ENRU
BBC

Як працює проектувальник музеїв?

Музей — це історія. І завжди є різні способи її розповісти. Можна просто розкласти предмети з підписами. Тоді це буде схоже на енциклопедію чи словник. А можна додати сюжет і перетворити музейний простір ледь не на серіал HBO чи Netflix. Тільки режисером у цьому випадку стане проектувальник музею. Як це працює, ми розпитали в людини цієї професії — Каті Шраги.

Хто такий Ральф Епплбаум і що він зробив для музеїв?

Катя Шрага співпрацювала з найбільшою в світі компанією музейного проектування Ralph Appelbaum Associates. Ця фірма з’явилася в 1978 році. На початку 90-х світове визнання їй приніс проект Меморіального музею Голокосту в Вашингтоні.

Меморіальний музей Голокосту в Вашингтоні, raany.com

Засновник фірми Ральф Епплбаум працює з підходом, у якому спершу формується «велика ідея» музею, а потім їй підпорядковуються усі складові — від вигляду музейних вітрин, вказівників до дизайну веб-сайту чи Facebook-постів музею.

Коли головну ідею знайдено, до неї пристосовується і простір. Він відповідає драматургії музейної розповіді. Наприклад, відчуття ізоляції і тиску передається тісним простором, що сковує рухи. Такий прийом використано в деяких місцях Меморіального музею Голокосту. У 1995-му, пояснюючи розташування дверей і поверхів у музеї, Епплбаум писав: «Відвідувачі не зобов’язані помічати ці деталі, щоб відчувати від них емоційний резонанс».

Вагон у Меморіальному музеї Голокосту, ushmm.org

Інший приклад побудови драматургії — загострене повторення чи накопичення елементів. Наприклад, на виставці у Newseum проектувальники показали велетенську кількість перших шпальт різних газет з новинами про теракти 11 вересня. З іншого боку, поруч була встановлена антена з верхівки Всесвітнього торгового центру — великий погнутий шматок металу, що загострював сприйняття як річ з безпосереднього місця трагедії. Деякий час в цьому просторі залишали упаковки носовичків для відвідувачів, що не могли стримати сліз.

Виставка, присвячена терактам 11 вересня, в Newseum, фото: newseum.org і wikimedia.org

Як працює проектувальник музеїв?   

   Катя Шрага, проектуальниця музеїв 

«За радянських часів і після цього на пострадянському просторі, як зазвичай робилися музеї? У держави була ідея, набиралися люди, вони розробляли цей музей. Потім вони у ньому жили, працювали і вмирали.

В США зараз трохи інший підхід. Коли є ідея музею, приватного чи державного, вони запрошують фахівців, які б зробили дизайн і контент музею. Сюди входить простір, тексти, контент, світло, дуже багато компонентів. В успішному музеї дуже рідко буває щось випадкове, майже ніколи.

Музей у світі — більше, ніж музей. Концепція сучасного музею — це не тільки розкласти експонати, артефакти, порохом їх трошки притрусити або вони вже самі порохом притрушені. Це завжди спроба розповісти історію. Це розповідь, оповідання, драматургія. Коли ви читаєте книжку чи дивитесь кіно, у вас з'являється співчуття, ви стаєте частиною оповіді, тому що ви його приймаєте, як своє. Або не приймаєте. І це також почуття.

На мій погляд, успіх музею залежить від того, наскільки вдало ви поєднаєте певні компоненти. Тут дуже треба враховувати, що відвідувач — це не одна людина, навіть не одного типу люди. Хтось більше сприймає очима, хтось вухами, хтось простором, а хтось інший доторком. Хтось читає тільки великі літери і більше нічого не прочитає, хтось подивиться лише медіаконтент. А ми хочемо, щоб наш музей відвідували всі. Тому ми не можемо зробити виключно медійний чи технологічний музей, бо він буде працювати не для всіх.

Простір — це один з основних компонентів і елементів музею. Через фізичний простір ви можете також розповідати історію. А я вважаю, що музей — це розповідь».

Приклади проектів

Кімната Миколки в музеї Булгакова

«Мені випало, щастя, яке випадає раз на життя. Мені вдалося попрацювати над кімнатою Булгакова. Я розробляла науковий концепт цієї кімнати, проводила пошук експонатів та продумувала, як поєднати експонати, знання літератури, два твори, які присвячені цьому будинку і цій кімнаті — «Дні Турбіних» та «Біла Гвардія».

В успішному музеї дуже рідко буває щось випадкове, майже ніколи

Катя Шрага у музеї Булгакова, hromadske.ua

Починали з вивчення текстів. Потім була фотографія кутка кімнати дуже поганої якості. Але ми точно знали, що там щось є. І я почала вивчати цю фотографію, щоб знайти і розібратися. Там були пляшечки, які зараз на підвіконні. Щось невідоме ми бачили і не могли зрозуміти, що це, поки не звернулися до фахівців. Це була формула хімічного елемента».

Відтворення інтер'єру кімнати в музеї Булгакова, hromadske.ua

Єврейський музей і центр толерантності

«Конкретно в цьому випадку завдання було поставлено таким чином, що це не музей Голокосту й не музей загальноєврейської історії. Це музей, де потрібно розповісти історію євреїв Російської імперії.

Принцип був такий — зайти у несподіванку і зробити, щоб людина виходячи не сказала: «Найцікавіше я побачила». Ні, ми закидаємо гачок, щоб людина пішла в наступний зал

Один із залів Єврейського музею й центру толерантності, raany.com

У нас була наукова рада, що складалася з 4 експертів, істориків, спеціалістів з цієї тематики. Це була міжнародна група, один представник з Росії, два з Америки і один з Ізраїлю. Вони співпрацювали над науковою концепцією. Там зробили такий принцип, що дві лінії ідуть від початку, де широкий простір і сходяться на іншому кінці. По цих лініях розташовані входи в зали. От ви заходите — перший період перебування, потім Перша світова війна, революція, громадянська війна. Зробили так, що на вершині цього умовного трикутника знаходиться війна».

План Єврейського музею й центру толерантності, jewish-museum.ru

Музей-маховик

«Останній великий проект, на якому я працювала — це перший президентський центр в Єкатеринбурзі, Єльцин Центр. Дуже цікаво було працювати з простором, тому що була використана та будівля, яка вже існувала. В її основі була кругла форма. І коли ми почали роботу, то пішли від контенту — що людина, про яку ми робимо музей, зробила? Вона щось змінила. Це була якась динаміка, мотор, поступовий рух. І у нас з'явилась ідея маховика, який рухається, він там є в основі. Про це знаємо ми, але про це можуть не знати відвідувачі.

Потім, коли ми вже розробляли окремі зали, то зробили вхід у всі зали з одного простору. В нашій уяві герой почав цей рух, а кожна людина, проходячи зали, продовжує штовхати лопасті маховика. Тобто від людини залежить, щоб цей рух не зупинявся, нам це було дуже важливо.

Інтер'єр Єльцин Центру, raany.com

Інша деталь: прохід, що веде в інший простір, не дуже легкий. Ми зробили так, що коли людина заходить, вона завжди потрапляє в несподіваний простір, який не видно з центру. Наприклад, ви заходите і опиняєтесь у квартирі радянського зразка 70-80-х, ми відтворили це. Ви зайшли туди, де жили ваші батьки. Принцип був такий — зайти у несподіванку і зробити, щоб людина виходячи не сказала: «Найцікавіше я побачила». Ні, ми закидаємо гачок, щоб людина пішла в наступний зал».