Олександр Костенко — колишній кримський міліціонер, який після звільнення з органів внутрішніх справ взяв участь у Революції гідності. Був помічником коменданта КМДА, кримського нардепа-свободівця Едуарда Леонова. Невдовзі після закінчення революції Костенка разом зі Станіславом Красновим затримали в Києві за незаконне зберігання зброї, яку, як казали затримані, вони планували передавати в МВС. Після внесення Леоновим застави Костенко опинився на свободі і поїхав у Крим. Там його і затримали співробітники ФСБ.  

15 травня 2015 року окупаційний «суд» визнав Костенка винним у заподіянні легких тілесних ушкоджень співробітнику «Беркуту» в Києві, та зберіганні зброї. Через три з половиною роки ув’язнення Олександр Костенко повернувся в Україну. Після цього очільник СБУ Василь Грицак заявив, що Костенка неодмінно допитають і звірять усі версії подій, що відбулися:

«У нас є питання до пана Костенка. Свого часу його допитували, він проходив у справі разом з Красновим (Станіславом, ред.), і після того, як він був допитаний, матеріали провадження були передані у Національну поліцію. Потім в районі Сумського прикордонного загону він перетнув поза пунктом пропуску кордон, потрапив у РФ, а потім переїхав до Криму, а потім вже були певні події, він нібито відбував покарання, а зараз повернувся», — заявив Грицак.

Його справа стала першою справою кримських євромайданівців в окупованому Криму. Процес був гучним — обвинувачення особисто представляла самоназвана «прокурорка» Криму Наталія Поклонська, вирок оголошували у залі, заповненій колишніми співробітниками «Беркуту».

Про викрадення в Криму, катування і фабрикацію кримінальної справи Олександр Костенко розповів в інтерв’ю проекту Громадське.Крим.

Ви — колишній кримський міліціонер, який приїхав на Євромайдан. Чому ви це зробили?

Я служив в органах внутрішніх справ до вересня 2013 року. У мене було багато друзів серед кримської політично активної молоді, я був давно знайомий з Едуардом Леоновим (в 2013 — народний депутат України від партії «Свобода»). В МВС я навчав особовий склад бойової підготовки.

Керівництво МВС дізналося, що серед моїх знайомих є політично активні і проукраїнські. Мене почали потроху вичавлювати — до мене часто приходили співробітники СБУ. До речі, ті, які потім мене катували. Кулабухов (Олександр Кулабухов — підполковник відділу захисту національної державності) нині в Росії став полковником ФСБ, працює у відділі захисту національної конституційності і боротьби з тероризмом. Вони разом зі ще одним зрадником майором Зінченком приходили і часто проводили зі мною бесіди.

Згодом я захворів, пішов на лікарняний, мене підставили і звільнили. Я часто спілкувався з Едуардом Леоновим, і він мене запросив до Києва стати помічником народного депутата.

Що ви робили під час Революції гідності?

Коли до Київради зайшла «Свобода», Едуард Леонов створив там приймальню і став головним комендантом КМДА, а я став його заступником. Моє завдання було сформувати загони самооборони в Київраді для охорони порядку. Там була сформована перша сотня Майдану — перша сотня УПА. Її завданням була охорона порядку і безпосередньо Київради. Іноді організовували вилазки проти «Беркуту».

У мене в руках вирок, який вам виніс 15 травня 2015 року так званий Київський районний суд в Сімферополі. Тут вказано, що ви кидали коктейлі Молотова, каміння в співробітників «Беркуту». Були також опубліковані записи розмов, де ви начебто катуєте когось у Київській адміністрації.

Я не здійснював силові акції проти співробітників підрозділу «Беркут». Я допомагав, знаючи тактичну підготовку, яку проходили співробітники силових підрозділів. Здебільшого, порадами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що треба знати про українця Костенка, який вийшов з російської колонії

Кримський євромайданівець, засуджений у Росії, Олександр Костенко у студії Громадського, Київ, 14 грудня 2018 року
Фото:

Громадське

Вас затримали в Криму в лютому 2015 року. Як ви там опинилися? Як відбувалося це затримання?

