Панацея проти насильства: як етичне порно змінює світ фільмів для дорослих

Порнографія — один із головних об’єктів для критики: творців звинувачують у насильстві, торгівлі людьми, жорстокому поводженні з тваринами та в демонстрації реальних інцестів. У грудні 2020 року дісталося найбільшому відеохостингу PornHub: після виходу розслідування на New York Times про дитячу експлуатацію в порно з ними відмовилися співпрацювати MasterCard і Visa. Із сайту довелося видалити 653 тисячі відео, в яких було зображено неповнолітніх і секс без згоди. Спеціально для «Заборони» журналістка Марина Бакієва розповідає, як у порно намагаються вибудувати нову систему моральних цінностей в індустрії та чи може порно бути інструментом боротьби з патріархатом.

Сумна дівчинка з гори

Кенді Фліп (Candy Flip) — працівниця секс-індустрії з Берліна, авторка й учасниця порнопроєкту Sad Girls of the Mountains. Вона просить не зазначати її вік і нечітко говорить, що їй «за 25». Кенді закінчила університет, здобула магістерський ступінь із психології та протягом кількох місяців практикувалася за фахом. Дівчина хотіла доповнити свою освіту знанням гуманітарних дисциплін і почала вивчати філософію й ознайомлюватися з гендерними дослідженнями. Водночас вона потребувала грошей, щоб себе утримувати, але «нормальна» робота з 9:00 до 17:00 була далеко не межею її мрій.

Кенді давно цікавилася порнографією і секс-індустрією. «У певний момент життя я просто вирішила спробувати, ця ідея добре спрацювала, тому я залишилася», — каже вона.

До пандемії Кенді заробляла в основному ескорт-послугами та нечастими зйомками в комерційному порно. До порно вона завжди ставилася радше як до політичного і художнього інструменту, ніж до просто можливості заробити грошей. І навіть розглядала його як спосіб боротьби з патріархатом.

Від раннього дитинства Кенді відчувала дискомфорт через потребу відповідати класичній жіночій ролі: виявляти розуміння й турботу, бути м’якою та приємною.

Вона пояснює: «Соціалізація жінки відбувається разом із сексуалізацією й об’єктивізацією її тіла. Суспільство готове визнавати жінку тільки за красу, а не за дії або думки — і те тільки якщо вона відповідає певним стандартам». Тому робота в секс-індустрії для Кенді — це спосіб усе змінити.

«У такій роботі я погоджуюся на сексуалізацію, бути гарячою і найсексуальнішою чоловічою фантазією, — каже Кенді. — Я використовую всі навички, набуті під час жіночої соціалізації: виглядати сексуально і красиво, бути милою, співпереживати, зчитувати й виконувати бажання чоловіків. Але я роблю це на своїх умовах: у певний час, за певну оплату і в межах своїх кордонів. Ескорт дає мені можливість заробляти достатньо грошей, щоб утримувати себе, займатися мистецтвом і фінансувати свої фільми, а ще в мене залишається вільний час і нема потреби працювати по 40 годин на тиждень».

Право жінки на оргазм

Спочатку порнофільми створювали чоловіки для чоловіків. У 1970-х активістки розгорнули дискусію, чи є місце жінкам (але не тільки як актрисам) у цій індустрії і як її можна змінити, щоби вона не суперечила феміністським цінностям. Радикальна феміністка Андреа Дворкін, яка опублікувала кілька трактатів і книгу «Порнографія: чоловіки володіють жінками» про порнографію як індустрію дегуманізації, що ґрунтується на ненависті до жінок, зібрала навколо себе спільноту антипорнографісток. Вони стверджували, що якщо між еротикою і фемінізмом є зв’язок, то феміністське порно — оксюморон, адже фільми для дорослих — апріорі про експлуатацію жінок. Зазвичай на такі гучні заяви їх провокували прем’єри фільмів.

У 1972 році вийшов фільм «Глибоке горло» про дівчину, яка мала клітор у горлі, тому з особливим задоволенням робила мінет. Кінокартина стала художнім проривом, адже це була перша демонстрація такого відвертого контенту широкому загалу, а водночас спровокувала низку питань. Зірка фільму Лінда Лавлейс в одному з інтерв’ю розповідала, що все її життя — низка аб’юзивних стосунків із хлопцями та родичами, а зніматися в таких фільмах її змушував бойфренд. Згодом вона стала феміністкою і християнкою, виступала проти порно. У 1975 році виходить еротичний трилер «Снафф», і Дворкін помилково припускає, що всі сцени з тортурами — не художні, а реальні.

