ENRU

Янукович по-латиноамериканськи: що треба знати про протести у Венесуелі?

D509af8a3135fcba6
Протести у Венесуелі тривають уже понад сто днів і дуже подібні до українських подій зими 2014 року Фото: EPA/MIGUEL GUTIERREZ

Протести у Венесуелі рідко з’являються на перших шпальтах європейських та українських газет. Кадри багатотисячних мітингів не часто потрапляють у випуски теленовин. Водночас протести у латиноамериканській країні, які розпочалися ще у 2014-му, а наразі тривають уже понад сто днів, дуже подібні до українських подій зими 2014 року.  

Схожі вони невипадково. Як і українці, венесуельці вийшли на вулиці проти узурпації влади, за демократію, вони так само вимагають гідного життя. Беручі за приклад Майдан, який уважають зразковим протестом, вони дивляться документальне кіно про українську зиму 2014-го і вірять у перемогу.

Що відбувається у Венесуелі і чому це може бути цікаво українцям, розбиралося Громадське.

Венесуела — одна з країн Латинської Америки, межує з Колумбією і Бразилією та має вихід до Карибського моря. Це батьківщина Симона Болівара, якого вважають героєм визвольної боротьби країн Латинської Америки проти іспанських колонізаторів.

Попри те, що країна має чи на найбагатші у світі запаси нафти, упродовж останнього століття Венесуела була однією з найбідніших країн. Саме на видобутку та експорті нафти тримається її економіка, яка є класичним прикладом сировинної економіки.

Як і українці, венесуельці виходять на вулиці проти узурпації влади, за демократію, вони так само вимагають гідного життя Фото: EPA/CRISTIAN HERNANDEZ

Спадок Уго Чавеса

Венесуела — це також країна Уго Чавеса, який став президентом у 1999 році і залишався на посаді до передчасної смерті 2013-го року.

Саме він перейменував Венесуелу на «Боліваріанську республіку Венесуелу» (на честь Болівара) та здійснив масштабні зміни, які назвав «боліваріанським рухом до соціалізму».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Революція голодних: чому протестує Венесуела

Політика уряду Чавеса ґрунтувалася на ідеї соціалістичного розподілу ресурсів. Чавес запровадив соціальні програми по створенню систем загальної освіти та охорони здоров’я. Уряд Венесуели встановив жорсткий контроль над державною нафтовою компанією, прибутки якої спрямовувалися на потреби суспільства: будівництво лікарень і шкіл, боротьбу з неписьменністю, проведення аграрної реформи тощо. Згодом Чавес розпочав націоналізацію підприємств у різних галузях промисловості.

Зовнішня політика Чавеса була відверто антиамериканською та антиглобалістською. Венесуала часів Чавеса дружила з Кубою, Іраном та з Росією проти США та Європи.

За правління Уго Чавеса, з 1999 до 2013 рік, рівень бідності у країни суттєво зменшився. Це було підставою для підтримки населенням політики уряду та його переобрання на посаді президента.

Хто такий Ніколас Мадуро?

Після передчасної смерті Чавеса від онкологічної хвороби 2013 року, спадкоємцем на посаді президента стає лояльний до «чавизму» Ніколас Мадуро.

На президентських виборах 2013-го року Мадуро отримав 50.6% голосів виборців супроти 49.1 %, які віддали на користь супротивника, опозиційного кандидата Енріке Капрілеса Радонськи. У країні з 30 мільйонним населенням за Мадуро проголосували близько семи з половиною мільйонів виборців.

Ніколас Мадуро (праворуч) Фото: EPA/CRISTIAN HERNANDEZ

2014: економічний колапс Венесуели

Найбільшим викликом для президента Мадуро став економічний колапс Венесуели.

Уже в перший рік його правління утопія соціалістичного «чавизму» зіткнулася з реаліями світових цін на нафту. Доходи від нафто-видобувної промисловості, які становили близько половини державного бюджету, у 2014-му стрімко впали. А саме за рахунок цих надходжень уряд фінансував державні соціальні програми.

Державний бюджет спорожнів, економіка опинилася на межі колапсу.

У 2016 році інфляція становила вже близько 800%, а ВВП упав на 18.6%. Венесуельці збідніли у 8 разів: наприклад, людина, яка отримувала місячну зарплату, еквівалентну 400 доларам, почала отримувати 25 доларів на місяць. За оцінками МВФ, у 2017 році інфляція у Венесуелі може сягнути 1500%.

Поза тим, почався дефіцит товарів, до 80% базових продуктів харчування та медикаментів стали рідкістю. У середньому люди проводили до 35 годин на тиждень у чергах.

Поділена країна: політична криза

2014-го року венесуельці вперше вийшли на вулиці. Але народне невдоволення тоді ніхто не почув.  

Відтак економічна криза потягла за собою і кризу політичну. Вибори до Національної асамблеї у 2015-му виграла опозиція. Законодавча влада та президент опинилися по різні боки політичних барикад. Це створило напругу в політичній системі країни.

Наразі план Мадуро полягає в тому, щоб створити нову державну інституцію — Установчі збори, які б мали повноваження розпуску Національної асамблеї, що її нині контролюють опозиційні партії. Це прямий шлях до порушення демократичної системи та узурпації влади у країні.

Референдум щодо створення Установчих Зборів має відбутися 30 липня.

Цікаво, що напрочуд добре організована опозиція 16 липня змогла організувати власний референдум. На нього винесли питання: чи підтримують громадяни ідею Установчих Зборів.

«Це позаінституційне голосування, неофіційний референдум. Утім, прецедент буде дуже цікавим для політологів. Опозиції удалося провести референдум не лише у Венесуелі, а і за кордоном — у Європі, США та Канаді» — розповідає Громадському Ольга Онух, британська дослідниця.

За результатами неофіційного референдуму, близько 98% його учасників висловилися проти плану Мадуро. На дільниці прийшло 7 мільйонів виборців — близько половини електорату країни.

Протестувальники в Каракасі беруть за приклад український Майдан, який вважають зразковим протестом, та дивляться документальне кіно про українську зиму 2014-го Фото: EPA/MIGUEL GUTIERREZ

Протести: «голосування ногами»​

«Коли інституції не працюють, люди голосують ногами. Вони виходять на вулиці», — розповідає Громадському Ольга Онух.

Протести у столиці Венесуели Каракасі розпочалися у 2014-му. З 2014-го по 2017-й під час акцій протесту загинуло понад 40 людей. Нині загиблих уже більше ста. Тисячі людей перебувають у лікарнях та в’язницях.

Найпомітніша частина протестувальників — це молодь та студенти. Але їхня активність в Instagram чи Twitter іще не означає, що старші громадяни меншою мірою є носіями протестних настроїв. Молодь ширше використовує можливості соцмереж, а відтак лише здається активнішою, переконана Ольга Онух.

На її думку, люди середнього і навіть похилого віку беруть активну участь у протестному русі. «Була акція, організована мамами та бабусями. Проходив також і протест пенсіонерів», — розповідає вона. 

Хоча на демонстраціях присутні представники всіх майнових верств населення, рушійною силою є все таки середній клас. «Це не тому, що найбідніші люди не мають протестних настроїв. Економічна ситуація настільки страшна, що вони просто бояться виходити на вулиці. Адже якщо хтось побачить їх серед протестувальників, їх можуть позбавити харчування — наразі у Венесуелі є урядова програма, за якою держава годує людей». Тому малозабезпечені громадяни побоюються, що ціною протесту може стати голод. Для багатьох це зависока ціна.

Натхненні Майданом

Цікаво, що протестувальники чудово обізнані про українські події зими 2014-го і навіть намагаються відтворити їх у своїх реаліях.

«Демонстранти збираються разом і дивляться фільм про Євромайдан — «Winter On Fire». Вони дошукуються там рецептів, як провести успішну революцію», — розповідає Ольга Онух.

«Венесуельці знають, що українці довго протестували і через протест домоглися свого. (...) На прикладі України вони бачать, що змінити владу вдалося через протести, тому намагаються повторити те саме», — каже Громадському Іньякі Сагарсасу, доцент Техаського технологічного університету.

Загалом нинішня ситуація у Венесуелі нагадує українську революційну зиму. «В обох випадках ми маємо уряд, який не хоче чути те, що говорять люди, відтак уряд стає дедалі більш авторитарним, жорсткішим стосовно опозиції та незгодних, які нерідко опиняються у в’язницях. Лідерів опозиції переслідують. Є люди, які хочуть висловитися, але розуміють, що в цій країні єдиним способом бути почутим є протест. Протест стає дедалі жорстокішим, особливо коли уряд удається до репресій» - розмірковує Іньякі Сагарсасу.

Мадуро і Янукович

Поведінка президента Венесуели Мадуро також часто нагадує поведінку Януковича. Мадуро, як і Янукович, готовий застосовувати репресії — репресії, яких не знала Україна до 2013 року, а Венесуела — до 2014-го. Ідеться не лише про опозицію, але і репресії щодо звичайних громадян, молоді, студентів та журналістів.  Як і Янукович, перед обличчям загрози Мадуро прагне узурпації влади.

«Ані Янукович, ані Мадуро не уявляли собі масштабів народного невдоволення.  Янукович був неготовий до того, що сталося після 30 листопада 2013 року. Так само і Мадуро не очікував, про протести протривають так довго», — розповідає Громадському Ольга Онух.

Що далі?

Ці десять днів, що лишилися до 30 липня — дня, коли у Венесуелі має пройти урядовий референдум щодо утворення Установчих зборів, — стануть вирішальним для країни.

«Тактика Мадуро — вряди-годи йти на невеликі поступки. Нещодавно він випустив із в’язниці лідера опозиції Леопольдо Лопеса. Він також підвищив мінімальну заробітну плату», — розповідає Ольга Онух. Вірогідно, що заради реалізації свого головного плану, він запропонує ще якісь поступки опозиції та протестувальникам.

«Треба слідкувати за тим, чи наближені до Мадуро люди не почнуть тікати від нього, як це було в Україні. Я маю на увазі людей із спецслужб, наприклад. Якщо це станеться, опозиція матиме більше простору для маневрів», — вважає Онух.

Наразі все в руках опозиції та людей на вулицях. Саме від злагодженості їхніх дій, а також від готовності менш активних груп населення підтримати протест та проголосувати проти узурпації влади 30 липня і залежатиме майбутнє Венесуели.

Протест стає дедалі жорстокішим, особливо коли уряд удається до репресій Фото: EPA/MIGUEL GUTIERREZ