Опинився як? Про це силові структури України, зокрема СБУ, знають. Я це питання не порушуватиму. А ось як мене затримали, я розповім.

Я намагався вивезти свою родину, дитину, народжену 21 серпня 2014 року. В Україні їй погрожували. Два місяці я намагався ховатися, потім просто втратив пильність, вийшов. Біля під'їзду були двоє співробітників ФСБ. Мені спочатку здалося, що це так звана самооборона Криму. Мене побили, одягли пластиковий хомут на руки, пакет і потягли до мікроавтобуса.

У салоні був ще один чоловік у масці, але я його впізнав — майор СБУ Тішенін (Андрій Тішенін, після окупації Криму перейшов до ФСБ, — ред.). Я з ним теж перетинався під час роботи. Мене поклали між сидіннями на живіт. Пам'ятаю після цього кілька ударів, мені зламали вухо і ніс. Я не бачив, хто бив, тому що був у пакеті і в такому положенні. Почав задихатися. Гриз пакет — потрібно було дихати. Машина рушила, і десь за 15 хвилин мене

витягли з мікроавтобуса в якійсь лісосмузі, поставили на коліна, зняли пакет з голови. Навпроти стояв Тішенін, а позаду — двоє невідомих. До потилиці приставили пістолет. Питали про склад диверсійних груп, які діють на території Криму, хоча я до диверсійних груп стосунку не мав і не маю.

Пролунав постріл, я трохи оглух на праве вухо. Тішенін сказав, що якщо я відмовлюся співпрацювати, мене вб'ють і постраждає моя сім'я. Пролунало ще клацання, я так зрозумів, пістолета на холостому ходу. Потім мене затягли в мікроавтобус і повезли. Хтось сказав: їдемо до Татарина на базу. Згодом я зрозумів, що Татарин — це Артур Ренатович Шамбазов, старший лейтенант СБУ, зараз він, ймовірно, старший лейтенант, а може і капітан ФСБ.

Вас відвезли до приватного будинку співробітника ФСБ?

Так, до приватного будинку співробітника Шамбазова. Я в цьому впевнений на 100%. Мене затягли в гараж і поставили на коліна. Я відчув, що мені прив'язують дроти до мізинця, і потім пустили струм — різкий біль, спазм тіла. Я впав на бік, і мене знову почали хаотично бити.

Навіщо? Вони якось давали це зрозуміти?

Казали «за Майдан, за Донбас». Намагалися психологічно зламати і довести до потрібної «кондиції», щоб зі мною «працювати». Хвилин 20-30 били, потім посадили на стілець чи на тумбочку якусь. Я не бачив облич людей, не бачив обстановку, тому що на голові був пакет.

Шамбазов сказав, що зараз зі мною розмовлятимуть інші люди. Якщо я говоритиму те, що їм не сподобається, мене катуватимуть.

Завели у підвал, зняли пакет. На столі навпроти стояв якийсь пристрій, лежали чи то ножиці по металу, чи то сікатор. У приміщенні були двоє людей з гумовими кийками. Зайшли також Шамбазов з Тішеніним в масках. Останній був з камерою, напевно, щоб знімати свідчення.

Скільки часу ви там провели і в чому вас звинувачували?

Із процесуальних документів я зрозумів, що мене підозрювали в тому, що я нібито прибув на територію Криму для вбивства перших осіб так званої республіки — Аксьонова (Сергія Аксьонова, самопроголошеного глави Криму) і Константинова (Володимира Константинова, голови незаконної держради Криму). Я не брав це на себе. Більше скажеш — більше дадуть.

Мене катували струмом, били кийками. Потім Шамбазов поклав мене животом на підлогу і сказав, що відріже палець. Але в результаті зламали руку.