Схожі ситуації у 1978-му породили цілий рух «Жінки проти порнографії», який крім Андреа очолили письменниця Сьюзен Браунміллер і активістка Глорія Стайнем. Члени групи рухалися крізь Таймс-сквер, вибудовуючи свій маршрут через відеопрокати для дорослих, масажні салони та стрип-клуби, роздавали листівки й усіляко агітували людей підтримати їхні ідеї.

Їхні опонентки за феміністською спільнотою вважали, що порно емансипує, а не дискредитує жінок, тільки потрібно створювати своє. Розквіт фем-порно почався з 1984 року завдяки кільком групам. Розчарувавшись у роботі в індустрії мейнстримного порно, сексуально-ліберальна феміністка Кандіда Роєлл створила власну студію Femme Productions, де транслювала ідею, що в порно потрібно відходити від фалоцентризму і зосередити увагу на жінках, а також знімала фільми, спрямовані на надання допомоги в терапії пар. Водночас лесбійки-феміністки під керівництвом письменниці Сьюзі Брайт заснували секс-позитивний журнал On Our Backs і заразом випустили серію еротичних відео Fatale Video.

Заборона на симуляцію

Жіноче порно — найбільш наближене до мейнстримного, тільки з меншою кількістю сцен анального сексу, демонстрацій еякуляції на обличчя, та й загалом менше хардкору, більше чуттєвості й задоволення для жінок. Крім жіночого, існує ще феміністське й етичне порно (ми будемо використовувати термін «етичне»). Одні джерела стверджують, що ці поняття — синонімічні, інші — що все-таки є низка незначних відмінностей. Ідеї феміністського порно ґрунтуються на боротьбі зі стереотипами та справжньому святі різноманітності й бодіпозитиву: представники неконвенційної краси, різні гендери, раси, орієнтації, статури. А в етичному порно простежуються ті самі феміністичні цінності, тільки зі зміщеним фокусом на якісні трудові стосунки, які можна вмістити в гасло «чесність, безпека і благополуччя».

Чесність у цьому контексті означає відео, які, на відміну від мейнстримного порно, не переповнені акробатичними трюками перформерів під час сексу, між людьми є не тільки пристрасть, але і взаємоповага, а заїжджені сюжети, які відбуваються мало з ким в житті (ви ж не розплачуєтеся із сантехніками натурою), — і зовсім відсутні. Безпека — це прихована вимога до акторів бути віком від 18 років, зніматися за власним бажанням, не відчуваючи фізичного або морального примусу. А благополуччя — це про фінансовий бік: усі актори мають отримувати гідну оплату праці, незалежно від гендеру й раси.

До філософії етичного порно також належить просування жінок на посадах режисерок, продюсерок і сценаристок, а не тільки актрис. Кожна студія виробила власний підхід до роботи. Найвідоміша популяризаторка етичного порно Еріка Люст у 2013 році створила перший краудсорсинговий проєкт в історії порно — XConfessions. Ідея полягала в тому, щоб люди залишали свої анонімні історії на сайті, за якими Еріка випускала короткометражки. Студія FrolicMe спеціалізується на еротичних фільмах для жінок і пар та випускає еротичну літературу, а Four Chambers — на концептуальній порнографії. Сайти на кшталт Bright Desire платять реальним парам, які займаються сексом на камеру.

Сюжети етичного порно заточені на демонстрацію оргазму обох партнерів, але якщо в мейнстримному кіно актори все роблять за командою і навряд чи вони отримують задоволення від роботи, чи означає це, що жінкам в етичному порно працювати приємніше? Кенді Фліп каже, що їй не обов’язково отримувати найкращий секс у житті на кожних зйомках.

«Для мене набагато важливіші гідні умови праці й хороша оплата. Є фільми з дійсно затертим і конвенційним наративом, але їх виробляли в дружній атмосфері та з прозорими й хорошими умовами праці для виконавців».

Порно, створюване жінками для жінок, стало таким повсюдним, що в цього жанру з’явилися свої фестивалі. Наприклад, у 2006 році магазин Good for Her став організовувати премію фільмів для дорослих Feminist Porn Awards.

Контент як зброя

Протягом останніх кількох років у Кенді виникло багато питань і претензій до зйомок, тому вона стала знімати фільми самостійно, щоби показати власне бачення. Свій перший еротичний фільм Calamares (сюрреалістична короткометражка з елементами сексу з восьминогом) вона зняла за допомогою друзів і практично за відсутності бюджету.

Кенді працює разом зі своїм хлопцем Тео — вони вже майже дев’ять років перебувають у вільних стосунках. Він продюсує фільми власної студії Theo Meow, до яких залучає Кенді. Там вона є багатозадачною співробітницею, підхоплюючи обов’язки режисерки, сценаристки й актриси.

