Ми часто говоримо про офшори – але рідко розуміємо природу цього явища. Також не завжди розуміємо масштаб цієї проблеми. Скільки грошей ховається в офшорах? Чому вони виникли? Які головні «офшорні» юрисдикції? Що саме дають офшори бізнесу по всьому світу? Які тенденції останніх років? У чому відмінності західного та пострадянського світу? І як з усім цим боротися? Громадське спробувало розібратися.

1. Масштаб офшорів у світі

Світову економіку можна порівняти з айсбергом, велика частина якого залишається під водою. Ця підводна частина – офшорні зони.

«Понад половини світової торгівлі йде через офшори. Понад половини банкових активів світу та третини прямих іноземних інвестицій від багатонаціональних корпорацій мають свої коріння в офшорах», — пише Ніколас Шаксон, відомий британський журналіст, у своїй книзі «Острови скарбів. Податкові гавані та люди, що вкрали світ».

За його даними, 83 зі 100 найбільших американських корпорацій і 99 зі 100 найбільших європейських — мають дочірні компанії в офшорах.

За даними Tax Justice Network, заможні люди цієї планети тримають в офшорах близько 11.3 трильйонів доларів (це рівень ВВП США чи Євросоюзу). Цифри офшорних грошей компаній ще вищі.

У розмові з Громадським Олівер Буллоу, британський журналіст, який займається проблемами корупції та офшорів, говорить, що світ втрачає щороку через офшори від 7 трильйонів до 20 трильйонів доларів. Тобто близько 10% своєї економіки.

«Всі ці гроші, не тільки з України та Росії, але гроші з Британії, Франції чи Німеччини потрібні для охорони здоров’я, на оборону, для шкіл та університетів. А вони розміщені десь в офшорах, і через це ми не можемо отримати податки з них і будувати навчальні заклади чи хороші дороги», — говорить журналіст.

 

 

 

Звідки ж взялися офшори, які їхні головні типи і як з ними боротися?

2. Звідки з'явилися офшори?

Важливо зрозуміти одну річ: офшори є всесвітньою проблемою. І, радше за все, вона може мати передусім всесвітнє розв'язання.

Використання офшорів не є чимось унікальним для України та пострадянського простору. Офшори з'явилися усередині західного світу. Пострадянські олігархи лише навчилися використовувати його вади. У масштабі, катастрофічному для власних економік.

Є три головні джерела виникнення офшорів, або «податкових гаваней».

Перше: офшори здебільшого з'являються у маленьких країнах чи на островах. Для них низькі податки та зменшені до мінімуму законодавчі вимоги є основним способом заробляти гроші. Населення в цих країнах невелике, соціальні проблеми є порівняно скромними, а громадське суспільство практично відсутнє. Це і пояснює мотивацію тримати податки і законодавство на «низькому рівні».

Друге: історія офшорів має виразне кримінальне минуле. У 1930-х роках, коли Аль Капоне та його «партнер» Меєр Ланські будували свою кримінальну імперію в США, вони вигадали механізм відмивання грошей. Кримінальні гроші вивозилися на близькі до Америки острови (спочатку — Кубу, потім – Бермуди). На них засновувалася компанія, гроші клалися на її рахунок. А потім уже «легально» інвестувалися в США, отримуючи вигляд «білих» грошей. Ця схема поволі розросталася і на «біліші» галузі.

Третє: фінансовий бік офшорів почав розвиватися після Другої світової війни. Тоді американська банківська система була стиснута в досить жорстких законодавчих рамках; водночас долар ставав (замість золота) головною опорою глобальної фінансової системи. У світі почав з'являтися величезний попит на долар – натомість американські норми не дозволяли банкам грати на різницях валютного курсу чи багато заробляти на доларових депозитах.

Цю нішу почали заповнювати британські банки, що діяли в більш вільному середовищі. І саме в межах британської фінансової системи почали створюватися найрізноманітніші гнучкі механізми торгівлі валютою та грі на коливаннях. Це стало відомим під назвою «євродоларовий ринок», що розквітнув у 1950-х роках. Основна його риса – значно менше регулювання фінансових операцій.

