Олександр Кольченко пробув в ув’язненні у російських в’язницях майже 5 років. Його заарештували в Криму і засудили за участь у «терористичній організації» разом із кримським режисером Олегом Сенцовим. 

Іншого фігуранта справи Геннадія Афанасьєва обміняли 2016 року на українських громадян, які фігурували у справі про сепаратизм. Четвертий фігурант, Олексій Чирній, з якого фактично і почалася ця справа, лишився в ув’язненні у Росії. 

Останні кілька років Кольченка утримували в колонії Копейська, що на Уралі. Громадське докладно розповідало про його утримання та цю в’язницю у фільмі «Етапом через пів Землі»

Ми поговорили із Сашком у день його звільнення у лікарні, де він разом із іншими звільненими проходить обстеження. Як він повертався додому і що планує робити далі — в інтерв’ю Громадському. 

Сашо, розкажи про свої перші враження. От ви сідали, ти приземлився, відчинилися двері, ти що подумав?

Ну, трохи розгублений був. Так багато людей, журналістів, всі обступили з усіх боків.

Ти собі це приблизно так уявляв чи якось інакше? 

Приблизно так. Але без деталей.

Як вас готували? Коли тебе переправили взагалі? Що тобі сказали, коли ти був ще в Копейську? Ти коли їхав, ти знав, куди їдеш?

Здогадувався. Мене викликали до оперів, сказали, що приїхав адвокат. Але, звісно, жодного адвоката не було. Я спустився, вийшов з будівлі. Там уже стоять мої баули. Мені сказали, що я їду на суд. Але зрозуміло було, що ні. Та я думав, що або в інший табір, або на обмін. Два варіанти було.

І далі ти скільки їхав з Копейська в Москву і як, на чому? 

Спочатку доїхав до СІЗО. Там пробув вечір, далі звідти літаком до Москви. Там вже був 16 серпня. В Лефортово.

І далі тобі теж нічого не казали — що, куди?

Коли приїхав, мене завели в кабінет, зайшов співробітник серйозний. Сказав мені: ви, напевно, уявляєте, навіщо ви сюди приїхали. Дістає теку з папірцями і говорить: ось взірець вам, пишіть. Я читаю — там прохання про помилування. «Я, такий-то, визнаю свою провину…» Я кажу: дякую, нічого не буду писати. Він: «Ви хочете повернутися назад?» Я кажу: мені байдуже. Він такий: «гаразд, ви вже написали. І все, і пішов».

І ти нічого не написав? І просто нічим не закінчилась ця зустріч?

Ні. Він мені в кінці пропонував: покажіть свій підпис. Дивиться на мене, як на ідіота. Я на нього теж. Я відмовився. Ну і все. 

Кримський активіст Олександр Кольченко в палаті лікарні «Феофанія» після звільнення з російського полону, Київ, 7 вересня 2019 року
Фото:

Анна Цигима/hromadske

В камері з ким ти був? У Лефортово.

Всі по одному сиділи. Повна заморозка, повна ізоляція. 

І ти не знав, хто є ще в Лефортово? Що там моряки...

Я знав, що Клих є, ми з ним разом їхали. Я днями згадував фільм «Етапом через пів Землі» і придумав альтернативну назву російською — «Они устали от этапа» (показує на свої ноги). На ступнях ніг…

Ви щось пили-їли?

Нам горілку розносили. 

В літаку?

Так. 

Для відваги? 

Я відмовився. Не вживаю. Я і в таборі не вживав. Але прийняли з пляшкою пива (сміється).

Коли в тебе востаннє брали кров?

Не пам'ятаю, у лікарні. 

Після голодування?

Так. Жодного живого місця не було на пальцях. Всі поколоті були. Кров на цукор щодня. Глюкометр не працював. Щодня кілька разів. Підкинули їм роботки. Їм корисно. Щоб не розслаблялися. Вони там, напевно, перехрестилися, коли я поїхав. Я скаржився постійно. постійно перевірки. 

Тебе весь час щось не влаштовувало? Бачиш, щоранку на відео у Щурів (російські правозахисники Тетяна і Микола Щур — ред.) розповідь про цю жахливу колонію. А потім відео і вони тебе запитують — Саша, а як ти? — Ні, все прекрасно! 

Я до всього ставився як до робочої ситуації. Там у багатьох місцях гірше було... Я кілька днів тільки воду пив, нічого іншого.

Кримський активіст Олександр Кольченко з сестрою в палаті лікарні «Феофанія» після звільнення з російського полону, Київ, 7 вересня 2019 року
Фото:

Анна Цигима/hromadske

Ти казав, що ви були ізольовані один від одного, і ти знав тільки, що там Клих.

Так. Ну і знав, що моряки там, давно.

А як сам день, як усе відбувалося? Прийшов консул чи як?

Ні, вранці прийшли за підйомом. Принесли теку з документами, я розписався, там довідка про звільнення, видали кошти, ще щось. Принесли баули і все. Я зібрався і потім чекав там — години 2-3.

А потім ти зайшов в автобус і всіх побачив?

По одному заходили і побачив усіх. Там поряд із кожним ФСБ-шник їхав. Але ми спілкувалися.

Адвокатів до вас не допускали?

Ані адвокатів, ані членів громадської наглядової комісії. Мені цей співробітник пропонував написати відмову від візиту — і з адвокатом, і з наглядовою комісією. Але я відмовився. Він сказав, «ми щось придумаємо. Скажемо, що ви захворіли, чи там в бані...»

Мається на увазі, що вони скажуть щось, чому ви не можете зустрітися з адвокатом чи з комісією?

Так. Щоб ізолювати.

Кримський активіст Олександр Кольченко з мамою Ларисою, сестрою та племінницею в палаті лікарні «Феофанія» після звільнення з російського полону, Київ, 7 вересня 2019 року
Фото:

Анна Цигима/hromadske

Наскільки для тебе було принципово, на кого міняють, скільки людей. Ви про це взагалі говорили, цікавилися цим?

Ні, я не чув нічого про це. Не знав, хто в списках.

А про Цемаха нічого не чув?

Ні, хто це?

Це людина, яка проходить свідком у справі збиття боїнга МН-17.

Його до Росії відправили?

Так. Кілька слів про майбутнє.

Я нічого не планував ще.

На момент арешту ти вчився..

Так, у Таврійському національному університеті. Заочно.

Таврійський національний університет переїхав у Київ. Ти би хотів продовжувати, чи щось інше робити? Чим би ти хотів займатися?

Продовжити навчання на заочній формі. Влаштуватися працювати кудись.

А що б ти хотів робити?

Не знаю. Чи не придумав ще.

Ну а приблизно?

Не знаю навіть.

Не принципово?

(Киває головою)

Що думаєш про Крим?

Не знаю навіть.

Або важливо, що просто зараз все рідні тут, поруч?

Так, поки так. Сподіваюся, що потім повернемося. Коли цього повалять.

Слухай, а що взагалі ... Ти стежив в міру своїх можливостей за тим, що відбувалося в Україні?

Так, намагався, але досить поверхово.

А що тобі важливо було знати про Україну? За ці п'ять років що сталося. Що для тебе важливі речі, чого вони стосувалися? Війни або ще чогось?

Як розвивається громадянське суспільство в Україні. Які є ініціативи.

Ти за цим стежив?

Ну, намагався.

А в якому руслі? Громадянське суспільство — це права людини, що саме?

Права людини, ліві ініціативи.

Це те, чим ти і в Криму цікавився, поки був на свободі, так?

Так.

Що можеш сказати, які враження — ти побачив Зеленського? Що він тобі сказав, що ти йому сказав?

Привітався і все. Ніяких вражень.

Поки ніяких вражень?

Так

Ти як думаєш, це якась абсолютно нова політична ситуація для України? Реальність якась нова?

Ну, у зовнішній політиці він, мені здається, буде продовжувати той самий курс. У внутрішній — може, щось і зміниться. Я не знаю.

А що тобі хотілося б, щоб змінилося в Україні?

Не знаю. Мені здається, що президент особливо не вирішує, вирішує народ. Тобто всі повинні вирішувати люди.

А що мало б змінитися в Україні? Як ти вважаєш?

Збільшення громадянської активності. Участь в ухваленні рішень.

Куди б ти хотів поїхати і що хотів би побачити?

Хотів би в Європу з'їздити. У Чехію, в Грецію, до Німеччини. По Україні поїздити.

Поділитись: