть тільки розмовну румунську мову, тому що розмовлятимуть нею тільки вдома. Та й учителям буде важко — уявіть, якщо людина двадцять, тридцять років викладала румунською — як їй перейти на українську?»

Водночас Яцко зауважує, що закон полегшить румунським випускникам вступ до українських вишів. Адже більшість школярів усе ж обирають чернівецькі вузи.

Викладачка української мови та літератури тернавської школи Ірина Яцко Фото: Сергій Бейко/Громадське

У сусідньому селі Молниця в місцевій школі теж твердять, що більшість випускників їдуть до Чернівців. Директор школи Дмитро Жітарашу представляється «і директором, і завгоспом», зараз же показує навчальні плани — на тиждень заплановано чотири години української мови та літератури, плюс іще одна факультативна година для підготовки до ЗНО.

Жітарашу ображається на чутки, що нібито в Чернівецькій області живуть «сепаратисти», які не знають української мови. Він веде нас коридорами, показуючи на стінгазети й стенди, написані як румунською, так і українською. Окремо демонструє стенд із фотографіями бійців АТО, які навчалися в Молниці. Помічаючи, що портрет одного бійця відліпився, дістає скотч і підклеює.

Директор молницької школи Дмитро Жітарашу (в центрі) представився «і директором, і завгоспом» Фото: Сергій Бейко/Громадське

Йому підтакують учителі, мовляв, ніколи в Молниці не було проблем із мовним питанням, чому зараз його порушили, вони не розуміють. Ображаються, коли чують, що румунські випускники гірше складають ЗНО, захищають своїх школярів, пояснюючи, що діти різні й національність ролі не грає. Жітарашу заводить нас в один із класів, де в другокласників саме урок румунської літератури.

— Діти, знаєте українську мову? — запитує він українською. — Знаємо! — хором відповідають діти.

На прощання вони встають і так само хором кричать «До побачення».

Другокласники школи в селі Молниця на уроці румунської літератури Фото: Сергій Бейко/Громадське

«Наша країна — це Україна»

«Знаєте, я сам навчався в румунській школі, і діти мої училися в румунській школі. Але онуків віддаватиму в українську. Дуже важко їм без мови влаштуватися на роботу», — каже Костянтин Танас. Він оптимістично дивиться на реформу — хоч поки й не знає, як перевчатимуть румунських учителів, упевнений, що впораються.

Частина жителів Герци традиційно їдуть працювати за кордон, але не в сусідню Румунію, а в Італію, Німеччину, Португалію або Польщу. Танас каже, що місцевим їздити в Румунію невигідно — зарплати там майже не відрізняються від українських.

Та й румунський уряд не надто переймається своєю національною меншиною, на відміну від угорців. Потроху допомагає, але останні кілька років узагалі ніяких інвестицій не було. Саме через це українські румуни більше інтегровані в українське суспільство, ніж угорці.

Результати ЗНО в румунських школах усе ж залишаються найнижчими в Чернівецькій області, розповідає директор департаменту освіти обласної ради Оксана Палійчук. За її словами, близько 60% румунських випускників тести з української мови не склали. 67% не склали історію, ще майже 50% — математику. У 2016 році ЗНО з української мови та літератури в Чернівецькій області не склали 20% випускників, майже всі — з Герцаївського району.

Результати ЗНО в румунських школах усе ж залишаються найнижчими в Чернівецькій області, 60% румунських випускників тести з української мови не склали (на фото  клас перед уроком у молницькій школі) Фото: Сергій Бейко/Громадське

Директор Тернавської школи Яків Постівко впевнений, що тести для шкіл національних меншин повинні розроблятися за іншою програмою.

Доки закон не набув чинності, переважна більшість румунів сподівається на скасування поправки. Чернівецькі ж чиновники налаштовані на виконання закону. Але всі впевнені, що владнається все спокійно. Їхати з України, бунтувати або відділятися навряд чи хтось захоче.

«Ми — румуни, але ми — українські румуни, — підкреслює Танас. — Так що ніяких бунтів або невдоволення не буде — наші люди спокійні, працьовиті. У нас є лише одна країна — Україна».

Підписуйтесь на наш канал у Telegram