Нові навички, спільнота однодумців та розуміння, чим хочеш займатися в житті. Що дає волонтерство

Збір донатів на армію, евакуація з прифронтових чи окупованих територій, допомога людям і тваринам, організація освітніх подій для молоді — здається, для українських волонтерів немає нічого неможливого. Саме про тих, для кого волонтерство — стиль життя, проєкт «Ми — волонтери».

У межах цього проєкту hromadske спільно з Українським освітнім центром реформ розповідає історії людей, яких волонтерство навчило навіть більше, ніж університети, і допомогло реалізуватися в житті.

Презентувати ідеї через акції — мистецькі та громадянські

Олександр Ткачинський волонтерив у «Відсічі» та студраді КПІ, три роки присвятив керуванню молодіжною організацією «ФРІ», нині в IFES Ukraine координує проєкти з громадянської освіти для молоді. 

Олександр народився в Києві. Волонтерити почав у підлітковому віці, коли потрапив до громадянського руху «Відсіч». Певний час займався мистецькими заходами.

Олександр — поет. З товаришкою Любою Сорокою 2017 року заснував у молодіжній організації «ФРІ» проєкт «Драбина». «Ви з друзями берете драбину, йдете до парку, залазите на неї й читаєте там вірші. Це водночас популяризація української поезії, позбавлення страху сцени й інтеграція мистецтва в суспільне життя. Нині проєкт продовжують у шести містах України, зокрема проводяться благодійні драбини на підтримку українських військових», — розповідає про свою ініціативу хлопець.

Олександр вивчав соціологію в Київському політеху, там почав діяльність у студентському самоврядуванні. Це теж свого роду волонтерство, адже ти виконуєш купу функцій, за які тобі не платять. Зате здобуваєш досвід.

«Студентське самоврядування мені дуже багато дало в розумінні того, як молоді люди можуть самоорганізовуватися, робити те, що їм подобається, і водночас приносити спільну користь. Оскільки це не мало фінансування, то паралельно розвинуло інші навички: фандрейзинг та співпрацю з партнерами».

2015 року він долучився до молодіжної організації «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ). З членами цієї фундації познайомився під час Революції гідності. Спершу організовував літвечори та літні табори, а з 2018-го вже керував цілою організацією з 500 членами та 20 осередками.

«Коли я вирішував стати керівником, то розумів, що мені за це ніхто не буде платити гроші й, можливо, навіть не подякує. Це інвестиції в мої навички, соціальні зв'язки, контакти з партнерами, які потім згадають мене і скажуть: “О, це класний чувак, я хочу з ним працювати далі!”»

Тільки-но Олександр очолив ФРІ, за тиждень пограбували їхній гараж з інвентарем.

«Хоч мене й звинувачували та критикували, довелося з цим якось змиритися і розрулювати. Тому що плакати неефективно. І це один з тих уроків, які можна забрати в професійне життя. Невдачі трапляються будь-де. Потрібно сприймати це як ситуацію, з якою можна щось зробити», — спокійно радить хлопець.

Стресостійкість знадобилась і з початком широкомасштабного вторгнення. Від 24 лютого Олександр не виїжджав із Києва. Долучився до роботи місцевого волонтерського штабу на Печерську: допомагав розносити гуманітарну допомогу самотнім літнім людям. Потім поновилася діяльність на основній роботі IFES Ukraine: «Наприклад, ми організовували заходи з психологічної підтримки для наших спільнот, для студентів і викладачів нашого курсу. Після роботи я проводив навчання для молоді щодо того, як краще пристосуватися до змін і діяти в нових умовах».

Освіта — свідомість — зміни

Під час волонтерства у ФРІ Олександр зрозумів, що йому подобається ігрофікувати освіту, тож він реалізував чимало моделювань та симуляційних ігор. Ці навички та досвід він використовує і під час роботи в IFES Ukraine.

Одним із проєктів, яким пишається хлопець, є симуляційна онлайн-гра про безпеку під час війни. Вони з командою IFES Ukraine зібрали 15 кейсів, з якими цивільне населення може зіткнутися під час повномасштабного вторгнення — в окупації, під час повітряної тривоги чи пожежі.

Користувачі бачать питання, які моделюють різні ситуації та варіанти відповідей. Наприклад, «за квартал від вас вибухають снаряди». Якщо гравець обирає неправильну відповідь, йому пояснюють, як вчинити краще, та дають посилання на додаткову інформацію. Крім цього, гра нараховує бали за правильні відповіді.

«Ми намагалися допомогти людям зафіксувати в пам'яті найбільш безпечні варіанти поведінки в різних ситуаціях. Як на мене, у форматі гри це набагато легше засвоїти, аніж читати довгі пости у фейсбуці», — пояснює Олександр.

У волонтерській діяльності й на основній роботі в неурядовій організації хлопець робить акцент на освітніх програмах для громадян, щоб вони знали свої права та обов’язки. «Я б сказав, що моя місія — це допомагати людям усвідомлювати свою роль і відповідальність як громадян. Адже від кількості пасіонаріїв і залежить наш спільний добробут».

А головним викликом, який стоїть перед кожним українцем, Олександр називає пошук свого місця. Бо зрештою кожен із нас трохи волонтер. Він переконаний, що одна з основних місій волонтерства — множити добро: спершу віддаєш, а потім воно неодмінно повернеться.

«Дуже важливо знайти місце, де ти почуватимешся корисним. Кожен із нас щось робить. І навіть якщо ви просто ходите на роботу або на навчання й отримуєте нові знання — це вже також ваш внесок в українську перемогу. Якщо ви не поширюєте пости з панікою чи дезінформацією, якщо заспокоюєте своїх рідних, годуєте людей поруч, обіймаєте їх — ви вже робите корисну справу!»

«В українців, здається, немає меж у тому, скільки допомагати людям»

Ілля Точений — волонтер, студент, член ГО «Нацоб'єднання радників з питань молоді», Луганської обласної молодіжної ради та Старобільської молодіжної ради.

До повномасштабної війни Ілля жив у Костянтинівці Донецької області, але 17 березня хлопець покинув рідне місто. Дорогою до Львова зустрів у поїзді людей із Сєвєродонецька.

«Одна з їхніх фраз мені дуже запам'яталася. Людина телефонує сусідці й каже: “Якщо вам прилетіло у квартиру, користуйтеся моєю”. І таких випадків я бачив чимало: людина просто довіряє іншій. В українців, здається, немає меж у тому, скільки допомагати людям».

Волонтерити Ілля почав у рідній Костянтинівці — торік допомагав на постіндустріальному фестивалі The Most Fest, який проводили на закинутій території старого заводу. За день до фестивалю доводилося навіть прокопувати рів до річки, щоб злити з площі воду після дощу і зробити комфортні умови для глядачів.Опісля хлопця зацікавила організація таких подій. Ілля зібрав команду з 5 людей, і вони планували заснувати проєкт «Кінопаті» — влаштовувати кінопокази в закинутих місцях, аби влада звернула на них увагу.

Вони мали багато планів, які 24 лютого пішли шкереберть. Натомість тепер волонтерський штаб Іллі планує розбирати завали, роздавати гуманітарку, піклуватися про літніх людей після деокупації Луганщини та Донеччини.

А поки Ілля мешкає у Львові та вчиться на журналіста в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Цей університет не один раз переїжджав за роки війни: до Старобільська у 2014-му, до Полтави у 2022-му.

Волонтерство — це можливість зрозуміти себе

Із квітня до вересня хлопець працював у кол-центрі організації «Україна SOS». За кілька місяців інтенсивного волонтерства хотів кинути це через відчуття певної безпорадності, що не можна допомогти всім, хто звертається до кол-центру.

Хлопець каже, волонтерство розвинуло в нього критичне мислення і стресостійкість, адже постійно треба розв’язувати проблеми тут і зараз. Він навчився краще концентруватися на завданнях та берегти внутрішній ресурс.

«До того ж волонтерство — це ще й про нових людей. Це коли ти можеш спробувати будь-яку діяльність абсолютно безплатно, не маючи досвіду, і зрозуміти, чи справді тобі це подобається. Зрозуміти себе через волонтерство. Водночас і у війну трапляються люди, які можуть сказати, що волонтерство — це взагалі якась “діч”. Дуже багато розбіжностей щодо розуміння, що таке волонтерство. Головне — не опускати руки через цей хейт», — підкреслює хлопець.

«Волонтерська сім'я лишається з тобою»

Надія Гранкіна — волонтерка, організаторка освітніх проєктів у Фундації Регіональних Ініціатив (ФРІ), нині тренінг-фахівчиня в IT-компанії DevPro.

Надія Гранкіна родом із Дружківки Донецької області. 2012-го переїхала до Харкова, щоб навчатися на журналістку. Якось подруга покликала її на освітній мотиваційний табір від молодіжної організації «Фундація регіональних ініціатив».

«Я була щиро вражена тим, як протягом 5 днів у наметовому містечку відбувається освіта. І зрозуміла, що хочу створювати такі самі класні освітні проєкти», — пригадує Надія.

У волонтерство вкладаєшся емоційно

То було літо 2014-го. Відтоді впродовж восьми років Надія волонтерила у ФРІ: координувала освітньо-мотиваційні табори, розробляла програми заходів. Найбільше Надію надихав внутрішній табір «Лідер», який щороку відбувається в Карпатах із підйомом на Говерлу 16 липня, у День проголошення Акту про суверенітет України.

«Координувати цей табір — дуже велика честь. Я координувала такий 6 років тому. І мені дуже приємно, що учасники досі з теплом згадують той захід», — каже дівчина.

Нещодавно Надія долучилася до проєкту Ukraїner, де організовувала внутрішні табори для волонтерів. Крім цього, допомагає у притулках для тварин — кілька разів на місяць вигулює собак.

З початком повномасштабного вторгнення дівчина разом зі своєю викладачкою з англійської мови запустила англомовний розмовний клуб. Викладачка — харків’янка, що зараз мешкає в Еквадорі.

Озираючись на багаторічний досвід волонтерства, Надія згадує і провали. Колись у Харкові вони готували зимовий благодійний бал, але не знайшли приміщення і довелося все скасувати. Попри невдачі в неї не було бажання все покинути. А після 24 лютого волонтерська сім'я стала ще більша і згуртованіша. Наприклад, у ФРІ збирали на амуніцію хлопцю, який уже 5 років як припинив активність в організації.

«Усередині волонтерської бульбашки може здаватися, що навколо всі активні, усі волонтерять, усі донейтять. Насправді це не так. Якщо ж зараз усі робитимуть потрошку від себе, можливо, комусь не доведеться кидати останні сили на чийсь порятунок», — підсумовує Надія Гранкіна.

Волонтерство подарувало Надії друзів, знайомих і досвід проєктного менеджменту. Вона навчилася створювати освітні програми, комунікувати зі спікерами, організовувати події. Згодом це допомогло Надії з пошуками роботи. Всі навички, здобуті у волонтерстві, стали у пригоді, і тепер дівчина застосовує їх в ІТ-компанії.

Команда проєкту «Ми — волонтери» розробила ПУТІВНИК ВОЛОНТЕРА, у якому ви знайдете багато інструментів із валізки сучасного волонтера: тести для вибору напряму, поради, як боротися зі стресом, вкладатися в таймінг, захищати свої права та діяти в критичних ситуаціях.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Над матеріалом працювали: журналістка Юлія Кузьменко, редакторки Христина Коціра та Вікторія Бега, дизайнерка Тетяна Костік, креативна продюсерка Анна Соха.