Пізніше мені накинули дроти на вуха і пустили струм. Я відчув різкий удар, запаморочення, впав, з носа пішла кров, почало нудити.

Тоді зайшов ще один чоловік у масці з дерев'яною валізою. У ній був нашатир, ліки. Мені дали понюхати нашатир, витерли кров, знову посадили. Знову зайшли Шамбазов з Тішеніним і почали ставити мені питання, я знову на них не відповів. Так тривало протягом годин 3-4.

Потім мене підняли з підвалу нагору і повісили на залізні двері — наручниками пристебнули до верхнього засува, мені було дуже погано, все боліло, особливо рука.

Я провисів до 5 ранку. Прийшов Шамбазов з двома невідомими, сказав, що мене відвезуть до слідчого комітету. Коли я запитав, чи можуть повідомити батькам, що я затриманий, один з невідомих підняв шматок цегли і вдарив мене в скроню. Він сказав, що не в моїх інтересах зараз ставити питання, моя справа зараз — просто вижити.

Через хвилин 15-20 мене зняли з дверей, принесли таблетку, я так зрозумів, анальгіну і горілку.

Олександр Костенко в СІЗО Сімферополя, березень 2015 року
Фото:

КРИМСЬКА ПРАВОЗАХИСНА ГРУПА

Знеболити вас хотіли, щоб ви могли рухатися?

Вони готували інший сценарій. Вони мені затиснули ніс, поклали до рота таблетку і залили горілку. Я ковтнув, щоб не задихнутися. На мені вдягли наручники і пакет на голову, затягли в мікроавтобус. Сказали, що мене зараз привезуть в певне місце, де я повинен буду пройтися вздовж вулиці і в жодному разі не намагатися бігти, тому що в мене стрілятимуть.

Через 10-15 хвилин мене висадили, я пішов, кілька разів упав. Вони ззаду знову під'їхали, це все знімали на камеру, нібито моє затримання.

Версія була така, що я йду в слідчий комітет здаватися, і мене по дорозі затримують співробітники ФСБ.

У слідчому комітеті, куди мене привезли, здебільшого всю роботу робили ці двоє кремезних чоловіків, які мене затримували. Вони чомусь були в масках, хоча я вже бачив їхні обличчя і можу їх описати. В кабінеті слідчого за столом сидів [Сергій] Одарченко, старший лейтенант слідчого комітету.

Вас били перед цим добу ці ж двоє хлопців?

Так. Одарченко сказав, що він зараз мені роздрукує процесуальні документи, і я їх повинен підписати. Я йому сказав, що підпишу лише тоді, коли він подзвонить моїм рідним. Одарченко сказав, що спочатку я повинен підписати. Я відмовився, за що пішли удари ззаду.

Ви ж повинні були мати адвоката, хоча б за призначенням.

Якраз тоді зайшла адвокат за призначенням, тому вони припинили мене бити. Може, тому що жінка, не знаю. Вона почала вмовляти мене підписати все: «зрозумій, якщо я піду звідси, тебе просто уб’ють».

Одарченко мені постійно погрожував батьками. Сказав, що якщо я не підпишу, все одно когось закриють: мого брата чи батька. І якщо я зараз зіскочу, все одно потім за мене посадять родича, а мене просто по частинах відправлять до України.

Я запитав адвоката, за якою статтею мене звинувачують, чого хочуть. Вона каже: ну, 115, частина 1: завдання легких тілесних ушкоджень — до 6 місяців арешту. Я подумав — 6 місяців арешту, в принципі, можна посидіти. Краще, ніж тебе просто вб'ють, прикопають десь, як багатьох активістів, які пропали в Криму в 2014-15 році, яких досі не знайшли.

Вона взяла кодекс зі столу, відкрила, я прочитав — до 6 місяців арешту. Тільки тоді я погодився в принципі щось підписати. У мене весь час текла кров, я втирався рукою.

