Культура

Пісні, в яких більше нема батьківщини

Культура/Пісні, в яких більше нема батьківщини
Зберегти
Вигляд

Жіночий вокал давно не звучав у іранській музиці виразно — концерти з виконнаням жіночого соло були офіційно заборонені після Ісламської революції в 1979 році. Виклик системі кинула співачка і композиторка Сара Наяфі. Зібравши мультинаціональний колектив за участі французьких колег, вона поставила собі за ціль провести в столиці Ірану, Тегерані, концерт, у якому жінки виконали б сольні партії.

Три роки зусиль, невдач і нових спроб зафіксував її брат — Аят Наяфі — у фільмі Пісня нічиєї землі (No Land’s Song). У 2014-му році його роботу було визнано найкращою документальною стрічкою на кінофестивалі у Монреалі, в Ірані її показу досі не було через цензуру, а в Києві її можна побачити 7 листопада завдяки проекту KyivMusicFilm.

Громадське Культура поспілкувалося з головною героїнею стрічки Сарою Наяфі та режисером Аятом Наяфі про задум фільму і революційну силу музики.

Як з’явилася ідея концерту

Сара Наяфі: «Жінки, що виховуються на музичній сцені Ірану, завжди знаходяться в певних обмеженнях. І якщо ти не та людина, що просто так приймає обмеження, ти завжди шукаєш спосіб ці обмеження обійти. Я та ще багато іранських артисток саме серед тих, хто вирішив піти шляхом випробування.

Моя перша композиція була вокальною. Мені хотілось опублікувати цю пісню з жіночим співом і, коли я дізналася що це неможливо, я вирішила випробувати владу та обмеження, спробувати зрозуміти правила. Коли я зрозуміла, що прямих відповідей на мої запитання немає, але є місця, де можна було б виступити, я вирішила побороти заборону на жіночий спів».

  

Як виник задум фільму

Аят Наяфі: «Я працював над концепцією документального фільму про історію жінок в іранській музиці та моїм головним орієнтиром була культова співачка Камар (1905-1959), яка була першою жінкою, що виконала жіноче соло в Ірані на відкритому концерті в 1924 році.

В той же час, моя сестра Сара, працювала над своїми першими піснями, які вона написала для виконавиць, але зіткнулася з тим, що їй не дозволяли видавати пісні з жіночими соло-партіями. Ми обмінялися думками та прийшли до ідеї цього фільму: організувати концерт в Тегерані, в якому ми спробуємо відродити жіночий вокал. На честь Камар ми вирішили запросити іранських та закордонних артистів різних поколінь, з різним музичним досвідом, різними стилями для того, щоб разом створити фестиваль жіночого соло».

 

 

Які труднощі виникали під час підготовки концерту та фільму

Аят Наяфі: «Коли ти працюєш над ідеєю, яка практично заборонена, це означає, що тобі доведеться боротися від А до Я. Тож, можна сказати, що кожен момент був важким».

Сара Наяфі: «Найбільш тяжким моментом була абсурдність правил, які розповсюджуються на жінок-виконавиць в Ірані. Страх та небажання багатьох колег підтримати мене та постійна зміна влади в музичному відділі міністерства дуже ускладнювали процес».

 Якою є роль музики в революційних подіях

Аят Наяфі: «Без символу не буває революції. В сучасній історії Ірану, з пізнього 19-ого сторіччя й до сьогодні, музика відіграє важливу роль в кожній революції та соціальному русі. Це не тільки в Ірані, взагалі в багатьох країнах та революціях музика відіграє таку саму роль».

Сара Наяфі: «Вона мала революційний потенціал, має його зараз та буде мати в майбутньому».

/Оксана Городівська для Громадське Культура

hromadske.tv

Пов`язані новини