ENRU

Чому «ікона демократії» покриває геноцид у М'янмі?

8c13f806ff229619c
Лідерка М'янми, лауреатка Нобелівської премії миру 1991 року Аун Сан Су Чжи під час засідання центральної комісії Національної ліги за демократію (НЛД) у Янгоні, М'янма, 20 червня 2015 року Фото: EPA/LYNN BO BO
25 тисяч убитих, 700 тисяч біженців, сотні зруйнованих сіл, колективні зґвалтування, тортури та рабство. На фото інформаційних агентств — світлі очі їхніх дітей і силуети втомлених жінок, які пішки йдуть до сусідньої країни в надії на порятунок.

Це доля 2-мільйонного народу в буддистській М'янмі — мусульман рохінджа. Справедливості та покарання їхніх кривдників з армії М'янми сьогодні вимагає весь цивілізований світ.

15 років під домашнім арештом, три десятиліття політичної боротьби проти військової хунти, розлучення з власними дітьми та чоловіком заради майбутнього своєї країни — таким був шлях Аун Сан Су Чжи, нинішньої лідерки М'янми. Лауреатку Нобелівської премії миру 1991 року, Аун Сан Су Чжи також нагородили премією Сахарова Європейського Парламенту та вищою нагородою США — Золотою медаллю Конгресу.

Авторку «Свободи від страху» та «Листів з Бірми», 73-річну Аун Сан Су Чжи називали моральним авторитетом не лише у власній країні, але й далеко поза її межами. Про неї знімали фільми й писали книжки.

Та сьогодні її репутація під загрозою: останні роки вона вперто мовчить про геноцид меншини рохінджа в країні, яку нині очолює. Чому так сталося, чому «ікона демократичного руху» не здатна побачити кричущої несправедливості щодо інших — у матеріалі Громадського.

Народ апатридів: як рохінджа стали жертвами

Пересічного європейця, який асоціює буддизм із медитацією, а іслам — з терористичними атаками, ситуація в М'янмі може шокувати. Адже в колишній британській колонії все навпаки: саме буддисти є агресорами, здатними на криваві злочини, а мусульмани — жертвами.

Рохінджа в М'янмі є етнічною та релігійною меншиною. Вони сповідують іслам у країні, де близько 90% населення — буддисти. У 51-мільйонній М'янмі рохінджа всього один мільйон.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Астрологи, ісламісти та китайці: приховані пружини геноциду в М'янмі

Після здобуття Бірмою незалежності в 1948 році демократичні уряди республіки, що існували до 1962 року, лояльно ставилися до рохінджа, які мали представництво в органах влади.

Але ситуація змінилася, коли владу захопили військові на чолі з генералом У Не Віном. Саме він став провідником політики ненависті щодо рохінджа. Уже в 1964-му всім рохінджа заборонили виїжджати за межі місць компактного проживання. Пізніше, у 1982 році Генерал У Не Він проштовхнув закон, відповідно до якого всі рохінджа оголошувалися «нелегальним мігрантами», відповідно їх можна було депортувати з країни.

Рохінджа сьогодні не мають громадянства М'янми, а отже й права на достойну оплату праці, медичне обслуговування та освіту. Уряд не визнає їх етнічною меншиною країни, а іменує біженцями із сусіднього Бангладеша. Бангладеш також не радий рохінджа і не вважає їх своїми громадянами. Тому ця етнічна спільнота є фактично народом-апатридом, «зайвим народом».

Уже кілька десятиліть поспіль поміж рохінджа та місцевим населенням у штаті Ракхай відбуваються сутички, а час від часу — криваві загострення. Сили вочевидь нерівні, адже рохінджа є меншиною, до того ж цивільним населенням. Так звана Армія порятунку Рохінджа Аракан (ARSA) — це не місцеві рохінджа, а приїжджі з Пакистану та Саудівської Аравії. Саме ці бойовики атакували воєнні бази М'янми в серпні 2017 року, відтак армія та спецслужби М'янми почали жорстокі репресії.  

З боку м'янмарців рохінджа атакують офіційні військові сили країни — так звані «Татмадо». Вони мають владу та зброю. Їх покриває уряд та медіа країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Зайвий народ: чому в М'янмі вбивають мусульман рохінджа

Мусульманські біженці з М'янми біля кордону з Бангладеш, 4 вересня 2017 року. Починаючи від серпня 2017-го з М'янми до Бангладеш утекли 370 тисяч рохінджа Фото: EPA-EFE/STR

«Леді», або «ікона демократії»

Наприкінці 1980-х, коли закони проти рохінджа стали суворішими, в країну повернулася 43-річна донька одного з лідерів незалежності М'янми — Аун Сан Су Чжи. Часто її називають просто «Леді».

У 1947-му, коли  Британська Бірма стала незалежною, Аун Сан Су Чжи було 2 роки. Коли вона виросла та поїхала на навчання у Велику Британію, отримала освіту в Оксфорді та працювала в ООН. Закохалася, вийшла заміж і народила дітей. Вона могла б прожити цілком звичайне життя у вигнанні, але в 1988 році повернулася на батьківщину відвідати хвору матір.

У лікарні вона зустріла свідків кривавих розправ військових, які на той час були при владі. Саме тоді вона ухвалила доленосне рішення — залишитися в рідній країні та спробувати досягти демократичних реформ.

Заради цієї мети їй довелося багато чим пожертвувати.

Насамперед свободою, адже в 1989 році військові посадили її під домашній арешт, де від 1989-го до 2010 року вона провела загалом 15 років. Довгі роки, які вона присвячувала медитації, читанню книжок та грі на піаніно. Вона могла вийти на свободу за умови, що назавжди залишить М'янму. Та не скористалася цією можливістю.

Їй довелося пожертвувати власною родиною — залишити власних дітей і чоловіка у Великій Британії. За перші 10 років діяльності Аун Сан Су Чжи бачила чоловіка заледве декілька разів — і навіть не поїхала попрощатися з ним, коли він помирав від раку. Не поїхала, адже боялася, що якщо залишить М'янму, військові не дозволять повернутися.

Ця жінка стала «іконою демократичних змін» у М'янмі. Під час її багаторічного ув'язнення весь цивілізований світ підтримував її. Вона отримала Нобелівську премію, премію імені Сахарова та найвищу нагороду в США — Золоту медаль Конгресу.

Після всіх випробувань, її політичній силі вдалося перемогти на виборах. У 2016-му Аун Сан Су Чжи стала міністром закордонних справ та «державним радником» — фактично, прем'єр-міністром країни.

Здавалося б, авторитаризм і безкарність військових залишилися позаду. Сьогодні Аун Сан Су Чжи прагне демократизувати країну, відкрити її для західного світу й західних інвестицій. Але каменем спотикання для неї стали люди без громадянства — мусульмани рохінджа.

Звіт ООН щодо рохінджа: геноцид, злочини проти людяності та військові злочини

Черговий сплеск насильства щодо рохінджа в М'янмі стався в серпні 2017-го, вже після приходу Аун Сан Су Чжи до влади. Після провокацій проти поліцейських почалися систематичні чистки цивільного населення, спалення сіл, убивства й тортури.

27 серпня 2018-го Незалежна міжнародна місія ООН зі встановлення фактів щодо подій у М'янмі опублікувала звіт щодо обставин, за яких рохінджа були змушені тікати з М'янми.

Попри те, що уряд Аун Сан Су Чжи не допустив представників місії на територію країни, вони мали можливість поспілкуватися з 875 біженцями рохінджа в таборах Бангладешу, які розповіли про те, що їм довелося пережити. Саме ці свідчення і є основою звіту.

За даними місії ООН, злочини проти рохінджа включали в себе вбивства, зґвалтування, тортури та рабство. Загалом місія визначила, що військові можуть бути визнані винними в трьох категоріях злочинів, визначених міжнародним правом: геноцид, злочини проти людяності та військові злочини.

Місія підсумувала, що кримінальне розслідування та судове переслідування повинні бути спрямовані на найвищі військові чини «Татмадо». Документ закликав до проведення розслідування та притягнення до відповідальності очільників збройних сил М'янми.

Документ ООН став інформаційним вибухом. Про нього написали всі провідні міжнародні медіа, а за декілька хвилин після його оприлюднення, Facebook заблокував десятки сторінок та облікових записів «Татмадо».  

Тим часом уряд М'янми продовжував заперечувати інформацію, наведену у звіті.

Індонезійські мусульманські активісти організували акцію протесту проти геноциду в М'янмі. На плакаті на фото праворуч — м'янманський буддійський монах Вірахту, Джакарта, Індонезія, 3 вересня 2017 року. Сотні мусульманських активістів влаштували мітинг, засуджуючи уряд М'янми за переслідування мусульман рохінджа Фото: EPA-EFE/ADI WEDA

Чому мовчить Аун Сан Су Чжи?

Увесь світ чекав на реакцію Аун Сан Су Чжи. Вона багато років боролася проти свавілля військових у власній країні, взяла курс на демократизацію М'янми, боролася за права людини. Від лауреатки Нобелівської миру очікували захисту прав людини.

Вона не мусила би мовчати.

Від «Леді» чекали ефективного захисту рохінджа, або принаймні  чіткого засудження дій військових.

Але цього не сталося.

Під час першого публічного виступу після оприлюднення звіту ООН, Аун Сан Су Чжи жодним словом не прохопилася про рохінджа. Вона говорила про літературу.

В інтерв'ю попередніх років вона казала, що має сумніви в тому, чи є рохінджа громадянами М'янми. В інтерв'ю BBC 2013-го року вона намагалася виправдати переслідування рохінджа страхом перед ісламом, який стає дедалі потужнішим у світі.

До 2015 року можна було припустити, що вона орієнтувалася на громадську думку щодо рохінджа посеред передвиборчої кампанії.

Але тепер, коли Аун Сан Су Чжи має владу, здається, що вона побоюється відверто виступити проти військових і втратити посаду.

Не виключено, що вона, як і більшість м'янмарців, просто не вважає рохінджа за людей.

Можливо, її націоналістичний світогляд і відданість буддизму не дозволяють побачити в мусульманах рівних та гідних захисту громадян своєї держави? Питань до Аун Сан Су Чжи сьогодні більше, ніж відповідей.

Очевидно, що ця мовчанка покриває, а отже й легітимізує жорстокі злочини, зафіксовані у звіті ООН. Людина, яка віддала половину життя заради демократичних змін у власній країні, закриває очі на вбивства, тортури й зґвалтування.

Гіркий, але потрібний урок: моральні авторитети також можуть бути сліпими до трагедій. Чужих трагедій.