Згодом ці гавані «фінансового раю» почали поширюватися і на інші юрисдикції. Що мало вплив на американську економіку і змусило її теж зменшити законодавчий тиск на фінансову сферу. А це відкрило двері для стрімкого зростання фінансового капіталізму – у якому гра на ринках та спекуляції грають не останню роль.

3. Головні офшорні мережі

Ніколас Шаксон, автор «Островів скарбів», говорить про чотири головні групи офшорів:

А) традиційні європейські «податкові гавані» – це передусім Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн, Монако, Андорра, Кіпр. Дехто в ці європейські офшори заносить також потужніших гравців: Британію (особливо Лондон-Сіті) та Нідерланди і її заморські території.

Б) уламки Британської імперії. Це острови, розкидані світом. На них припадає близько половини світових офшорів. Деякі з них розташовані біля самої Британії – це так звані «залежні від корони» території: Джерсі, Ґернсі та Острів Мен. Решта – це «заморські» офшори: Кайманові острови (Карибське море), Британські Вірґінські острови (теж Кариби), Бермуди, острови у Гібралтарі.

На цих територіях панує дивна система. Це залишки Британської імперії, які зберегли частини британського законодавства. Але це законодавство є старим, воно здебільшого не зазнало на собі впливів сучасності, передусім соціального законодавства ХХ століття та повоєнної епохи. Воно є значно простішим, ніж сучасне, бо не переймається багатьма проблемами сучасності (наприклад, правами людини чи правами працівників). Про це ми поговоримо детальніше нижче.

З іншого боку, Британія на ці території ще має адміністративний вплив. Наприклад, ключові посадовці можуть і досі призначатися королевою.

Але водночас ці острови напівнезалежні, і мають свою податкову та законодавчу систему. Це і робить їх такими особливими. Це також дає право британській метрополії час від часу казати, що на свої колишні колонії вона «не має впливу». 

Своєрідним підвидом у цих «британських» офшорах є країни, які вже стали де-юре незалежними: Кіпр чи Синґапур; меншою мірою — Гонконґ, який формально повернувся до складу Китаю. Але вони все ще зберігають чимало елементів спадку британської імперії.

В) американські офшори. Їх теж, виявляється, чимало. Але парадокс полягає ось у чому: якщо на початку ери офшорів Сполучені Штати намагалися з ними боротися (офшори були шляхами для легалізації кримінальних грошей), то потім поступово самі стали вдаватися до цієї практики. Деякі речі проявлялися на федеральному рівні, але здебільшого – на рівні як окремих штатів, які ставали своєрідними офшорами в межах самої Америки (Вайомінг, Делавер, Невада), так і на рівні американських «заморських» територій – Американських Вірґінських островів, а також Маршалових островів, які до Другої світової війни були японською територією.

Певною мірою під американським впливом перебуває Панама, яка має зв'язки з американською економікою від 1920-х років.

Г) решта юрисдикцій, які є менш потужними, ніж три попередні групи.

4. Що роблять офшори?

«Офшори дають право жити за іншими законами», — говорить у розмові з Громадським Олівер Буллоу. Фактично, вони дають змогу використовувати більш «зручне» законодавство у питанні оподаткування чи законодавчих рамок, ніж законодавство твоєї країни.

Є принаймні 5 речей, які роблять офшори привабливими для бізнесу, легального чи не дуже.

а) низьке чи відсутнє оподаткування. Від початку у західному світі компанії почали використовувати офшори для уникнення подвійного оподаткування. Якщо британська компанія експортує в Аргентину, то вона ризикує двічі сплачувати податки. Офшори використовувалися для уникнення цього. Але де-факто офшорні схеми дозволяють уникати не просто подвійного оподаткування, а будь-якого оподаткування. Багатонаціональна компанія, маючи дочірні підприємства в офшорах, через них проводить велику частину своїх операцій, які могли би оподатковуватися.

Тому офшори стали місцями масової реєстрації компаній. Часто їх значно більше, ніж самих мешканців тих чи інших офшорних зон. На Британських Вірґінських островах — 25 000 мешканців, але від 1984 року на них було зареєстровано 800 000 (!) компаній.

На Кайманових островах проживає 40 тисяч мешканців, але зареєстровано 65 тисяч компаній; вони є 5-м у світі фінансовим центром.

Самі ці цифри свідчать про те, що офшорні зони є своєрідним прикриттям для компаній, що прагнуть діяти у великих країнах, але не хочуть платити великих податків.

б) офшори часто дають гарантію збереження фінансової таємниці.

У цьому великий парадокс: сучасний світ стає все більше і більше прозорим. Але всередині нього існує офшорна мережа, яка будується на зовсім інших принципах – на принципах секретності і таємниці. Ці дві тенденції все більше вступають у конфлікт між собою.

Проблема також полягає в тому, що «офшорні» країни дуже часто закриті для інших країн (передусім для тих, з якими у них немає жодних міжнародних угод). Вони не співпрацюють з іншими країнами чи не зобов'язані відкривати для них інформацію.

Іншими словами, ви можете жити в дуже прозорій країні, але якщо від неї тікає бізнес та реєструється в офшорах, він підпорядковується місцевим «офшорним» правилам, а ті часто «бережуть таємницю».

в) просте, навіть примітивне законодавство.

Сучасні суспільства побудовані на основі складного законодавчого регулювання. З кожним роком воно стає все складнішим, враховуючи інтереси різних соціальних груп.
Натомість в офшорах законодавство максимально просте.

«Порівняно з цілими томами законів про банкрутство у США, на Кайманових островах ці закони займають тільки кілька сторінок», — пише у своїй книзі «Офшори. Темний бік світової економіки» британський журналіст Вільям Бріттен-Катлін.

Законів про права працівників та профспілки на Кайманових островах просто не існує – ніби «час зупинився на англійському праві десь ХІХ століття». Немає податку на прибуток, податку з продажів, податку на прибуток підприємств і т.д. Все ґрунтується тільки на договорах і домовленостях, майже відсутні зовнішні обмеження.

Дуже часто в офшорних країнах немає виборів, немає політичних партій, натомість є авторитарне правління, яке залежне від великого світового капіталу. Офшори – це не місце для громадянського життя, це місце для фінансових операцій та короткого відпочинку.

Цікаво, що це «замороження» законодавства на рівні ХІХ століття (тобто до появи «суспільства добробуту» у західній Європі) скеровує також і ціннісну культуру багатьох офшорів. Вони дуже часто ультраконсервативні. Тут присутнє «сполучення ультраконсервативного суспільства з радикальною ліберальною економікою», — говорить Бріттен-Катлін.

г) гра між різними юрисдикціями. Міжнародний бізнес використовує офшори для «гри між юрисдикціями». Тобто розподіляється на багато компаній, які зареєстровані в різних юрисдикціях, а тому щодо них можна застосовувати різне законодавство – більш зручне для бізнесу в тих чи інших ситуаціях. Гра між правовими системами – це одна з причин масштабів та успіхів багатонаціональних компаній. І ще один спосіб уникнення сплати податків.

д) використання «багатоступеневих» моделей. Це коли компанії засновані іншими компаніями, а ті — ще іншими, а ті – ще іншими і т.д. І дуже часто їхні директори суто номінальні.

Наприклад, «українська компанія замовляє послуги у кіпрської компанії, кіпрська компанія замовляє послуги у панамського реєстратора, який уже працює з країною, де хочуть зареєcтрувати фірму», — говорить у розмові з Громадським Влад Лавров, регіональний координатор Проекту журналістських розслідувань організованої злочинності та корупції (OCCRP), який опублікував Панамський архів.

Причому що більшою є потреба приховати джерело грошей (через їхнє нелегальне походження), то складнішими є ці моделі.

 

 

 

5. Відмінності між західним і пострадянським світом

Попри те, що офшори є породженням західного капіталізму, пострадянський світ дуже активно ці можливості використовує. Але використовує часто з інших мотивів, ніж західний світ.

Головна мотивація для «офшоризації» західних компаній – це уникнення оподаткування. Головна мотивація для «офшоризації» пострадянських компаній – це «узаконення» нелегальних доходів чи виведення свого бізнесу в більш «безпечну» правову зону.