До створення порно їхня команда підходить по-художньому: для проєкту «Сумні дівчатка з гір» (Sad Girls of the Mountains) вони розробили й концепцію порноролика, і написали маніфест. У ньому прихована проста думка: тоді як усі в суспільстві націлені на продуктивність і успіх, учасниці оголосили себе пасивістками, які калічать систему, а для висловлення свого акту опору вибирають байдикування. Півторагодинний мок’юментарі будується навколо історії чотирьох сумних дівчат: вони живуть у горах і знімають відверті відео, а вторговані кошти відправляють на підтримку курдських жінок-ополченок. Цю феміністичну ідилію порушують два ґонзо-журналісти, які прибули взяти в дівчат інтерв’ю.

Суспільно важливі проблеми та порно — вже давно не взаємозаперечні поняття. Існує окрема каста порнографів-екопорноактивістів, які борються за захист навколишнього середовища. З 2004 року організація FuckForForest продає контент для дорослих, а на отримані кошти рятує від вирубування ліси в Південній Америці.

Час змінювати індустрію

Представники етичного порно борються з різними видами дискримінації, які існують всередині індустрії. Расизм у мейнстримному порно процвітає: темношкірим акторам платять менше, винаймають рідше і навіть змушують зніматися в принизливих роликах. Актриса Анна Фокс (Ana Foxxx) якось розповіла, що на початку кар’єри їй довелося знятися в секс-сцені з білими чоловіками, одягненими у футболки з прапором Конфедерації, а Рікі Джонсону (Ricky Johnson) пропонували взяти участь у відео, де темношкірих виконавців одягли в тюремну робу і називали «нігерами», але він відмовився.

У мейнстримному порно темношкірі виконавці отримують 50—75% від гонорарів білих артистів. Тоді як білим актрисам дають премії за перший досвід на камеру — чи то анальне проникнення, чи то міжрасова сцена. Режисерка Абіола Абрамс у 2006 році зняла фільм Afrodite Superstar. Його вважають першим еротичним фільмом, зробленим темношкірими жінками для темношкірих жінок.

Існує стереотип про те, що якщо порно знімають жінки, отже, акцент буде поставлено на романтику й чуттєвість. Це зовсім не так: в етичному порно є і БДСМ, але тільки в разі, якщо це заздалегідь обговорено й відбувається за взаємною згодою. Є думка, що в етичному порно також можуть бути й сюжети про інцест, і про секс із неповнолітніми, і будь-які інші табуйовані теми, тільки не варто забувати, що це не реальні історії, а постановка.

Порно вимагає жертв

На адресу порноакторів лунає чимало негативних чуток: мовляв, усі вони пішли в цю сферу через дитинство, сповнене бідністю та насильством. Але в одному дослідженні порівняли долю порноактрис та звичайних жінок, і виявилося, що жінки загалом зазнають насильства, і цей досвід ніяк не впливає на майбутній вибір професії. Серйозні претензії до порноіндустрії у захисників прав людини через агресивний посил відеороликів, які могли б «надихнути» на реальне насильство. British Journal of Criminology у квітні випустив дослідження, де проаналізував назви 131 738 відео з PornHub, xVideos і xHamster’s щодо згадок насильства або інцесту: кожен восьмий ролик підходив під цей опис. Такі випадки вкотре доводять, що застарілий підхід до виробництва і просування порнофільмів не вписується в новий толерантний світ, а отже, вимагає змін.

Порноіндустрія невіддільна від торгівлі людьми, і через величезний трафік це просто неможливо контролювати. Це стосується як аматорських відео, так і великих порносайтів. Важко відрізнити зйомки в порно за обопільною згодою від зйомок в умовному підвалі, де тримають жертву в рабстві та змушують її займатися сексом на камеру. Таких історій — чимало. Загалом етичне порно має убезпечити своїх підлеглих від потраплянь у страшні ситуації. Але це все в теорії, а на практиці — ніхто не застрахований.

Кенді вважає епітет «етичний», застосовуваний до порно, лише маркетинговим вивертом: «Хіба можливе цілком «етичне» виробництво порнографії в капіталістичному світі, де люди працюють заради прибутку компаній, а натомість отримують лише невелику частку вартості того, що вони створили? Яка оплата справедлива, щоб компенсувати стигму секс-роботи, яка досі може коштувати життя та успіху людей?».

Вона вважає, що якщо порно виробляють як продукт для капіталістичного ринку (на противагу виробництву без комерційних цілей), то ніколи не вдасться цілком уникнути етичних проблем, властивих такому виробництву.

Від Берліна до Києва

У країнах, де порнографію декриміналізовано, професіонали можуть влаштовувати панельні обговорення, щоби покращити індустрію. На берлінському Pornfilmfestival у 2018 році Кенді Фліп спільно з Тео обговорювали, чи є місце в порноіндустрії для етики і як плата за контент робить світ ліпшим. Кенді зазначає, що її культурний бекґраунд вплинув на роботу: «Я згодна з німецьким дискурсом щодо фемінізму, прогресивної політики, порно і секс-індустрії. Я дотримуюся лівих поглядів, і на мене серйозно впливають позапарламентські ліві структури в Німеччині. Ви бачили фільм Sad Girls of the Mountains? Деякі дискусійні тези, порушені в ньому, ймовірно, дуже навіть німецькі».

Вона каже, що в Німеччині культура ставлення до секс-працівників і порнографії доволі двоїста. З одного боку, німцям хочеться бачити себе лібералами. З іншого боку, існує стигматизація і моральна паніка навколо цих тем: закони, що регулюють проституцію, у теорії призначені для захисту працівників секс-індустрії, але насправді тільки ускладнюють їхнє життя. У Німеччині проституція офіційно дозволена й передбачає оподаткування, у них є правозахисні та профспілкові групи. З 2017-го діє закон, що регулює сферу секс-послуг і спрямований на захист жінок від насильства і примусу. Так, повії зобов’язані раз на два роки продовжувати дозвіл на роботу, мають отримати реєстрацію в тому місті, де планують надавати послуги, і проходити регулярне медичне обстеження.

У 2020 році влада Німеччини висунула порносайтам вимогу обмежити доступ до дорослого контенту особам до 18 років. На їхню думку, відеохостинги роблять недостатньо, щоб запобігти перегляду порно неповнолітніми, тому потрібно впровадити суворішу систему перевірки віку. Влада нині — у процесі примушування провайдерів Vodafone і Deutsche Telekom накласти блокування на систему DNS для великих порносайтів.

Блокування DNS Pornhub завадило б німецьким інтернет-користувачам набрати pornhub.com у пошуковику і потрапити на сторінку сайту. І логіка влади, судячи з усього, полягає в тому, що, зіткнувшись із загрозою втрати більшої частини вебтрафіку в Німеччині, великі порносайти будуть дотримуватися правил. Кенді каже, що такі ініціативи ускладнюють самозайнятим секс-працівникам і виробникам контенту легальний продаж явного контенту через інтернет. Особливо якщо врахувати, що політики зовсім ігнорують той факт, що є тонни безплатного порно, доступного також для молоді через тюбінгові сайти.

В Україні збут, розповсюдження, виготовлення та зберігання порнографії — кримінально карані. Але попри закон люди не припиняють цим займатися, і в новинах раз у раз розповідають про чергову порностудію, яку вдалося виявити.

Дар’я Андрєєва, яка займається секс-просвітою, розповіла «Забороні», що головна проблема з законом про порнографію — відсутність чітких визначень.

«Що завгодно з оголеним тілом можуть вважати порнографією, і в Україні регулярно виникають ситуації, коли дорослих людей притягають за те, що вони продавали свої власні оголені фотографії, наприклад. Це, звичайно, абсолютна дикість. Кожна людина має право робити зі своїм тілом що завгодно, зокрема знімати себе на відео і продавати ці ролики».

Вона впевнена, що зберігання і виготовлення порно, в якому беруть участь тільки дорослі дієздатні люди, має бути декриміналізовано, як і продаж власноруч створених продуктів.

«Те, що ми маємо зараз, — “наче не можна, але все одно можна, тільки поки поліції не знадобиться закривати квартальний план” — це маячня», — додає вона.

Етичне порно хоч і дає змогу переосмислити сферу фільмів для дорослих (виховує своїх глядачів, вчить їх платити за контент, актриси не відчувають принижень, формат різноманітніший — від відео до аудіо), але воно теж має свої вади. Можливо, слід шукати інші способи розв'язання проблем. Дар’я вважає, що майбутнє порно врятують не люди, а технології.

«Вже зараз можна створити фільм із 3D-моделями, яких практично не відрізниш від реальних людей, просто поки що це дуже дорого. Можна робити VR-фільми з ефектом присутності, і в цьому напрямі теж уже є експерименти. З розвитком технологій, мені здається, не залишиться великого сенсу знімати реальних людей — все одно хтось буде робити аматорські ролики, природно, але перехід мейнстримних порностудій на 3D-моделі — це питання часу. А якщо у виробництві не беруть участь справжні актори, то це відразу знімає половину претензій до етичності порноіндустрії — залишаються тільки питання адекватності сценаріїв».

За підтримки «Медиасети».

Автор: Марина Бакієва, «Заборона»