Я пішла туди суто з цікавості.

Вчора в Комітеті ВРУ проходила зустріч з питань онкології і загальнонаціональної стратегії, на яку мене з якогось переляку запросили.

Я завжди говорила, що мене не можна кликати на такі заходи.

Ні, я не розумію чому стратегію ми приймемо коли-небудь потім, а бюджет треба подати через два тижні.

Ні, мені не зрозуміло, як можна закладати щось в бюджет і при цьому не мати чіткої позиції щодо автономізації лікарень, а відповідно – щодо джерел фінансування.

Ні, я не розумію чому кого кликати, а кого не кликати з НІР (Національний інститут раку) – це питання першочергове, а кого запросити з рівня первинки і паліативу – навіть не стоїть на порядку денному.

Ні, я не бачу, де в цій історії пацієнт, зате знову чую про зарплати лікарів в 4 000 доларів.

Ні, я не вважаю, що створити групу у Фейсбуці – це саме те, з чого треба почати.

І ні, я не вірю в те, що крім академіків ніхто не може розробити стратегію.

Коротше кажчучи, заступник міністра охорони здоров’я Михайло Загрійчук мене не вразив. Але і наїжджати особливо при першій зустрічі було якось ніяково.

Мабуть, навантажили людину завданням. А він не заглибився, але побіг виконувати. Тому що терміни-то горять. Результат треба красивий і швидкий. Інакше будеш як «папєрєднікі» – нікому ж не поясниш, що з наскоку та на колінках таке не робиться. Народу-то треба в красивій обгортці і прямо заразі. Ура, ми їх зробили. І все таке…

Але коли після зустрічі в комітеті я дізналася, що в Міністерстві охорони здоров’я сьогодні ще одна внутрішня подія – не змогла втриматися і не поїхати.

Власне, почалося все ще вранці. Абсолютно прогнозовано Оксані Сухоруковій, очільниці директорату медичних послуг МОЗ, запропонували звільнитися. Нова мітла і все таке – вона завжди спочатку мете, а потім думає, ким замінити.

Але не менш прогнозовано практично весь директорат медпослуг вирішив, що їм теж тепер тут робити нічого. Що теж цілком зрозуміло – люди йшли працювати. На цілком зрозумілі ділянки роботи і довіряючи одне одному. Сенсу залишатися там, де правила гри не озвучені – мало.

Хоча можна спробувати зрозуміти ці нові правила.

Саме цьому і повинна була бути присвячена зустріч заступника міністра Михайла Загрійчука з колективом. Пояснити, що відбувається, і попросити не розходитися.

Зустріч була веселою. У прямому сенсі слова. Михайло Степанович кілька разів зривав бурхливі овації упереміш зі щирим сміхом. Тому що діалог вівся двома різними мовами, а це безпрограшний варіант для будь-якого скетчу.

- А що стосується децентралізації – МОЗ повинен нести повну відповідальність за все, що відбувається в країні (заступник)

- Ви намагаєтеся покласти на міністерство не властиві йому функції (колектив)

- Невластиві функції – це поняття суб'єктивне. В цьому і є різниця наших поглядів. Ви вважаєте, що це об'єктивно, а я – що суб'єктивно (заступник)

- Це не ми вважаємо, а закон України (колектив)

- Я вас зібрав не для цього (заступник)

Так зрозуміло, що не для цього.

Щоб на рівних говорити про законодавство, треба для початку в нього вчитатися. І тоді стане зрозуміло, що не кожне бажання реальне. І посада – не індульгенція. А підлеглі – не кріпаки.

Більше половини часу Михайло Степанович намагався переконати директорат медпослуг і директорат стратегічного планування, який зазирнув на вогник, що вони цінують кожного і чують кожного. І не хотіли б втрачати нікого.

Особливо зворушливі при цьому були спроби згадати, кого як звуть, хто чим займається, а з деякими і познайомитися при нагоді. Ну і боязкі вкраплення робочих моментів були теж чудовими.

Наприклад, про те, що на Волині заблокували закупівлю швидких, заступник міністра «дізнався» прямо на зустрічі. І був дуже здивований. Хоча з представниками Волині зустрічався. Призабув просто.

Або про ситуацію з орфанними хворими, яким на третину урізали фінансування.

Тут хоч в нього вистачило мужності сказати, що так, помилилися. І щось доведеться вирішувати. Але все одно – лікування 50 людей за величезні гроші з сумнівним результатом – це не те, чого йому б хотілося. І, напевно, гемофілію вони залишать. А інші - ну... «будемо пересматрівать». А тут ще, виявляється, є орфанна онкологія. А він і не знав.

А тут ще автономізація лікарень. І ось тут треба дуже обережно. Ні. Реформу ніхто не скасовує. Але з вторинкою треба почекати. Он кілька великих інститутів не готові до автономізації. Інститут серця, наприклад. Інститут раку теж. Вони рахували вартість медпослуги і бояться, що не зможуть вижити.

Ну, тут-то теж зрозуміло. Хіба закладеш в розрахунки те, що валить чорним налом через кишені і благодійні внески? Так і розоритися легко. А відкрито показати доходи – це ж зовсім ідіотом треба бути.

Ось і незрозуміло що робити – писати реальні цифри вартості, або те, що хочеться. Якщо те, що хочеться – тоді виникає питання конкуренції.

Одна моя знайома нещодавно шукала, де прооперувати хребцеву грижу. І я з великим здивуванням дізналася, що вартість операції копійка в копійку однакові в НДІ нейрохірургії та в приватній клініці «Добробут». Різниця тільки в комфорті, ставленні до пацієнта і кількості додаткових булочок. Думаю, не треба говорити, що було вибрано в результаті. Чи зможуть шановні інститути витримати конкуренцію в таких умовах? Ні.

Ну, і щоб два рази не вставати – я в цій історії так і не зрозуміла, чому при однаковій ціні у «Добробуті» немає криків про те, що держава їх недофінансовує. Але це – окрема історія.

Єдине, чого так і не зміг пояснити заступник міністра колективу – за що ж він хоче звільнити керівника директорату Оксану Сухорукову.

Розповідь про неподоланні протиріччя нікого не переконала. Тому що приклад суперечностей він так навести і не зміг.

Сторгувалися на тому, що «мені не треба, щоб хтось мав власну думку».

Втім, в результаті він повідомив, що це взагалі не його рівень компетенції. Ось міністерка повернеться – вона вирішить. Ні, вона не в курсі. Це його особиста ініціатива. А що – він художник, він так бачить...

За підсумками цієї розмови у мене залишилося тільки одне враження – не знаю як вся нова команда, але Загрійчук точно менше стурбований результатом, ніж вибудовуванням вертикалі влади. Особиста це позиція чи генеральна лінія партії – історія замовчує.

І ще – я не стала б про це писати. Мені здалося, що Михайло Степанович щосили намагався переконати людей залишитися. От дуже сильно старався. І сильно переконував наскільки вони важливі міністерству. Може, я і правда упереджена.

Але через кілька годин після зустрічі, почали виходити статті: «Співробітники задумали демарш, оскільки вони планували звільнитися через «репресії нового міністра», а не піти через неефективність, однак їхні плани зірвали», «У МОЗ починають масштабний аудит. Керівники підрозділів мають намір звільнитися, щоб уникнути перевірок» і далі по тексту.

Я ненавиджу брехню. На рівні органіки. І нова команда може скільки завгодно робити помилок: їх не робить тільки той, хто не робить нічого. По своїх рахунках усі розплатяться рано чи пізно.

Але починати роботу з брехні – це не найкраще, що можна придумати.

Проводите зачистки і паралізуєте роботу – майте сміливість сказати про це вголос.

Втім, для цього треба мати залізні яйця. У Сухорукової вони є. Здогадуюся, що це і є «непереборні протиріччя».

Думка редакцiї може не збiгатися з думкою автора

Поділитись: