Образ майбутнього: що дивитися на ювілейному 20 фестивалі документального кіно Docudays UA
Docudays UA за останні три роки пощастило найменше з усіх українських кінофестивалів. Покази документальних фільмів про права людини традиційно відбувались у березні. 2020 року через перший локдаун Docudays UA екстрено перенесли фестиваль в онлайн. У 2021-му фестиваль мав бути гібридним, але черговий карантин знову змусив організаторів відмовитися від показів у кінотеатрах. У 2022 році Docudays UA скасували через повномасштабне вторгнення (частину програми вдалося показати в різних містах України восени).
Цьогоріч Docudays UA поступився традиційним березневим слотом, але вперше за три роки повертається на великі екрани. Ювілейний 20 фестиваль документального кіно про права людини відбудеться з 2 по 8 червня у кінотеатрах «Жовтень» та KINO42, а також онлайн.
Цьогорічний Docudays UA досліджуватиме різні образи майбутнього. В основі візуального рішення лежить мінімалістичний дизайн — простий чистий білий аркуш. На ньому пропонують намалювати нову українську мрію — для кожного свою. А перед цим запрошують глядача до діалогу — як метафоричного (через стрічки програми), так і буквального (в межах серії обговорень Rights now!)
Ця добірка з 10 фільмів Docudays UA — для всіх, хто готовий до діалогу про українське майбутнє через документальне кіно.
«Залізні метелики»
(Україна/Німеччина, реж. Роман Любий)
Документальна стрічка-розслідування авіакатастрофи 2014 року в небі над Донеччиною, коли проросійські сепаратисти збили малайзійський літак ракетою «Бук». На місці злочину знайшли фізичні докази: уламки у формі метелика, які характерні для російської ракетної установки.
Створений на межі документальної та ігрової форми, фільм Романа Любого викриває механізми російської гібридної війни та дезінформації у ЗМІ. Світова премʼєра відбулася на кінофестивалі «Санденс» (2023), європейська — на Берлінському кінофестивалі (2023).
Стрічка «Залізні метелики» вийде в український прокат 20 липня. Покази присвячені дев’ятим роковинам трагедії, які відзначаються кількома днями раніше — 17 липня.
«Ми не згаснемо»
(Україна/Франція/Польща/США, реж. Аліна Коваленко)
Ніжний портрет молодого покоління з прифронтових містечок сходу України. Попри похмуру реальність, підлітки сміливо йдуть назустріч своїм мріям — вирушають у подорож до Гімалаїв. Світова прем’єра стрічки відбулася на Берлінському кінофестивалі.
Режисерка Аліса Коваленко з початком повномасштабного вторгнення доєдналася до лав Української добровольчої армії, захищала Київщину та Харківщину. Вона провела чотири місяці в окопах, перш ніж повернулася до роботи над фільмом.
Станиця Луганська та Золоте, де відбувалося знімання, наразі окуповані.
«День незалежності»
(Україна/Польща, реж. Володимир Тихий)
Події фільму відбуваються 24 серпня 2022 року — у 31 річницю відновлення української державності та через пів року після початку повномасштабного вторгнення росії. Ми проведемо день із різними представниками українського суспільства: «пляжним» поліційним патрулем, операторкою протитанкового ракетного комплексу, водовозом, мінометником, штурмовиком ЗСУ, 14-річною прибиральницею пабу, художницею та народним депутатом. Побуваємо в Києві та Львові, Харкові та Миколаєві, в окопі на передовій під Донецьком і на одеському узбережжі.
За формою стрічка продовжує традицію попереднього фільму Тихого — «День українського добровольця», який також фіксував події одного дня. І став першою в історії незалежної України стрічкою, яку придбало для показу британське телебачення.
«В Україні»
(Польща, реж. Томаш Волський, Пьотр Павлус)
На початку повномасштабної війни західний світ насилу намагався зрозуміти звірства російської армії в Україні. У той час, як росіяни порушували всі можливі конвенції, громадяни Європи обʼєднувалися, щоб прийняти майже 8 мільйонів біженців з України, які намагалися врятуватись. Що сталося з тими, хто залишився, й тими, хто вже повернувся додому?
Польські режисери взяли на себе складне завдання: показати (а не розказати), що відбувається в розбомблених містах і спалених селах. Фанерні дошки замість вікон, знищені російські танки, вечері в метро — це реальність, у якій живуть українці з 24 лютого 2022 року.
«20 днів у Маріуполі»
(Україна, реж. Мстислав Чернов)
Команда українських журналістів Associated Press опинилася в оточеному Маріуполі. Євген Малолєтка та Мстислав Чернов прибули до міста напередодні повномасштабного вторгнення рф в Україну й залишалися у блокадному місті понад два тижні. Вони були єдиними журналістами, які документували наслідки обстрілів і блокаду Маріуполя російськими військами для міжнародних видань. Разом із ними була продюсерка Василіса Степаненко.
Зафіксовані кадри пізніше стануть визначальними образами війни: смерті дітей, масові поховання, розбомблений пологовий будинок та інші жахи. Фільм також демонструє зворотний бік репортажів із зони активних бойових дій, підкреслює роль і вплив такої журналістики на весь світ.
Стрічку відзначили призом глядацьких симпатій на кінофестивалі «Санденс», а режисера — разом із колегами-журналістами Євгеном Малолєткою, Василісою Степаненко та Лорою Хіннант — нагородили Пулітцерівською премією в номінації «За служіння суспільству».
«Крихка памʼять»
(Україна, реж. Ігор Іванько)
Молодий кінооператор Ігор випадково знаходить пошкоджений фотоархів свого діда — відомого радянського та українського кінооператора Леоніда Бурлаки. Ігор намагається дізнатися, ким був його родич, поки хвороба Альцгеймера не відібрала в Леоніда можливість упізнавати внука.
«Крихка памʼять» — історія пошуку особистої та культурної пам'яті, поштовх якій дала знахідка пошкодженого сімейного кіноархіву. Режисер фіксує втрату пам’яті свого діда, переосмислюючи вплив радянської кіноіндустрії на його сім’ю та країну загалом.
«Процес»
(Аргентина, реж. Улісес де ла Орден)
1985 — важливий рік у новітній історії Аргентини. У квітні цього року девʼятеро високопоставлених представників військової диктатури (1976-1983) постали перед судом за звинуваченнями у тортурах і вбивствах. Вироки оголосили у грудні.
Як і в Нюрнберзі після Другої світової війни, увесь суд записувався на плівку U-matic. Протягом 90 днів суд слухав свідчення про жахіття. Звучали політичні й ідеологічні позиції тих, хто підтримував диктатуру. Зрештою пролунав остаточний вирок: «Ніколи знову».
Режисер переглянув понад 500 годин матеріалу, стиснув і структурував архів у тригодинне кіно, яке створює нову точку відліку. Стрічка змагалася в документальному конкурсі на Берлінському кінофестивалі 2023 року.
«Король Лір: як ми шукали любов під час війни»
(Україна, реж. Дмитро Грешко)
Після повномасштабного вторгнення рф тисячі українців у пошуках прихистку приїхали до Ужгорода. Місцевий активіст В’ячеслав Єгоров разом із дружиною допомагає переселенцям та організовує дитяче дозвілля. Він вирішує реалізувати свою давню мрію — поставити виставу Шекспіра «Король Лір».
До складу його театральної трупи входять непрофесійні актори та акторки-переселенці. Колишні вчителі, художники, інженери, продавчині й домогосподарки пристосовуються до нових умов і вчаться знаходити себе в інших реаліях. Театральна вистава допомагає їм віднайти своє призначення в новому світі, де протікає війна, а режисерові — знайти відповідь на одвічні питання: що таке любов і чому цей світ не має загинути.
«Назовні»
(Україна/Данія/Нідерланди, реж. Ольга Журба)
Рома — випускник центру реабілітації для дітей, позбавлених батьківського піклування. Він повертається в рідне провінційне місто, але не має ні житла, ні підтримки — і в перший день повноліття фактично залишається на вулиці. Аж поки його старший брат, який нещодавно вийшов із в’язниці, не бере його під своє крило.
Рома потрапляє у вир подій, де спалахами з пам’яті виринають епізоди його дитинства: від барикад Революції гідності до безтурботного перебування в дитячому будинку.
Режисерка Ольга Журба знімала головного героя Рому сім років. Фільм став переможцем національного конкурсу фестивалю Kharkiv MeetDocs (2022).
«Зерна голоду: Україна 1933»
(Франція, реж. Ґійом Рібо)
Березень 1933 року. Молодий журналіст із Уельсу Ґарет Джонс таємно прибуває до України. У той час країна переживає абсолютно безпрецедентний штучний голод. Це був ідеологічний злочин: ухвалений Сталіним і схвалений Політбюро з метою покарання українських селян, які відмовлялися від колективізації, культивували сильний націоналізм і чинили опір комуністичній ідеології.
Після повернення Джонс намагається розказати про Голодомор світові, але радянські маніпуляції виявляються сильнішими. На найважливішу подію довоєнної радянської історії наклали табу: сліди були негайно стерті, а докази скомпрометовані. Державна таємниця смерті 4 мільйонів українців ретельно зберігалася понад 50 років і розкрилася в повному обсязі лише після розпаду СРСР.
Фільм «Зерна голоду» оповідає про труднощі розслідування та боротьбу проти інституцій. Це історія масового злочину та брехні.
Головна редакторка Христина Коціра що два тижні буде ділитися найкращими матеріалами hromadske
Підписатися- Поділитися: