Питання зливу. Що не так з туалетами і каналізацією в країнах Балтії і як цю проблему розв'язують?

У 2004 році Литва, Латвія і Естонія вступили в ЄС, взявши на себе зобов'язання виконувати вимоги загальноєвропейських директив. Одна з таких вимог — під'єднання не менше 98% агломерацій з чисельністю населення понад 2 тисячі до центральної каналізації.

Литва і Латвія займають, відповідно, 3-ю і 4-у сходинку в європейському «антирейтингу» поширення вуличних туалетів. І ризикують отримати за це санкції від ЄС. І в Литві, і в Латвії, держава активно закликає жителів під'єднатися до каналізації або встановити біотуалет, але готова покривати витрати тільки частково і не всім — в результаті тягар відповідальності лягає на плечі самих власників вуличних туалетів. Зайве говорити, що це, як правило, найменш забезпечені групи населення.

Претензії Євросоюзу не пов'язані безпосередньо з вуличними туалетами — декларація ЄС встановлює порядок централізованої обробки стічних вод.

«Екологічне законодавство не забороняє використання вуличних туалетів. Законодавство забороняє скидання неочищених стічних вод у природне середовище, — пояснює фахівець міністерства навколишнього середовища Раймонда Карнацкайте. — Кожна людина, яка індивідуально обробляє стічні води, повинен переконатися, що його індивідуальна система очищення стічних вод відповідає встановленим вимогам по управлінню стічними водами. Під час зберігання стічних вод в резервуарах необхідно дотримуватися вимог порядку монтажу, експлуатації та контролю стічних вод».

Безладний викид стічних вод і відходів може забруднювати ґрунт і підземні води. Річ у тому, що природна фільтрація ґрунту не справляється з потраплянням з них у ґрунтові води, а потім і у водойми хвороботворних мікробів. Такі туалети також є потенційним джерелом зараження питної води в колодязях. Наслідки цього можуть бути різними: аж до забруднення води кишковою інфекцією.

Литва

Висвітлюючи цю проблему, ЗМІ називають різні розміри можливих санкцій — від 16 млн євро до розпливчастих «багатомільйонних штрафів». У міністерстві навколишнього середовища пояснюють: розмір можливого штрафу залежить від багатьох чинників і його неможливо передбачити.

«Якщо Єврокомісія не буде задоволена прогресом Литви, справа в будь-який момент може бути передана до суду ЄС. Якщо він вирішить, що директиву не виконано належним чином, зазвичай призначаються фінансові санкції. Штраф може бути різним: разовим або періодичним. Рішення приймається з урахуванням всіх обставин: як довго можна говорити про порушення, які його наслідки для ЄС, чи здатна держава платити штраф і так далі», — пояснює Раймонда Карнацкайте.

Вона додає, що Литва робить все можливе для вчасного виконання директиви — до 2023 року — щоб уникнути передачі справи в суд ЄС.

Литва отримала попередження від Єврокомісії за невиконання взятих на себе зобов'язань ще у 2017 році. Згідно з директивою ЄС 91/271 / EEB, не менше 98% стічних вод в населених пунктах з населенням понад 2 тисячі людей повинні збиратися централізовано. У 2017 році цей показник становив 72%.

Агентство з охорони навколишнього середовища регулярно публікує інформацію про регіони Литви, стічні води яких недостатньо очищені. У 2019 році недостатньо очищені стічні води були зафіксовані в 11 з 63 агломерацій з населенням понад 2 тисячі осіб. У міністерстві навколишнього середовища кажуть, що постійно контактують з органами самоврядування, які не відповідають вимогам директиви ЄС з очищення стічних вод. Найпроблемніші регіони — це Вільнюський район (Скайдішкес, Вільнюс, Пабраде, Швенченеляй, Швенченіс), а також Біржайський і Купішкіський райони.

За оцінками Асоціації самоврядувань, у 2018 році в Литві близько 30 тисяч осіб все ще не були під'єднані до мережі каналізації. Асоціація відзначає, що під час фінансової кризи муніципальні водогосподарські компанії не змогли переконати частину людей підключитися до центральної каналізації. Реакція держави була дивною — водопровідні компанії муніципалітетів були оштрафовані на 16 млн євро за відмову жителів підключатися до каналізації.

Очевидно, що користуватися каналізацією зручніше — але її проведення вимагає фінансових вкладень від власників нерухомості. Міністерство навколишнього середовища Литви виділяє ґранти муніципалітетам на будівництво мереж каналізації до будинків населення. Так, у 2017-18 роках було виділено 2,35 млн євро з Литовського фонду екологічних інвестицій.

У 2019 Фонд управління водними ресурсами, що фінансується Фондом згуртування, надавав безоплатні ґранти водогосподарським компаніям для розвитку мереж збору стічних вод в агломераціях з населенням понад 2 тисячі осіб.

До 17 липня цього року приймалися заявки на програму 2020-22 років для під'єднання господарств населення до централізованих систем збору стічних вод. На це було виділено мільйон євро. Максимальна сума ґранту для одного заявника — 200 тисяч євро. При цьому грант може становити не більше 70% загальної вартості проєкту. В середньому, на підключення одного житлового приміщення до каналізації виділяють 2,1 тисячі євро.

«Найближчим часом буде зроблена нова пропозиція від Фонду управління водними ресурсами з більш вигідними умовами використання коштів для будівництва інфраструктури управління каналізаційною мережею», — розповідає Раймонда Карнацкайте.

Асоціація самоврядувань Литви відзначає, що вуличні туалети все ще досить поширені в країні: їх можна знайти не тільки в регіонах, але і в великих містах. За даними Євростату на 2018 рік, Литва входила до трійки країн ЄС з найбільшим числом жителів без доступу до туалету всередині будинку. 10,6% жителів Литви не мали туалету в будинку — гірші показники були тільки в Румунії (27,7%) і Болгарії (15,3%).

У 2019 році міністерство навколишнього середовища запустило рекламну кампанію під гаслом «Якщо є можливість — під'єднуйся». Дійсно, одна з проблем підключення жителів до каналізації — саме фінансові можливості.

У Литві каналізацію прокладають в населений пункт — але не доводять безпосередньо до будинку людини. Споживач повинен сам прокласти труби від найближчої можливої точки під'єднання до свого будинку. Для когось це — кілька метрів, а десь відстань до найближчої точки під'єднання більша — і проєкт виходить занадто дорогим.

«Муніципалітети мають труднощі з досягненням запланованих показників під'єднання жителів до каналізації. Зазвичай одна з причин така: жителі не мають коштів для під'єднання каналізаційної труби від будинку до встановленої можливої точки під'єднання», — підтверджує міністр навколишнього середовища Кестутіс Мажейка.

Навесні цього року каналізацію провели в столичний район Шніпішкес. Цей район розташовується в самому центрі Вільнюса, але більше схожий на село — тут переважає дерев'яна забудова, місцями немає асфальту. Місцеві жителі беруть воду з колонок і користуються вуличними туалетами. Зараз в район підвели комунікації — під'єднатися до каналізації можна. Але для когось це занадто дорого, а хтось збирається продавати будинок і не бачить сенсу проводити каналізацію.

Житель Шніпішкеса Геннадій користується вуличним туалетом все життя. Раз на рік чоловік викликає спеціальну машину, яка відкачує відходи з вуличного туалету. Виклик такої машини коштує 200 євро — але сусіди можуть розділити суму між собою, якщо обсяги автомобіля дозволяють вивезти відразу кілька туалетів.

Геннадій розповідає, що так чинять не всі його сусіди. За словами місцевого жителя, деякі люди справляють нужду в відра і виливають вміст де доведеться або кидають в пакетах у звичайні сміттєві баки.

На дачних ділянках, де не завжди проведена центральна каналізація й у людей просто немає можливості під'єднатися до неї, деякі самостійно встановлюють індивідуальні очисні системи. Однак і з цим є складнощі — такі системи потрібно узгоджувати з самоврядуванням, а вимоги до систем практично неможливо виконати.

Мешканка Вільнюса і господиня дачної ділянки в Неменчинському районі Анна зіткнулася з проблемою, яку сама жінка називає комплексною: це і каналізація, і водопостачання. Анна пояснює, що на дачних ділянках з колодязями й вигрібними ямами практично неможливо легально встановити індивідуальну очисну систему.

Литовські норми передбачають, що в радіусі 5 метрів від колодязя може бути тільки зелена галявина. Ця охоронна зона може виходити на територію сусіда тільки за згодою сусіда. Відстань до житлового будинку від колодязя має становити 7 м, до гаража, господарської споруди або теплиці — 10 м, до вигрібної ями — 25 м, до зовнішньої каналізації — 15 м.

«А садова ділянка — це найчастіше 20х30, тобто шість соток. У старому місті, передмістях, де немає каналізації, немає і таких розмірів ділянки. Припустимо, люди хочуть щось самі собі зробити. І це ніяк не погодити», — пояснює жінка.

Анна зізнається, що на її ділянці теж є саморобна система, яка не відповідає нормам — але інакше ніяк.

«У нас теж «самопальна каналізація з перетіканням». Вона максимально віддалена від будинку, але норму витримати неможливо. Вода була з криниці. Минулого року на сусідніх ділянках зробили свердловини й обладнали «очисні споруди», причому одні з сусідів зробили одиночний кесон-накопичувач вище нашого колодязя за рівнем землі. Вода в колодязі стала бурого кольору з пластівцями, в ній — кишкові бактерії. Довести, від кого і чому — неможливо. Довелося перебиратися в місто, позаяк без води не проживеш», — розповідає Анна.

Зараз сім'я їздить на дачу з п'ятилітровими пляшками води й не вірить, що незабаром вода на ділянці буде нормальною.

«Так, Європа начебто зобов'язала щось робити, централізовано постачати водою і централізовано збирати стічні води, але не знаю, коли до цього дійде. Якось не дуже віриться. А поки їздимо з міста в сад з п'ятилітровими пляшками води для пиття, а раніше возили воду з колодязя в місто для чаю... Вона була кращою за міську», — згадує Анна.

Латвія

У Латвії, за даними на кінець 2019 року, майже 10% туалетів не обладнані водовідведенням, тобто — «сухі». Цифра не смертельна, але і не дуже радісна. Особливо, якщо врахувати, що за останні роки ситуація в цьому плані не сильно змінилася: статистика говорить, що у 2016 році «цивілізовані» туалети становили приблизно 87-88%, а «альтернативні», відповідно, — 12-13%. Користуються таким видом побутових послуг, що має назву в народі «будиночок з сердечком» близько 200 тисяч осіб (точних даних немає), тобто, майже кожен десятий житель Латвії.

На основі європейської директиви в Латвії в липні 2017 року були не прийняті правила Кабінету міністрів під номером 384 «Про обслуговування та реєстрацію децентралізованих каналізаційних систем». Ці правила вимагають установки герметичних місткостей для збору каналізаційних стоків, їх періодичного відкачування для того, щоб не допустити потрапляння стічних вод у грунт і поширення неприємних запахів. Правила зобов'язують самоврядування створити реєстр децентралізованих каналізаційних систем на своїй території та контролювати їх використання. Все це розписано відповідно до конкретних термінів.

Так, до 1 січня 2020 року, кожен власник «серцевого будиночка» в Латвії повинен був підготувати технічну документацію на туалет. Надати таку послугу може приватна компанія, що займається установкою децентралізованих каналізаційних систем. Наступна дата - 31 грудня 2021 року. До цього терміну необхідно зареєструвати своє туалетне майно, яке має «техпаспорт», в регістрі туалетів у самоврядуванні, вказавши інформацію про адресу споруди, власника і типі туалету (місцеві очисні споруди, септик або бак).

Ще власникам сухих туалетів ставиться в обов'язок своєчасно і регулярно викликати асенізатора, який зареєстрований в конкретному самоврядуванні, щоб очистити герметичні місткості й не допустити витоку фекалій в навколишнє середовище. Раз на рік також треба проводити «технічне обслуговування» туалету — перевірку його стану, замовивши знову ж послугу у приватника, що спеціалізується на подібній діяльності.

Правила кабінету міністрів номер 384 стосуються практично всіх власників туалетів, які не під'єднані до централізованої каналізації — незалежно від їх технічного типу і виконання. Єдина умова: «пропускна здатність» туалету не повинна перевищувати 5 кубометрів на добу (якщо перевищує, то на нього поширюються інші правила і норми). Фактично, під нові правила потрапляють всі без винятку дачні туалети, туалети в приватному секторі міст, в передмістях, селищах і селах. Виняток робиться лише для туалетів у окремо розташованих будинках (хуторах).

Оскільки європейська директива та урядові правила спрямовані на боротьбу з ситуаціями, коли фекалії й брудні стічні води потрапляють в ґрунт, головним завданням власників туалетів, не обладнаних герметичними місткостями, тобто, вигрібними ямами, стане переобладнання спеціального місця відповідно до нових вимог. Найпростіший спосіб — установка герметичного бака. Далі — за списком: підготовка технічної документації, реєстрація в самоврядуванні та укладення договору з асенізаторською компанією на предмет вивозу відходів і регулярного обслуговування туалету.

Однак багато власників туалетів, які не під'єднані до центральної каналізації, і так давно вже обладнали для відходів герметичні місткості та регулярно проводять відкачку відходів, викликаючи асенізаторську машину. Їм слід також зареєструвати свої туалети у самоврядуванні, надавши договір з зареєстрованим в цьому самоврядуванні асенізатором. Це важливо для того, щоб контролювати вивіз відходів туди, куди їх можна вивозити, а не куди попало, як це іноді відбувається.

Однак, є і складніші й, водночас, якісніші розв'язання проблеми. Наприклад, установка біотуалету з хімічним наповнювачем. Або створення замість герметичного бака локальної змивної каналізації та місцевої системи очищення стічних вод. Або ще краще — під'єднання до централізованої каналізації. Останнє, щоправда, можливо не скрізь.

Занадто великих грошей, щоб розв'язати питання по мінімуму — встановити у своєму сухому туалеті герметичну місткість з можливістю відкачування відходів асенізаторською машиною (до 1000 євро залежно від обсягу і якості місткості), зробити документацію на об'єкт і приблизно раз на рік відкачувати та вивозити відходи — не вимагається. Але і ці гроші треба десь взяти. Проблема в тому, що найчастіше «будиночки з сердечками» — доля небагатьох людей, які тримають городи на дачних ділянках, щоб вижити. Або жителів приватної забудови ще радянських часів на міських околицях. Ті, хто живуть в заміських віллах і котеджах, як правило, обладнують свої туалети за останнім словом техніки, навіть якщо міських комунікацій поруч немає.

В останні роки в латвійських містах і населених пунктах реалізується багато проєктів по розширенню централізованих систем водопостачання та каналізації. Завдяки цьому, головним чином, і скорочується поступово число сухих туалетів. Однак не так швидко, як хотілося б, тому що питання також впирається в гроші. Підключення будинку до центральної каналізації й водопроводу — це 2-4 тисячі євро. Зрозуміло, що за зручності треба платити, але не у всіх є такі гроші. Деякі самоврядування компенсують своїм жителям частина витрат, а інші — ні. Тому так повільно просуваються благі європейські директиви.

Поки про штрафи не йдеться. Але це поки що. В одному з найбільш неблагополучних в сенсі туалетної теми регіонів Латвії — Латгалії — самоврядування рішуче взялося за створення інфраструктури для збору стічних вод у приватному секторі, а також за наведення порядку на досить стихійному ринку послуг асенізації. Наприклад, в найбільшому місті регіону Даугавпілсі це завдання, за словами глави господарського комітету міської думи Валерія Кононова, вважають викликом і дуже розраховують на сумлінність власників приватних будинків і навколишніх дач.

Починаючи з 31 грудня 2021 року, коли всі децентралізовані каналізаційні системи повинні вже бути зареєстровані, самоврядування обіцяє здійснювати строгий контроль. І якщо продукти життєдіяльності потраплятимуть в навколишнє середовище, підуть адміністративні покарання, пообіцяв Кононов.

Естонія

В Естонії, за оцінкою міністерства навколишнього середовища, у 83% жителів Естонії в будинках є централізована система каналізації. Ще 17% користуються вуличними туалетами. Водночас практично всі населені пункти чисельністю понад 2000 осіб під'єднані до центральної каналізації — тому під вимоги європейської директиви Естонія потрапляє. Ці 17% припадають на невеликі населені пункти та окремі хутори.

У міністерстві навколишнього середовища підкреслюють, що далеко не у всіх з цих 17% туалет — це яма у дворі. Точних даних по всій країні немає, але міністерські чиновники послалися на перевірку інспекторів із захисту навколишнього середовища, проведену у 2017 році в садівничих кооперативах Рапласького, Харьюського та Іда-Вируського повітів і в сільських районах в Йигеваському, Хіймаському і Пилваському повітах. З 61 перевіреного домогосподарства у третини були виявлені недоліки з утилізацією стічних вод, тобто системи очищення стічних вод не було або вона була зроблена неправильно. Інші дві третини туалетів були визнані безпечними.

На думку провідних фахівців відділу водних ресурсів міністерства навколишнього середовища Хендріка Пилдоя і Катрі Картал, не можна говорити, що в Естонії є якісь окремі проблемні регіони, де немає каналізації. Є певні проблеми з належним очищенням стічних вод в районах садівничих кооперативів поблизу великих міст, де старі дачі поступово перетворюються в постійні житла, але це питання поступово вирішується за підтримки держави.

У районах, де проживає менш як 2000 осіб, не потрібно встановлювати централізовану систему очищення стічних вод, проте вони повинні збиратися в спеціальні резервуари та вивозиться на утилізацію. Цим займаються водоканали в місцевому самоврядуванні. За межами загальної зони збору стічних вод, на окремо розташованих хуторах, дозволено встановлювати систему біоочищення, де стоки переробляються до безпечного для навколишнього середовища стану. За порушення вимог до збору стічних вод передбачений штраф в розмірі до 400 євро.

Старший фахівець відділу навколишнього середовища департаменту архітектури та міського планування Нарви Олена Молодцова сказала, що більшість проєктів бань на дачах передбачають осадовий колодязь, в якому стічні води механічно очищаються перед тим, як вбратися в ґрунт.

В Естонії під'єднатися до центральної каналізації або замінити звичайну вигрібну яму на біотуалет допомагає держава. Державний центр інвестицій в навколишнє середовище (KIK) субсидує приватним особам або підключення до централізованої системи каналізації (в районах, де проживає понад 2000 осіб), або оплачує установку системи індивідуального збору та очистки стічних вод (в районах, де проживає менш як 2000 осіб). Одне домогосподарство може отримати до 4000 євро на під'єднання до центральної каналізації або 1132 євро на установку біотуалету або місткості для збору стічних вод.

За підтримки Медиасети

Автори: Яна Лешковіч, Євген Павлов, Андрій Андрєєв