«Притягнення винних до відповідальності — головне питання для України» — голова місії ООН з прав людини

В Харківському СБУ все ще утримуються щонайменше п'ятеро людей, а по обидва боки фронту залишаються сотні нерозпізнаних тіл. Про обмеження свободи слова у так званих «ДНР» та «ЛНР», а також про критичну ситуацію з водопостачанням на Донбасі — Управління Верховного комісара ООН з прав людини оприлюднило доповідь «щодо ситуації з правами людини в Україні» за період з 16 серпня по 15 листопада 2016 року. 

Громадське поговорило з головою Місії ООН з прав людини про головні порушення в зоні бойових дій, а також поза нею. Фіона Фрейзер розповіла про складнощі пошуку зниклих безвісти і на чому треба зосередитись, аби забезпечити дотримання прав людини. 

У звіті за три місяці — з 16 серпня до 15 листопада 2016 року — ви зазначаєте, що стали свідками 164 жертв серед цивільного населення, пов’язаних із конфліктом в Україні. Це люди і на підконтрольній українському уряду території і на непідконтрольній території? Як щодо загиблих в результаті бойових дій? Чи ведете ви такий облік? 

Ми приділяємо багато уваги  документуванню жертв серед цивільного населення. Але ми також маємо статистику — офіційну статистику від державних установ або дані, отримані на територіях, контрольованих озброєними групами*, щодо жертв серед службовців Збройних Сил України і членів озброєних груп. У наших звітах ми пишемо і про загиблих під час авіакатастрофи літака МН-17.

Ми оперуємо офіційними даними, але й вони також є неточними і варіюються між 400 або 1500 людей, зниклих безвісти. Немає чітких даних, немає точної цифри

Ви зазначаєте, що до Управління ООН з прав людини звертаються люди, які розшукують своїх близьких, зниклих безвісти під час конфлікту на сході України? Скільки таких? Між Україною та бойовиками немає обміну інформацією щодо експертиз тіл. Як можна прискорити цей процес? Чи є приклади міжнародного досвіду? 

Ми оперуємо офіційними даними, але й вони також є неточними і варіюються між 400 або 1500 людей, зниклих безвісти. Немає чітких даних, немає точної цифри. Також ми знаємо, що немає обміну інформацією між урядом України та членами озброєних груп щодо результатів судово-медичної експертизи, щодо можливостей ідентифікації тіл, щодо їхньої кількості. Але цей обмін інформацією дуже потрібен.

Крім того, зараз є законопроект (йдеться про законопроект «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» — ред.), сфокусований на особах зниклих безвісти. І ми продовжуємо працювати зі всіма сторонами конфлікту, з урядом, для того щоб забезпечити відповідність цього закону міжнародним стандартам.

Потрібен діалог і обмін інформацією [...] Багато тіл є у моргах і їх важливо ідентифікувати. Тому важливий обмін даними судово-медичних експертиз [з обох боків]

Щодо організації пошуку зниклих без вісти, то є державні органи, які цим займаються, але потрібен діалог і обмін інформацією між територіями, які контролюються урядом і територією, яка контролюється озброєними групами, щоб було більше ясності у цьому питанні. Багато тіл є у моргах і їх важливо ідентифікувати. Тому важливий обмін даними судово-медичних експертиз. Одне з положень законопроекту, про яке я говорила – пропонується створити комісію, що займатиметься питаннями пошуку зниклих без вісти.

В чому недосконалості законопроекту «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти»? 

Одне з наших занепокоєнь – це те, що комісія, яка має бути створена, – не буде мати повноважень і можливостей працювати або отримувати  інформацію з території, яка контролюється озброєними групами. Залишається відкритим питання, як сторони будуть обмінюватися інформацією.

Скільки, за вашими даними, на підконтрольній Україні території місць незаконного/примусового утримання людей під вартою без рішення суду? 

У нас немає точних даних, скільки. Ми віримо, що це дуже мала кількість і нам не хотілося б спекулювати цим питанням, бо наша головна думка – жодна людина не має утримуватися без зв’язків з навколишнім світом. Всі повинні мати доступ до правової допомоги, адвоката, родини, друзів. Власне це те, на що ми маємо звертати увагу.

У нас є низка джерел, яку ми напрацювали протягом двох з половиною років роботи. Для нас важливо отримати інформацію з перших рук, від жертв та свідків порушень прав людини. У різних питаннях ми спілкуємось і отримаємо свідчення від різних людей. Але після того, як ми отримуємо першу інформацію, ми обов’язково її перевіряємо, не користуємося лише одним джерелом.

Ми обговорюємо наші висновки, наші спостереження зі Службою безпеки України. Це постійна дискусія. Представники СБУ запевняють, що вони мають лише одне місце тримання під вартою, розташоване в Києві. До цього місця у нас є доступ – тут проблем немає. Що стосується доступу до інших місць, тут ми не такі успішні.

Через що власне не такі успішні? 

Це різні фактори і різні причини, але варто зазначити, що підкомітет ООН з попередження катувань, який нещодавно перебував в Україні з візитом, його експерти мали можливість потрапити в деякі з місць юрисдикції СБУ. Тобто одна з організацій ООН все ж таки мала змогу потрапити в деякі з цих місць.

Ми передаємо інформацію, яка може бути корисна для слідства, до Генеральної прокуратури. Однак, ми не можемо брати участь у судових засіданнях, в тому числі, ми не можемо свідчити у суді

Нам надали відповідь що за фактом утримання людей в СБУ відкрито справу Військовою прокуратурою, ведеться слідство. Що вам про це відомо? Ці справи розслідуються? Чи можуть люди, які незаконно утримувалися в СБУ, звертатися до Європейського суду з прав людини? Чи може ООН свідчити в суді у таких справах? 

Розслідування з боку Військової прокуратури – нам також про це відомо, ми вітаємо той факт, що таке розслідування розпочато. Щодо Європейського суду з прав людини, звичайно можуть, але треба пам’ятати, що це остання інстанція і перед тим, як туди звертатися, люди мають пройти всі внутрішні процедури. Тобто це стратегія, яку кожна людина має розробити зі своїм адвокатом.

Всі наші застереження та висновки відображаються в наших публічних звітах, крім того ми багато спілкуємося і проводимо адвокацію з урядом України з приводу наших висновків. Ми надаємо свої рекомендації урядовим структурам. На додаток до того, що ми повідомляємо у наших публічних звітах, ми також передаємо інформацію, яка може бути корисна для слідства, до Генеральної прокуратури. Однак, ми не  можемо брати участь у судових засіданнях,  в тому числі, ми не можемо свідчити у суді.

Ви у звіті зазначаєте про щонайменше 8 місць у так званій «ДНР» та три в «ЛНР» де утримуються саме люди у зв’язку із конфліктом на сході України. Ви були в Макіївській колонії, де, як підтвердилося, перебувають 32 українських військовополонених. Де ви ще були? 

На жаль, ми не мали доступу до таких місць утримання людей на території, підконтрольній збройним групам. Але разом з іншим, ми намагаємося отримати повний доступ. Під доступом ми також розуміємо проведення індивідуальних, конфіденційних інтерв’ю з людьми, які там утримуються, щоб краще зрозуміти, в яких умовах вони там перебувають і що там відбувається. Такий доступ може бути також і превентивним механізмом.

Наш візит в Макіївську колонію відбувся після того, як ми запросили такий візит у представників самопроголошеної «Донецької народної республіки». Деталі цього візиту ми обговорювали з родичами тих, з ким ми бачилися. Ми дійсно розказали їм деякі деталі візиту. Ця інформація для них важлива. Втім, ми вважаємо, що варто зберегти певну конфіденційність нашої роботи. Що справді було важливо, це той факт, що вдалося передати листи родичам затриманих. Форма комунікації, якої так довго всім не вистачало, нарешті відбулася. Я і співробітники Місії особисто розвезли всім листи від чоловіків, батьків, братів. Зараз дуже важливо, щоб або місія з прав людини, або інші міжнародні партнери мали більш повний, і широкий доступ до затриманих.

Питання щодо неповнолітніх, яких звинуватили в диверсійній діяльності на користь української армії, у вас є про них інформація? Чи їх судять? Що їм загрожує? 

Ми справді стежимо за цією справою, ми на зв’язку з родичами. Знову ж таки, це мабуть все що я можу сказати з цього приводу.

Наша команда була у Первомайську, де відвідала лікарню і побачила наслідки обмеженого доступу до води. За повідомленнями, вода подається раз на три дні на кілька годин

Через непорозуміння, хто повинен сплачувати за електроенергію, вимкнули водопостачання. Як ви бачите вихід з цієї ситуації?

Звісно, ми в курсі цієї ситуації. Наше завдання – визначити, який вплив ця ситуація має на людей, які безпосередньо на собі відчувають наслідки  цієї проблеми. Ми ділимося нашими спостереженнями з  партнерами, безпосередньо залученими до процесу, щоб вирішити це питання.

