Невидимий. 1 серія

Комунарський район Запоріжжя, вулиця Радгоспна. Тут біля школи № 80 розташований напівзруйнований дитсадок, нині - притулок для наркоманів та безпритульних.  З настанням морозів сюди регулярно приїздять представники Червоного Хреста та годують безхатченків гарячими обідами.

Серед дестяків людей, які приходять за їжею, вирізняється невисокий худорлявий чоловік з ціпком. Його тут пропускають без черги. Це Володимир Шеворов — переселенець без житла з Луганська. Він їхав із зони так званої «АТО» більше тижня: йшов пішки, ловив попутки, їхав автобусами. Діставшись міста, Володимир прилаштувався у лісовій зоні, жив у шалаші та навіть працював.

До холодів, каже, спав в одній з кімнат покинутого дитсадка: «Я тут мешкав. А зараз небезпечно, тому що тут ноги можна відморозити. Вже я тут боюся. Та й кажуть, тут накромани є, в цьому садочку. Ночами чути розмови в іншому крилі приміщення. Я не хочу їх бачити. Кажуть, менше бачиш - довше проживеш. То небезпечні люди, краще їх і не бачити...»

Про своє дитинство Володимир розповідає мало: «Я сам з дитбудинку. Батьків я не знаю. У 8 років я з цього дитбудинку втік, не пам'ятаю навіть, де він розташований у самому Луганську. Потім мене підібрали цигани. Можна сказати я все життя прожив з ними. Ну, які документи можуть бути в циган? Ніяких...»

За словами Володимира, рішення виїхати з Луганська, коли почались бойові дії, ухвалив самостійно: «Коли почалася АТО розбомбило хату. Вони (цигани) поїхали не знаю, навіть, куди. Пропонували їхати з ними, але я вирішив залишитись в Україні, своя країна, все ж. Може, якщо вийде, зроблю документи.»
По приїзду до Запоріжжя Володимир працював на прийомі металобрухту, поки не став інвалідом: одного вечора невідомі скалічили чоловіка за 40 гривень ймовірної вигоди.

/Hromadske.Запоріжжя