А ця адвокатка якось намагалася в протоколі відобразити, що вас били? Ви ж перед нею сиділи побитий.

Ні. До слідчого комітету приходив лікар трохи напідпитку. Він мене оглянув, запитав, чи били. Він запитав це у присутності цих двох невідомих у масках, тому я сказав, що мене не били. Він каже: я розумію, що тебе катували, я це відображу в паперах. Я не знаю, відобразив він це чи ні. Вже після того, як я поступив у СІЗО, мене оглянули, співробітники адміністрації записали, які маю гематоми, набряк ока, розсічення — все це записали. Рука досі до кінця не розгинається.

Кримський євромайданівець, засуджений у Росії, Олександр Костенко у студії Громадського, Київ, 14 грудня 2018 року
Фото:

Громадське

Медиичну допомогу вам не надали?

Ні, вони намагалися завдати максимальної шкоди не тільки мені, а й моїй родині. Коли мене закрили в ІТТ, у моєї мами стався інсульт. Обшуки проводили у мене вдома, на роботі, у матері, батька, у моєї дружини. Був дуже сильний тиск. Я більше боявся за рідних, ніж за себе, тому все підписав.

Згодом вони змінили мені статтю на іншу, яка передбачає санкцію до двох років. Мовляв я завдав тілесних ушкоджень не через хуліганстсво, а з ідеологічної та політичної ненависті чоловікові, який взагалі був співробітником українському міліції, громадянином України у той час, коли я нібито скоїв цей злочин, хоча я його не здійснював.

Після того, як я все підписав, приїхав Кулабухов (Олександр Кулабухов), він був підполковником СБУ. Він сказав, що він тепер полковник ФСБ, усе розхвалював службу, поки віз мене в травмпункт. Якби мені тоді надали допомогу, зробили операцію... Та Колобухов квапив і казав, що нічого страшного. Шостого лютого близько мене заарештували і помістили в ізолятор.

Ви робили якісь операції після звільнення?

Так, коли я повернувся, мене прооперували. Лікар спочатку сказав, що необхідно протезування, але він все таки спробував врятувати цей суглоб, тому що з протезом потім буде складно робити фізичні навантаження. Чотири місяці мені дав ще, сказав: якщо за чотири місяці ти не зможеш нічого зробити, доведеться робити протезування суглоба. Зараз рука болить, пальців я не відчуваю. Іноді мені здається, що краще б мені відрізали мізинця, ніж зламали руку.

Безпосередню участь у фабрикації вашої справи брала Наталія Поклонська. Взагалі, справу намагалися зробити ідеологічною, перемогою над Євромайданом в окупованому Криму. Як ви це бачили?

Мене хотіли засудити до 9 травня, як фашиста. В камері називали карателем. 9 лютого мене перевели в СІЗО і відразу помістили в так звану прес-камеру. Ті, хто ній сидів, також вимагали, щоб я дав свідчення. Тоді затримали якихось співробітників колишнього «Беркуту», які мали проукраїнську позицію, звинуватили їх в участі в «Правому секторі», що це одна з диверсійних груп, і що у них знайшли зброю. З мене вимагали інформацію про схрони зі зброєю і склади диверсійних груп.

Цей вирок — це юридичний нонсенс. Законодавство застосовується на окупованій території заднім числом, щодо подій, які були відбувалися не на окупованій на території, теж заднім числом, навіть якщо вони були, між громадянами України. Це дуже дивна річ. На засідання суду над вами приводили колишніх співробітників «Беркуту»?

