Остання революція перед реваншем: світові інтелектуали — про Революцію Гідності

Євромайдан – саме так події в Україні досі називаються в світових медіа. Українці також у своїй комунікації із Заходом наполягають – це була боротьба за європейські цінності – за свободу, за верховенство права. Люди вийшли на вулиці, щоб домогтися справедливості, щоб боротися з корупцією. Гасла Майдану 2013 — 2014 років співголосні тим, які лунали під час визвольних революцій останньої чверті століття: від Оксамитових у Східній Європ кінця 1980-х аж до Арабської весни, що почалася 2010 року.

Починаючи з 2014-го відбувалася серія референдумів, деякі з яких, як-от у Криму чи на територіях, контрольованих угрупованнями «ДНР», були постановочним народним псевдоволевиявленням, інші — наслідком популізму, як-от британський референдум щодо виходу з ЄС чи нідерландський — щодо асоціації Євросоюзу з Україною. У цей період відбулася також окупація та анексія Криму. В Європі набирають сили популістські рухи, яким ближча по духу «неліберальна демократія».  

На референдумі в Нідерландах перемогли саме противники євроінтеграції. Більшість бртанців проголосувала за вихід із ЄС, а америнканці обрали президента Дональда Трампа, чиї ідеї про ізоляцію, тобто відмежування США від решти світу, далекі від тих європейських цінностей, про які йшлося на Майдані. Чи був він останньою демократичною революцією нашого часу? Як вписати його в історичний контекст з точки зору 2016-го? Наскільки зміни в Україні залежать від настроїв у Європі та на Заході?

Громадське поставило ці питання українським та світовим інтелектуалам і дослідникам нашого регіону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 9,5 тисяч свідків та один засуджений — що ми знаємо про «Справу Майдану»

 Енн Епплбаум – лауреатка Пуліцерівської премії, дослідниця Східної Європи колумністка «The Washington Post» (США)

Політична система, яку молоді українців взяли за модель, – інтернаціональна ліберальна демократія, яка і є основою ладу у США та Європі – стала непопулярна в себе на батьківщині. Промоція посилення міжнародних зв’язків справді зменшується. Це означає, що завдання для українців виявилося іншим, аніж ви сподівалися.

Замість того, щоб просто подати заявку на вступ до існуючих демократичних організацій – ЄС, НАТО – маючи уявлення, що саме приєднання до них принесе свободу та добробут, треба створювати власну життєздатну політичну систему.  Українці мають усвідомити: ніхто вам не допоможе, ви самі будуєте міцну державу і захищаєте власні кордони. Ви самі по собі. Дорога до незалежності буде складнішою, але й результат може бути сильнішим і надійшнішим – це буде більш самодостатня Україна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп точно не бачить Америку лідером демократії у світі — колумніст The Washington Post

 Андрій Портнов, історик, редактор historians.in.ua (Дніпро – Берлін)

Я не певен, що Майдан було би коректно описати як «ліберальну революцію», але цілком очевидно, що він апелював до Європейського Союзу, якого на той час вже де-факто не існувало, та говорив про «євроінтеграцію», яка на той момент була просто неможлива. Європейського Союзу, який справді підтримав би пост-майданну Україну зразка 2014 року і міг би всерйоз розважати питання про її членство, на той момент просто не було. Брексіт лише унаочнив цю очевидність.

Перебіг і результат британського референдуму, як і перебіг та результат президентських виборів в США, на мою думку, вписуються у загальну тенденцію сучасного моменту, яку можна назвати, за Марком Лілла, «кінцем зосередженого на ідентичності лібералізму» (the End of Identity Liberalism) або, за Алєксандром Філіпповим, «кінцем ідеології глобалізації».

У різних країнах (зрештою, не лише так званого «західного світу») помітне зростання суспільної потреби в збереженні культурної ідентичності та національного суверенітету. У випадку останнього, щоразу більше людей покладають надії на державу як територіальну окреслену спільноту громадян, водночас, відчутно побоюючись і відсторонюючись від глобальної торгівлі, туризму чи глобальних (не-національних) ідентичностей. У цьому контексті варто замислитися разом із А. Філіпповим, чи не було те, що багатьом видавалося остаточним тріумфом глобалізму, лише тимчасовим перепочинком за аналогією із роками «золотого спокою» в Західній Європі напередодні Першої світової війни.

З точки зору сьогодення Майдан видається першою серйозною, ризикованою спробою проблематизувати поняття Європи поза межами повоєнного світопорядку. Це початок ерозії путінської Росії, що стоїть за так званою «українською кризою»

 Карл Шльоґель, дослідник історії Східної Європи, Росії, публіцист (Німеччина)

Можливо, Євромайдан був останнім великим масовим рухом у низці таких потужних народних здвигів, що почалися в 1989 році в Центрально-Східній Європі. З точки зору сьогодення Майдан видається першою серйозною, ризикованою спробою проблематизувати поняття Європи поза межами повоєнного світопорядку. Це початок ерозії путінської Росії, що стоїть за так званою «українською кризою». Це початок переосмислення підходу до оборони Європи після довгого періоду ілюзій щодо щасливого кінця історії. Ми маємо знову вчитися боротися за наші цінності, наш спосіб життя, за те, за що люди вмирали й досі вмирають в Україні.

 Сесіль Весьє, політолог, авторка книжки «Мережа Кремля у Франції» (Франція)

Як на мене, дуже рано говорити, що це остання революція, тобто поки що вона справді хронологінчо є останньою демократичною революцією в світі. Нині здається, що запановують інші тенденції, проте це відбувається в інших країнах, в іншій частині Європи. Це факт, що досі в Східній Європі є народи, які воліють наближатися далі до Європи й відходити від впливів Кремля.

Ще дуже рано визнавати повернення до старого ладу, хоча ті сили, які цього прагнуть, справді існують. Якщо ми подивимося на Францію, то побачимо, як Марін Ле Пен, лідерка партії «Національний фронт», отримує достатньо велику підтримку, на виборах президента вона отримає чимало голосів. Люди, які ладні за неї голосувати, можуть і не поділяти всіх її ідей, концепцій, але вони за неї голосують з почуття невдоволення, страху перед світом, яким він є нині, перед змінами.

 Василь Черепанін, культуролог, директор Центру візуальної культури (Україна)

Будь-які нереалізовані революційні можливості можуть легко обернутися в свою ідеологічну протилежність. Якщо ви розглядатиме Майдан у контексті нещодвніх революційнийх подій, як-от Арабська весна чи рух Occupy, то побачите, що вони є ланками у ланцюгу подій, запущених економічною кризою 2009 року. Про Майдан говорять, що він був наївним. Так, він міг бути таким, він мав певну візію майбутнього, цілком утопічну. І зараз цей погляд змінює постапокаліптична, антиутопічна візія. Світ отримав Трампа, Брексит, Путіна, Орбана, Ердогана, Ле Пен. І ми отримуємо іншу логіку, що зациклюється на минулому. Те саме властиве й процесу декомунізації в Україні. Ми радше переписуємо історію, намагаємося позбутися нашої фрустрації, викликаної уявним минулим.

 Галя Акерман, письменниця та журналістка, виконавчий директор «Європейського форуму за Україну» (Франція)

Є один парадокс, який не був таким відчутним, коли тривав Майдан, – але зараз він стає помітним. Полягає він у тому, що Майдан відбувся у деякій суперечності з західним мейнстримом. Я маю на увазі повернення до традиційних цінностей, до закритості. Зараз у багатьох західних країнах цінності безпеки ставляться вище демократичних.

Симптомом цього є те, як закінчилися вибори в Америці. Нині спостерігаємо ізоляціоністську позицію низки європейських країн. Бачимо, що відбувся Брексит; у Франції президентом цілком може стати Марін Ле Пен і тоді країна теж може залишити ЄС. Якщо ж президентом стане Франсуа Фійон – найбільш проросійський з правоцентристських кандидатів – то здійснюватиме програму соціальної політики, дуже схожу на програму Ле Пен.

Україна в цьому новому тренді є трагічною фігурою. Адже в Україні відбулася революція, ціллю якої була перемога європейських цінностей. А виявляється, що в самій Європі ці цінності сьогодні ставляться під сумнів

Україна в цьому новому тренді є трагічною фігурою. Адже в Україні відбулася революція, ціллю якої була перемога європейських цінностей. А виявляється, що в самій Європі ці цінності сьогодні ставляться під сумнів.

З іншого боку, сьогодні вододіл у Європі проходить також ось за якою лінією: між колишніми імперськими націями й націями, які були під імперським ярмом. Франція, особливо «глибинна» Франція, ще досі не подолала своїх імперських комплексів. Тому вона захоплюється Росією, як це може одна імперська нація щодо іншої. Іншими країнами, які підтримують Путіна, є країни колишньої Австро-Угорської імперії, Австрія та Угорщина, тобто країни, які теж мають імперський спадок.

Подібний поворот до реакції відбувся у останню третину 1930-х років. Тоді була дуже агресивна Німеччина, яка відкрито хотіла завоювати «життєвий простір», але існувало також багато фашистських рухів в низці інших країн. В різних країнах Європи були також профашистські уряди. Америка ж, як і сьогодні, вела ізоляціоністську політику. Тоді це була реакція на іспанську революцію, це був страх перед комунізмом – і цілий ряд європейських урядів хотіли купити мир ціною певних поступок Гітлеру.

 Марсі Шор, професорка Єльського університету (США), дослідниця Східної Європи

Я у відчаї після наших (американських – ред.) виборів, адже я бачу, як у моїй країні фашизм приходить до влади. Я не вірю в ліберальну ідею неминучості прогресу. Я радше сприйму позицію того, що ми живемо у світі, на який можуть вплинути непередбачувані обставини. Ніщо не передумовлене, все можливо. І нині у нас все нагадує якесь повернення у радянське минуле: друзі збираються на кухні, щоб випити горілки і поплакати. Ми обговорюємо одвічне питання: що робити? Та хто виниен.

Є відчуття, що якусь межу перейдено, прощення не буде. Для мене Майдан був неочікуваним проявом того, що Ганна Арендт (Арендт – філософ, дослідниця тоталітаризму – ред.) назвала «скарбом революції, який існує поза виміром перемоги чи поразки». Це було ніби висвітлення спроможності людей співпереживати, бути щирими, щедрими, солідарними. Це був час, коли сама мить, можливо, усі ці речі – щирість, щедрість, солідарність – стали ще ціннішими. Особливо, в час нігілізму та розпачу, майдан нагадав мені, що щось хороше можливо – можливо, не так часто, можливо це складно, не так ймовіно, але можливо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про Трампа за Фройдом та круговерть американської бідності — дослідниця історії Східної Європи