Наша команда в Донецьку і Луганську якраз працює над тим, щоб з’ясувати більше деталей, бо це справді, дуже важливо знати: точну кількість людей, які можуть постраждати, точні місця, де ситуація погіршилася. Всі мають пам’ятати, що попереду зима, і мова йде не лише про воду, але також й про ситуацію з опаленням.

Варто зазначити, що якраз сьогодні наша команда була у Первомайську (Луганська область,  територія, підконтрольна озброєним групам). Вони відвідали лікарню і побачили наслідки обмеженого доступу до води. За повідомленнями, вода подається раз на три дні на кілька годин.

Як ви оцінюєте роботу контрольно-пропускних пунктів, складність перетину лінії розмежування? Як можна налагодити цей процес? 

Ситуація на пропускних пунктах погана. Ми бачили, що в деяких місцях вони обладнані, але звичайно, недостатньо. Ми бачимо, що попри складнощі, багато людей перетинають щодня лінію зіткнення.

Наша місія – ми є частиною такої ширшої кампанії з адвокації, яку ми і наші партнери проводимо зі сторонами конфлікту, тому що, звісно, має бути спрощений перетин лінії зіткнення. Це може бути зроблено за допомогою відкриття нових контрольно-пропускних пунктів, що допоможе зменшити потік через ці КПП, які існують зараз.

Позитивна зміна, що люди можуть перевозити більше ваги, більше товарів. Можливо, це надасть їм можливість не подорожувати так часто. Багато чого попереду, багато що треба зробити, але це дуже важливо, щоб люди продовжували їздити. Адже таке пересування, такі візити допомагають підтримати і зберегти ті зв’язки між двома сторонами, які потрібні для миру.

В Одеській області з санаторію «Куяльник», де тимчасово жили переміщені особи, через борги санаторію за комунальні послуги вони вимушені були знову поїхати. Чому за два роки досі немає системної роботи з переміщеними особами? 

Важко сказати, чому це займає так багато часу – саме пошук вирішення чи стратегії, але, можливо, треба ставити питання, не чому це так багато займає часу, а які практичні поради, кроки можна зробити. Потрібна стратегія, але також треба думати, як вирішувати індивідуальні потреби окремих людей, в першу чергу для того, аби уникнути вторинного переміщення.

В принципі, є приклади того, як це робиться в інших частинах країни. У міжнародної спільноти є велике бажання допомогти українському уряду винайти такі рішення і практичні кроки.

Те, що є позитивним в цій ситуації – це активність і підтримка переселенців з боку громадянського суспільства. Громадянське суспільство є дієвим у цій екстремальній ситуації. Дуже важлива підтримка приймаючих громад. Саме цей меседж має транслюватися по Україні – що громади будуть підтримувати і радо вітати переселенців, якщо вони вирішать залишитися в тих місцях, де вони зараз тимчасово проживають.

Питання про роботу журналістів на тимчасово окупованій території: ми знаємо про затримання луганського блогера, якого звинуватили в «державній зраді» за проукраїнські висловлювання, про журналістів «Дождя», яких видворили з території самоназваної «ДНР», де вони мали право працювати. Ваші рекомендації щодо цього? 

Важливо, щоб всі особи мали вільний доступ до інформації. Судячи з тих інтерв’ю,  свідчень, повідомлень, які ми отримаємо, у нас є занепокоєння. Може, ще зарано говорити про те, куди прямує ця тенденція, але дійсно – ми наполягаємо на тому, що всі мешканці мають мати повний вільний доступ до інформації.

Пані Фіоно, підсумовуючи, якими були б ваші основні поради, в якому напрямку треба рухатися українській владі, щоб забезпечити дотримання прав людини на території України? 

Рекомендація уряду України, яка є в рамках Генеральної асамблеї ООН про територіальну цілісність України стосується того, що уряд все ще має зобов’язання перед всією територію України, перед всіма мешканцями. Одне з головних питань – питання відповідальності, притягнення винних до відповідальності. Наша місія була запрошена в Україну для моніторингу розслідування подій на Майдані, і ми й досі тут, аби підтримати уряд, підтримати державу у питаннях відповідальності. Згодом, коли, ми сподіваємося, ситуація стабілізується, важливим буде саме це: відповідальність і відновлення  справедливості для жертв.

*в тексті збережено формулювання перекладача місії ООН