Так, 25-30 осіб. Вони постійно погрожували. Весь поверх, на якому я сидів, це були здебільшого донецькі або співробітники «Беркуту». Не просто співробітники, а ті, хто тоді вже брав участь в боях на Донбасі на боці сепаратистів. За місяць мене перевели в камеру, де були хлопець з Донецька і два колишні співробітники «Беркуту». Одного з них звинувачували у вбивстві людини, яка симпатизувала «Правому сектору». В іншого теж розбій був. Та він брав участь в боях на Донбасі, розповідав постійно, як він різав українських солдат, як особисто вирізав ножем наш артилерійський розрахунок, пацанів молодих. Як наші солдати плачуть, коли їх беруть у полон. Мені було дуже складно перебувати в цьому середовищі. Я тоді дуже уважно стежив за тим, що говорив. Я прекрасно усвідомлював, що відправлюся не на побутову зону, як Сенцов, Кольченко, а на зону «БС». (так звана зона для колішніх співробітніків правоохоронних органів— ред), що там сидітимуть люди, які воювали і ставляться до України, м'яко кажучи, негативно.

15 травня вам винесли вирок. Як часто в колонії доводилося зустрічатися з тими людьми, які воювали за сепаратистські формування на сході України?

ІК-5 — на території Росії є лише три таких колонії — її тільки-но відкрили, коли я заїхав. У цій колонії перебували колишні співробітники силових відомств і колишні чиновники. Там я зустрів таких людей, як Геннадій Басов — голова російського блоку, депутат Севастопольської ради, підмітав за «русский мир» плац і прибирав сніг. Також там сидів Супрунюк Євген Анатолійович — колишній голова Верховної ради Криму. Вони проголосували, і Путін посадив їх туди. Ось їхній «русский мир».

Колишні чиновники, колишні силовики, всі, хто пов'язаний з будь-якими чиновницькими посадами як цієї держави, так і інших держав, Казахстану, країн СНД, вони всі там сиділи. І прикордонники, і ГРУшники, і ФСБшники, і депутати, і заступник префекта Москви сидів там, дуже багато таких цікавих людей. Зокрема й сепаратисти, терористи, як їх називають у нас, з корпусу так званої народної міліції, «ДНР».

А за якими статтями вони сиділи?

Здебільшого сиділи за наркотики. Один прикордонник сидів за контрабанду. Я коли спілкуюся з людьми, у мене замість слова «терористи» виробилася звичка говорити «сепаратисти» або «ополченці». Інакше можуть просто забити. За три роки три вбивства в колонії було.

Які там умови утримання?

Етап був дуже складний. Я вперше бачив, щоб як у фільмі «Сибірський цирульник» — на ланцюзі в кайданах в’язні біжать. У мене був ланцюг і трос, а на плечі сумка. І ми бігли. Зазвичай намагаються обрати маршрут, де немає людей, але нас гнали прямо по Волгоградському вокзалу, бігли з цими кайданами. Рука після етапу дуже боліла. Щойно приїхав в колонію, відразу звернувся до лікаря. Той сказав, що руку треба розробляти, виконувати фізичні вправи. Виписував знеболвальні, та згідно з новими правилами, видають лише по одній таблетці в день. Щоб отримати цю таблетку, ти маєш вистояти чергу до терапевта, який повинен дати рецепт. Тоді займаєш другу чергу — вже безпосередньо до медсестри, яка видає ліки. Якщо тобі дадуть дві таблетки і під час обшуку їх знайдуть, це порушення умов перебування, і ти вирушаєш у штрафний ізолятор.

Поки ви перебували в колонії, ви знали про те, що тут вас називають політв'язнем, що постійно говорять про можливість вашого обміну? Чи отримували ви листи з України?

Так. Листи деякі доходили, а про лист, наприклад, Руслани, мені потім сказала мама. Його цілеспрямовано знищили, напевно. Я потім уже відеолист подивився, як вона пише. Не всі листи доходили. Коли я намагався відповісти, просто хотів подякувати людям, адже пишуть, з мого рахунку зняли 1400 рублів за близько 10 листів, і їх не відправили. За пів року мене викликали до опервідділу, повернули листи.

Була така схема — ми чекаємо, поки хтось звільняється, і даємо йому деякі листи. Покладаєшся, звісно, на чесність людини — вона повинна вийти, дійти до скрині і кинути.

Останні 5 днів ув'язнення до мене приходили силовики, ФСБшники, прокурор з нагляду. У них була оперативна інформація, що я після виходу займатимуся протизаконною діяльністю і братиму участь в підрозділах «Правого сектора». Мені виписали застереження, в цьому ж застереженні було написано, що я не повинен дискредитувати в міжнародному співтоваристві РФ. Я під цим підписався. Але я нічого не дискредитую, я говорю те, що було.

Протягом п'яти днів, крім прокурора приходили співробітники ФСБ. З самої Москви приїжджали, намагалися тиснути на мене, вербувати. Вони, звичайно, смішні — після всього, що вони зробили, намагатися мене ще на свій бік схилити.

Коли я виходив з колонії, вони зробили провокацію з паспортом. Коли мене закрили, співробітники ФСБ прийшли і вимагали у моїх батьків дати їм український паспорт. Український паспорт їм не дали. Фактично я був без документів. Вони виготовили мені російський паспорт.

Ви його хоч раз бачили на власні очі?

Я бачив ксерокопію. Хто ж мені дасть. Я би, до речі, із задоволенням привіз його сюди. Я би довів, що я його не отримував, тому що там є три неточності: район видачі, фотографія, взята з моєї міліцейської особистої справи, і підпис.

Історія з російським паспортом нам добре знайома з інших політично мотивованих справ, коли Росія фактично змушує затриманих, ув'язнених або людей під арештом до російського громадянства. Навколо цього паспорта була ціла медіакампанія.

Є свідчення людини, яка сиділа зі мною в колонії. Вона бачила, як намагалися змусити мене відмовився від українського громадянства. Коли консул хотів вперше зі мною зустрітися, мене всіляко схиляли до того, що мені не потрібен консул, щоб я відмовився від зустрічі, від громадянства, щоб я залишався і став росіянином. Я всіляко відмовлявся, тому я й досидів до кінця.

Щодо справи, яку порушили в Україні до вашого арешту в Криму. Чи є зараз в українського слідства до вас питання?

У 2014 році мене затримала СБУ. Інкримінували зберігання вогнепальної зброї. Ніхто не знає, але я зараз озвучу: у мене навіть наміру не було зберігати цю зброю. За день до затримання я звертався до високопоставлених чиновників МВС України, я не буду їх називати, всі кому треба, знають, хто це — і СБУ, і прокуратура. Через те, що зброя просто була, наступного дня до мене прийшли співробітники СБУ. Наразі в них немає питань до мене. Те, що прокуратура, МВС мають якісь питання — я з ними ці питання вирішу. Мені її (зброю — ред.) доручили, я не буду казати хто, зібрати (в КМДА — ред.) і здати, щоб її не було, щоб не було протиправних дій в Києві. Я зробив. Та бачите, як вийшло — ще й винним залишився.

Як вас зустріла держава? Наскільки нам відомо, політичні ув'язнені та їхні сім'ї мають право на допомогу з державного бюджету України

Та ні, нічого я не отримав. Я довідку переселенця ледве отримав, мав довести, що я в 14 році жив у Криму. А про виплати я взагалі мовчу. Я подав заяви, але нічого не відомо. Я повинен показати свою проукраїнську позицію документально.

Але ви — людина, яку в Криму засудили, як активіста Євромайдану...

Так, я повинен довести документально. Як я можу довести це документально, якщо на Майдані документи не давали? У мене на момент затримання було посвідчення помічника народного депутата. Але я так розумію, що його немає, у мене ж було три обшуки.

Кримський євромайданівець, засуджений у Росії, Олександр Костенко у студії Громадського, Київ, 14 грудня 2018 року
Фото:

Громадське

Поділитись: