ENRU
BBC

Мільйони дітей в Україні щороку стають свідками домашнього насильства — правозахисниця

Від домашнього насильства в Україні тільки за офіційними даними потерпають сотні тисяч людей. Водночас лише 10% постраждалих звертаються по допомогу. Адже донині багато хто вважає такі стосунки «нормальними».

Досі поліція мала недостатньо повноважень для боротьби з такими правопорушеннями. Але закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підписаний президентом на початку січня, покликаний усе змінити.

Про новий закон Громадське розпитало президентку міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда — Україна» Катерину Левченко.

Президентка міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда — Україна» Катерина Левченко під час інтерв'ю в студії Громадського Фото: Анна Цигима/Громадське

Презентуючи закон «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», депутати озвучували цифру — понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за насильством у сім'ї. Як ви вважаєте, в чому причина такої статистики?

Три мільйони дітей, які страждають від домашнього насильства, будучи свідками — це не статистичні дані, а соціологічні. Насправді таких дітей та дорослих значно більше, ніж звернень, зареєстрованих Національною поліцією України.

За офіційними даними, поліція за рік реєструє понад 100 тисяч  звернень за фактом насильства в сім'ї. Але до правоохоронців звертаються не більш ніж 10% постраждалих від насильства.

Україна наслідує міжнародні стандарти. Дитина, яка є свідком насильства в сім'ї, вважається постраждалою. Отже, якщо взяти дані поліції та врахувати, що в сім'ї одна дитина або декілька дітей, звідси й береться цифра — понад три мільйони.

Зміни до кодексів запрацюють через рік. Цей час дається правоохоронцям, щоб вони вивчили нові норми та вимоги 

Щодо нововведень. Ухвалили два закони. Перший — «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є рамковим. Він дає визначення домашнього насильства, встановлює суб'єкти, які мають працювати в цій сфері, їхні зобов'язання та функції, а також говорить про права постраждалих і спеціальні заходи, які держава має вживати для припинення насильства в родинах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вони лізли цілуватися в щоку, але ніби випадково цілували губи | Тест

Другий закон — це зімни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України, ухвалений Верховною Радою в грудні 2017 року, і підписаний президентом цьогоріч у січні.

Перший закон уже набув чинності, а зміни до кодексів запрацюють через рік. За цей час правоохоронці мусять вивчити нові норми та вимоги. За рік вони документуватимуть домашнє насильство вже не як адміністративне порушення, а як кримінальний злочин.

Також цей рік потрібен, щоб підготувалися до змін судді та прокурори.

Президентка міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда — Україна» Катерина Левченко під час інтерв'ю в студії Громадського Фото: Анна Цигима/Громадське

Чи правда, що більшість жінок не звертаються до поліції, навіть не розуміючи, що стали жертвами домашнього насильства. Тобто не вміють його ідентифікувати?

Кожну сварку в сім'ї не можна оцінювати як домашнє насильство. Водночас не можна зводити лише до родинних сварок. Ті, хто звертається на гарячу лінію до нашої організації, розповідають страшні історії, які з ними трапляються, а коли консультанти кажуть, так, це насильство, — вони відповідають: та ні, чому це? 

Так стається, бо дуже багато людей уважають подібні стосунки «нормальними» — такі були в родині батьків, і в діда з бабусею, і в сусідів.

Те, що насильство, згідно з новим законодавством, є злочином, багато хто не розуміє. Тому раджу в таких випадках звертатися на Національну «гарячу лінію», де можна отримати юридичні та психологічні консультації.

Дуже важливо, щоб не лише робітники соціальних сфер, та правоохоронці вміли ідентифікувати насильство, а й самі громадяни.

Економічне насильство люди ідентифікують найгірше. Багато хто думає, що такого виду не існує 

І тут на допомогу приходить закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», він чітко визначає як домашнє насильство в цілому, так і чотири його види: психологічне, фізичне, сексуальне та економічне.

Економічне насильство люди ідентифікують найгірше. Багато хто думає, що такого виду не існує. Але саме від економічного насильства найчастіше потерпають люди старшого віку. І не від партнерів, а від дітей або онуків, з якими мешкають разом. Діти можуть забирати пенсію, коли немає інших засобів для існування.

Або коли людина через стан здоров'я не може задовольняти власні потреби, а інші члени родини не задовольняють їх у повному обсязі.

Від економічного насильства страждають і молоді жінки. Звернень, коли чоловік не дозволяє працювати, в нас є чимало.

ЩО ЗМІНЮЄ ЗАКОН:

— Уперше чітко визначене поняття насильства, тепер його буде легше ідентифікувати.

— Відповідальність за домашнє насильство нестимуть не лише офіційно зареєстровані подружжя, а й колишні подружжя, які мешкають разом, а також брати, двоюрідні сестри й далекі родичі.

— Розширюється коло інституцій та установ, відповідальних за попередження та протидію домашньому насильству. Відтепер це установи освіти і охорони здоров'я, суди, органи прокуратури, центри безоплатної правової допомоги, уповноважені органи з питань пробації.  

— Розширюються повноваження Національної поліції, працівники якої зможуть проникати в житло, якщо мають інформацію, що там вчиняється насильство.

— Тимчасова або повна заборона судом кривднику наближатися до жертви, або інші заборони, щоб не допустити повторного насильства. Раніше поліцейські могли на декілька годин вилучити кривдника з родини, виписати адміністративний протокол та повернути в родину.

— Уводяться штрафи за скоєння насильства в сім'ї.

— Створюється Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства.

В яких положеннях закону ви сумніваєтеся?

Ми маємо сумніви щодо доцільності, корисності та необхідності для постраждалих створення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі. До нього вноситься вся інформація про випадок з позиції постраждалої особи та кривдника, і особи, яка повідомила про факт злочину.

У законі написано, що реєстр є конфіденційним, але, враховуючи те, як у нас легко дістатися до баз даних, ми маємо великі сумніви щодо цієї конфіденційності.

А надто це стосується маленьких міст, районних центрів, сільської місцевості, де всі один одного знають, а доступ до реєстру матимуть багато людей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Домашнє насильство — це кримінальний злочин» — заступниця міністра внутрішніх справ Анастасія Деєва.

Також ми дуже негативно ставимося до дивного кроку назад, який зробила Верховна Рада, повернувши адміністративні стягнення у вигляді штрафів за скоєння насильства в сім'ї. У лютому 2016 року, тобто два роки тому, ці штрафи відмінили, а тепер до них повернулися знову.

Президентка міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда — Україна» Катерина Левченко під час інтерв'ю в студії Громадського Фото: Анна Цигима/Громадське

Коли ми чуємо про домашнє насильство, то уявляємо жінку, яка потерпає від свого чоловіка. А чи знаєте ви приклади, коли навпаки кривдник — жінка?

Не випадково Стамбульска конвенція називається «Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами».

Більшість дорослих постраждалих усе ж таки жінки. Згідно з дослідженнями в різних країнах — це майже 90%.

Були випадки, коли чоловіки скаржилися на насильство з боку дружини, але вони поодинокі  

Утім, домашнє насильство стосується не лише їх. Страждати можуть діти, літні люди, або ж і чоловіки. Я можу казати про випадки, відомі з гарячої лінії. Здебільшого звертаються чоловіки старшого віку, яких утискають діти або онуки. Були випадки, коли чоловіки скаржилися на насильство з боку дружини, але вони поодинокі. 

Я розумію, що чоловікам звертатися складніше, бо в суспільстві побутує думка, що для жінок це «нормально» — страждати від насильства. Для чоловіка ж це неприйнятно, мовляв, він «свою бабу боїться, підкаблучник». Часто звертаються чоловіки, які є свідками насильства щодо сестер, родичок, сусідок.

Телефонують навіть ті, хто сам коїть насильство, але хоче змінитися. І це потрібно вітати, якщо є бажання змінити поведінку — це добре, це мають враховувати державні органи, щоб забезпечити корекційні програми для наших громадян.  

/Співавторка Елона Нємцева