Одна з ключових моделей використання офшорів на пострадянському просторі – це «коли ті чи інші люди не хочуть, щоб громадськість знала, що вони володіють певними компаніями», — говорить у розмові з Громадським Міранда Патручич, журналістка Проекту розслідувань організованої злочинності та корупції (OCCRP).

«Вони створюють компанію-офшор, аби ніхто не зміг дізнатися про справжнього власника компанії. І тоді, через цю офшорну компанію, вони або купують компанію в своїй країні, або переводять з компанії-офшора гроші в економіку своєї країни», — додає вона.

 

 

 

В західних країнах офшори використовують передусім «для вирішення податкових питань», тоді як на пострадянському просторі – через те, що «бізнес хоче захиститися від свавілля влади», — пояснює Громадському Гервіґ Геллер, австрійський журналіст, який багато займався проблемами пострадянської корупції.

 

 

 

Одна з основних українських тенденцій – «приховати власність, а потім завести гроші з офшорів у вигляді інвестицій», — пояснює Громадському Влад Лавров.

У Росії ж більш явною є інша тенденція — «як завдяки офшорам вимиваються гроші з державних компаній». Про це, зокрема, свідчить феномен Ролдугіна – одне з головних відкриттів російської частини Панамського архіву, — вважає він.

Натомість у країнах Центральної Азії офшори використовують передусім для створення монополій. «Чиновники кидають гроші в офшор, потім повертають їх в країну і монополізують певну галузь економіки», — говорить Лавров.

У цьому, як не дивно, пострадянський світ дещо схожий на світ Близького Сходу. Як і у нас, там в офшори тікають переважно не через податкові переваги, а щоб убезпечити бізнес або привласнити державні гроші.

Близькосхідна команда журналістів-розслідувачів, яка працювала над Панамським архівом, розкрила офшорні компанії, які належать сину колишнього президента Єгипту, рахунки, які належали королю Саудівської Аравії, президенту ОАЕ чи колишньому еміру Катару, — говорить у розмові з Громадським Хішам Аллам, єгипетський журналіст.

Бізнесмени чи політики з Близького сходу використовують офшори з міркувань безпеки – на той випадок, коли щось із ними станеться. Вони прагнуть мати «запасні кошти, приховані від уряду та народу», — додає він. 

 

 

 

Однак дуже важлива відмінність пострадянського чи близькосхідного та західного світу полягає в тому, що західні країни намагаються боротися проти офшоризації економіки, підписуючи з «офшорними» країнами різноманітні угоди про відкриття інформації. Це дає їм значно більший доступ до інформації та більші важелі впливу.

«США, Велика Британія та інші розвинуті країни підписали численні угоди, наприклад, зі Швейцарією чи іншими державами, де їхні громадяни зберігали свої активи. Тому вони дістають регулярну інформацію і мають доступ до даних з банківських рахунків, якими володіють їхні громадяни», — пояснює Громадському Міранда Патручич.

6. Тенденції останніх років

Протягом останніх років у світі офшорів присутні дві протилежні тенденції.

Перша з них позитивна: можна говорити про те, що золоті часи офшорів поступово минають. Були вони переважно у 1950 — 1960-х роках (трохи менше – у 1980-х роках), коли на офшори ніхто особливо не звертав уваги.

Зараз усе змінюється. Кожна нова фінансова криза – падіння азійських економік у 1997 — 1998 роках, фінансова криза 2008-го року тощо – оприявнює проблему офшорів, непрозорих схем та приховання грошей.

«Йде процес ускладнення роботи з офшорами, хоча цей процес буде тривалим», — говорить у розмові з Громадським Гервіґ Геллер.

З деяких офшорів інформацію сьогодні діставати набагато легше, ніж раніше. «Наприклад, колись неможливо було знайти жодної інформації про компанії, які реєструвалися на Панамі чи Кіпрі», — пояснює Громадському Міранда Патручич.

Кілька років тому можна було витратити цілий тиждень на те, щоб хоча би знайти особу, яка могла надати інформацію телефоном. «І коли ми надсилали запит на інформацію, ми мали сплатити 40 євро за кожен окремий документ – хоч цей документ міг навіть не містити жодної інформації», — пояснює вона.

«Натомість зараз, якщо ви зайдете на сайт реєстру на Кіпрі, ви можете дістати інформацію про те, хто володіє тією чи іншою компанією – і це вам коштуватиме лише 10 євро», — говорить Патручич.

Однак є й інша тенденція. Полягає вона ось у чому: що складнішим стає світове регулювання питань офшорів, то активніше самі офшори шукають шляхів уникнути цього регулювання. А тому схеми стають все складнішими. І за кілька років ми можемо зіткнутися з ситуацією, коли формально офшори будуть значно відкритішими і прозорішими, але де-факто багато речей залишаться так само прихованими.

7. Як боротися з офшорами?

Погана новина полягає в тому, що боротися з цим явищем дуже складно. Схеми дуже складні, і супротивник має дуже багато грошей і ресурсів.

«Якщо ви досліджуєте офшорні компанії, то ви можете щось знайти тільки тоді, коли існує витік інформації, або коли у вас є певне джерело, або коли особа, що зареєструвала компанію чи володіє компанією, є, м'яко кажучи, не дуже розумною. Інакше ваші шанси дізнатися, хто володіє компанією, близькі до нуля», — говорить Громадському Міранда Патручич.

Олігархи ж мають «стільки грошей, що можуть найняти безліч юристів і перереєстровувати свої гроші з одної точки на іншу мало не щодня», — пояснює Громадському Олівер Буллоу. «У таких людей так багато коштів, що бідні розслідувачі з будь-якої країни завжди будуть рухатися повільніше», — додає він. «Журналісти-розслідувачі залишаються на крок позаду індустрії офшорів», — погоджується Влад Лавров.

Добра новина, однак, полягає в тому, що журналісти-розслідувачі та активісти по всьому світу поступово досягають свого: про проблему офшорів поступово починають говорити політики. Навіть попри те, що вони самі часто залежні від великого капіталу.

Журналістам може бути дуже складно – чи навіть неможливо – вийти на «кінцевого бенефіціара». Але принаймні вони вказують на підозрілі схеми. Якщо це зовсім складна конструкція, яка має кілька ступенів та не має  економічного сенсу, то цілком можливо перед вами корупційна схема, — говорить Громадському Гервіґ Геллер.

З іншого боку, вплив на зменшення ролі офшорів у світі матиме тільки посилення голосів міжнародної спільноти. Рішенням може бути тільки масштабне врегулювання, яке зробить деякі речі обов'язковими – наприклад, зобов'язання надати доступ до інформації чи обов'язковість вказування кінцевого бенефіціара.

«Уряди країн мають заборонити купувати власність або активи без вказування імені та прізвища реального власника», — говорить Громадському Олівер Буллоу. — Якщо якийсь олігарх захоче купити будинок у Лондоні, треба ставити вимогу, щоб він вказав своє справжнє ім'я, а не ім'я якоїсь невідомої компанії», — додає він.

«Є ще другий момент, він трохи складніший, але втілити його можливо. Якщо олігархи з країн, де існують сумніви в чесності їхніх активів, захочуть купувати власність, вони мають довести, чому їхні гроші «чесні». Сьогодні українська поліція займається тим, що доводить, чому ці гроші «нечесні». Їй дуже складно. Значно простіше олігарху доводити, що правоохоронці неправі, аніж навпаки», — говорить Буллоу.

«За останні 5 років ситуація змінилась, світ добре відреагував на попередні скандали, тож ще через 5 років — картина буде зовсім інша», — підсумовує він.

Важливо розуміти, що ключ до українського добробуту і до «де-офшоризації» української економіки міститься саме в цих світових процесах. У здатності світової спільноти зменшити вплив офшорів на глобальну економіку. Але також і в наявності в самій Україні незалежних журналістів-розслідувальників та незалежних правоохоронних органів. І голос українського суспільства в цьому тиску – як зовнішньому, так і внутрішньому — дуже важливий.

/Володимир Єрмоленко, Hromadske.Світ

Поділитись: