Постер до фільму «Тенет» Крістофера Нолана
Кіно відігравало всі можливі ролі більше ніж 120 років, але водночас допомагало людям, так би мовити, індивідуально. Максимум — впливаючи на стосунки, надаючи прихисток закоханим, ховаючи їх від людських очей у блаженній темряві кінотеатрів. Але щоб рятувати самі кінотеатри — здається, таке трапляється вперше. Тим паче коли йдеться й про економіку, причому не лише Сполучених Штатів.

У цій боротьбі «супергероєм» став доволі сильний фільм з адекватним своїй боротьбі бюджетом 205 мільйонів доларів, максимально заплутаним сюжетом і ще складнішими для розуміння ідеями.

Звичайно, складне кіно — не новачок на кінематографічному полі, і фільми Андрія Тарковського, Пітера Гріневея, Алехандро Ходоровського, Терренса Маліка й десятків інших режисерів могли б утворити цілу лігу «складних». Але наразі йдеться про особливу швидкість — темп фантастичного екшну — та ідеї, запозичені з математики, інверсійної геометрії та фізики, з використанням термінів «евклідовий часопростір», «перетворення Кельвіна» та «перетворення Пуанкаре». 

І за 150 хвилин екранного часу «Тенета» в кінотеатрі це все второпати ніяк не можливо. Ба більше: не все можна розчути, потім поєднати й навіть пригадати. Саме тому на фільм потрібно піти вдруге, вірогідно — втретє, і ще (ймовірно, для тих, хто погано вчився в школі) — учетверте. Хто б міг подумати, що кіно тепер буде поновлювати знання забудькуватих учнів, тугодумів і «двієчників»?

Подейкують (із певною часткою іронії), що Крістофер Нолан навмисно так зробив, аби глядач справді пішов у кіно знову. Звісно, усі фільми, світові збори яких перетинали позначку в 1 мільярд доларів, завдячують своїми касами багаторазовому відвідуванню фанатів. Але тут маються на увазі не фанати, а звичайні глядачі, які не схочуть вважати себе бовдурами в розмові на роботі, у колі друзів чи з чоловіком-дружиною й не зможуть собі дозволити фрази «не до кінця втямив, про що кіно». 

(УВАГА, СПОЙЛЕРИ!) За сюжетом головний герой, неназваний агент неназваної спецслужби (якого зіграв Джон Девід Вашингтон), намагається докопатися (і він також!) до суті твердження його колеги, що надворі — «холодна війна, холодніше нема куди, і я говорю про виживання всього світу». Трохи пізніше намагається зрозуміти, що означає «інвертована куля» і як вона може рухатися в часі назад, а головне — хто й навіщо присилає такі кулі з майбутнього?

Глядача приголомшити вдається відразу. А українського кіномана, гадаю, збивають із пантелику вже на першій хвилині, коли в приміщенні «Національної опери» (написано саме так, українськими літерами, хоч опера не є київською) захоплюють повний зал відвідувачів, а проти терористів здійснює спецоперацію «ПОЛІЦІЯ» українського підрозділу «КОРД» (Корпус оперативно-раптової дії) — про це свідчать нашивки на плечах спецпризначенців. 

Чому вони мають українські нашивки? І що, власне, відбувається в опері? На друге запитання можете не шукати відповіді — її немає. Хіба що така: агент шукає артефакт, але чому там, ніхто вам не скаже, хіба що доведеться взяти в заручники самого Нолана. А от на перше запитання відповідь може бути цікавою. Нашивки справді використані українські, бо в сценарії відразу зазначалася Україна як початкове місце подій фільму. Зараз несуттєво, чому зйомки в Україні не відбулися (найімовірніше, не підійшло приміщення опери, інфраструктура Києва й можливість фільмування в інших місцях). Важливо, що вона взагалі потрапила в кадр. А це (майже стовідсотково) пов’язано з присутністю України в списку «гарячих точок», і терористи, вибухи та смерті є результатом російсько-української війни на Донбасі. 

«Дружня» ознака українців тут підтверджується спільною участю в антитерористичній операції в опері, а участь росіян як ворогів демонструє відповідь на запитання «Хто вони такі?» про нападників: «російські спецслужби» та «все зачистила ФСБ». Головним антагоністом є російський олігарх, Андрій Сатор (Кеннет Брана), який (окрім того, що садист і вбивця) веде «бізнес» із людьми з майбутнього. Маючи неоперабельний рак, разом із собою в потойбіччя він планує забрати й увесь світ.

Після другого перегляду помітити, опрацювати й запам’ятати ці деталі вже більше шансів, відтак «Тенет» відкриється з іншого боку, стане зрозумілішим і перестане справляти враження суцільного блимання дії з хитромудрими карколомними історіями.

Утім і після другого разу питань залишається маса, усе одно відчуваєш себе жертвою в тенетах ноланівського світу, у які він обожнює ловити глядача (і сам полюбляє в них борсатися, з огляду на всі його попередні фільми).

А те, що «Тенет» — це тенета, говорять метафори, якими переповнена стрічка. Часто-густо вони не зчитуються, бо розум проскакує повз них, не маючи часу на обробку подвійного сенсу, завантажений потребою опрацювати прямий, перший сенс наступної фрази й устигнути її пов’язати з усім сюжетом. Але «тенета» діють на всіх рівнях фільму.

Герой потрапляє в тенета часу та самої історії, інвертуючись у минуле і стикаючись в інвертованому поєдинку з самим собою. У сітях опинився весь теперішній фільмовий (і реальний також!) світ, а розкидає їх майбутнє, якому, певно, набридли вихиляси нинішніх, байдужих до життя, моралі та природи, політиків / бізнесменів / активістів. У тенета потрапляє і глядач, що приймає правила гри Нолана, щасливо заплутуючись в цих історіях і часовій казуїстиці, наче муха в павутинні під дією впорснутого павуком наркотику. Тенета є в кожному відгалуженні історії — чи це сіті олігарха, розставлені ним для дружини й сина, агентів спецслужби й усього світу; чи це сіті індійської бізнесвумен Праї (Дімпл Кападія), яка майстерно сховалася в тіні свого чоловіка, насправді тримаючи руку на пульсі часу; чи це тенета до кінця незрозумілого героя Роберта Паттінсона, Нейла, образ якого з'являється ледь не в перших кадрах фільму, про що ми довідуємося з фінальних епізодів. Зрештою, гра затягує у своє плетиво головного героя, який і творить все тло історії.

Гачок за гачком, нитка за ниткою Крістофер Нолан накручує зв’язки своїх тенет, поєднуючи сучасні проблеми з власним захопленням фантастичними ідеями про час: чи можна мандрувати в минуле? зустрітися із самим собою? знищити минуле так, щоб майбутнє залишилося? І все це він накидає на потужний рушійний пристрій жанру екшн, прискорюючи обмін даними й рух складним процесом пізнання. І все це летить крізь простір кінотеатру, мислення й пам’яті, без надії (з надією?) залишити хоча б крихти інформації в грубих щільниках розуму пересічних глядачів — а саме на них режисер розраховує найбільше, не турбуючись про фанатів — вони й так усе вдячно проковтнуть. 

Не надто розраховує Нолан і на інтелектуалів, очевидно, розуміючи їхню стриману реакцію (якщо не криву міну) від потуг сценариста передати складні речі простою мовою мейнстриму, з масою акробатичних трюків і жонглюванням спецефектами (так, бійка, де поєднується прямий час та інвертований — такого ще не було в кіно). Через екран відчувається надія режисера на мільйони звичайних глядачів, а точніше — на їхнє бажання купитися на принади його шоу, доволі чесного, шалено дорогого й неймовірно захопливого.

А ще за однією ціною можна купити два, адже допитливий кіноман за рухом і блиском побачить те, що може зробити його кращим, принаймні інформаційно багатшим. А якщо ні, то покращить ситуацію зі світовим кінематографом, який постраждав від епідемії коронавірусу. Наразі у світі за перший вікенд «Тенет» зібрав 53 мільйони доларів (і це ще до виходу на трьох головних ринках — у Китаї, США та Індії, а також в інших 30 країнах).

В Україні за 4 дні прокату фільм заробив 14,5 мільйонів гривень, що вселяє надію, зважаючи на сумну ситуацію з кінотеатрами. Понад те: перегляд «Тенета» перетворився на флешмоб, на загальну ідею «врятуй кінотеатри» (чого лише варта акція Любомира Левицького — організація масового походу в один окремо взятий кінотеатр). 

Безумовно, глядач ллє воду на млин вітчизняних бізнесменів, які заробляють на нас гроші. Утім, ми віддаємо їх за чесну, довгу, кропітку й справді унікальну працю сотень, якщо не тисяч людей. І Україна до цієї праці теж залучена, становлячи суттєву частку потенціалу, який використали для створення найбільшого кіноатракціону року, гідного похвали й подяки.

Дякуємо, пане Нолан, ви змогли зацікавити й потішити в цей скрутний час!

Поділитись: