Рок на висоті: гурт SINOPTIK грає на київському даху

Гурт SINOPTIK з’явився в 2013 році у Донецьку, але потім його учасники переїхали до Києва. У 2016-му хлопці випустили третій альбом — «Interplanet Overdrive». Цього ж року SINOPTIK переміг у міжнародному конкурсі молодих гуртів Global Battle of the Bands, а в червні своїм виступом відкрив концерт «Океану Ельзи» на «Олімпійському».

Запис гурту SINOPTIK на даху тривав близько п’яти годин, разом з підйомом інструментів і техніки та налаштуванням. Одразу після нього учасники — Дмитро Афанасьєв-Гладких (далі — Дмитро Sinoptik, вокал, гітара, клавіші), Дмитро Сакір (бас-гітара) та В’ячеслав Лось (барабани) — розповіли про живе звучання, традиції рок-музики та підкорення публіки.

Після вашого виступу на даху хочеться спершу запитати: звідки берете енергію?

Дмитро Sinoptik​: Я зрозумів, що після запису її вже трохи бракує. А так не знаю, звідки ми її зараз беремо. Добре їмо і мало спимо. Ну, і від людей, що приходять на наші концерти.

У вас останнім часом все досить стрімко змінилося через Global Battle of the Bands. Які основні зміни сталися?

Дмитро Sinoptik​: Насправді, багато що змінилося. Спершу, звісно, було трохи незрозуміло, але дякуємо долі за те, що відбулося. Ми багато працювали, продовжуємо працювати і сподіваємося, що все це заслужено.

Дмитро Синоптик грає на київському даху, фото: Євгенія Люлько

Ви якось особливо готувалися до цього змагання?

Дмитро Сакір: Ні. Єдине, що ми зробили — це скоротили треки.

Дмитро Sinoptik: Тому, що там був ліміт на пісні: два треки та вісім хвилин. А в нас пісні дуже довгі. Довелося трохи підрізати.

Про довгі треки. Саме в програшах у вас починається дуже потужна взаємодія між собою. Принаймні, на зйомках це було.

Дмитро Sinoptik​: Справді? Значить, ми ненормальні психи. Насправді ми самокритичні чуваки і дуже переймаємося через деякі записи. На концертах все простіше. Там є публіка, що допомагає, ми граємо для людей і виникає якийсь заряд енергії між нами. На камеру це робити складніше. Але ми прагнемо робити все, як справжні фірмачі. Зірки ж це якось роблять, справляються. Зрозуміло, що зараз є технології, які дозволяють потім в студії дописати. Але хочеться, щоб все було, як у 60-х, як у тих же Led Zeppelin. Хочеться без лаж і з першого дубля.

«Останні дублі вийшли такі, ніби думаємо, що нас не знімають», — Дмитро Синоптик. Фото: Євгенія Люлько

Так, це те, що стосується лайв-виступів. А от коли ви відіграли на даху, ти сказав, що якби тобі дали мультитрек цього запису, ти б міг його неймовірно вилизати. Як знаходиш цей баланс між сирим звучанням і таким музичним задротством?

Дмитро Sinoptik: Насправді я таким ніколи не займаюсь. Навіть у студії, коли ми писали альбом, у нас всі партії, всі треки записані разом з лажами. Ми залишаємо ці штуки. Якщо вони справді живі, цікаві, то чому б і ні.

Дмитро Сакір: Якщо це не якийсь кримінальний елемент.

Дмитро Sinoptik​: Ну, так. Буває, граєш, і тобі ще треба це круто подавати і ти — бах — змазав. Таку штуку можна потім прибрати, а можна і взагалі не чіпати. Сьогодні, мені здається, трохи незвично було, трохи сумбурно. Але насправді я не знаю.

В’ячеслав Лось: Зате під кінець ми розійшлись.

Дмитро Sinoptik: Останні дублі вийшли такі, ніби думаємо, що нас не знімають, вже було простіше.

В’ячеслав Лось: Перша пісня, «Brother», сама по собі дуже сумна і забирає багато енергії. Більше одного разу її складно грати. А другу — «Crop Circles» — можна грати годинами, вона дуже весела, сонячна.

«Під кінець ми розійшлись», — В’ячеслав Лось. Фото: Євгенія Люлько

Чим вам ще запам’ятається цей виступ на даху?

Дмитро Сакір: Щойно ми зайшли туди, почали наспівувати пісню The Beatles «Get Back». Одразу з’явилися асоціації з концертом The Beatles на даху.

Дмитро Sinoptik: Крутіше було б, якби тут була купа народу. Нам було б простіше, ми б зіграли одним махом цілий концерт.

В’ячеслав Лось: Три дублі концерту (сміється — ред.).

Дмитро Sinoptik: Я думаю, у команди, що сьогодні знімала, вийшло б добре і з першого дубля. Нам сподобалося працювати. Єдине, трохи підкосила погода, бо було жарко. А взагалі вийшло дуже круто і, звісно, краєвид Києва приголомшливий.

А в яких ще незвичних місцях ви грали?

Дмитро Sinoptik: Найбільш незвичне місце для нас — «Олімпійський». Відразу якісь тваринні інстинкти прокидаються, коли бачиш такий натовп і розумієш: «Огооо, скільки народу!»

В «Океану Ельзи» дуже сильна команда. І там все так чітко розраховано в часі. У нас виходить так: «Пішли грати. — Ну, погнали». І побігли швидко на сцену. А в них все чітко, за 10 хвилин всі прийшли, стали. Потім кажуть: «Хвилинна готовність». Чекаємо. Потім: «Все, хлопці, час на сцену». І така тиша. Ми виходимо на сцену і думаємо, якою ж буде реакція людей. Ну, люди наче кричали, підтримували.

Я розумію, що було багато людей, які нас знали і вболівали за нас на GBOBі. Але ще більше тих, хто нас не знав.

SINOPTIK на висоті 15-го поверху. Фото: Євгенія Люлько

А як воно, завойовувати публіку, яка прийшла на найбільшу групу України, і тут виходите ви?

Дмитро Sinoptik: Ще й стиль зовсім інший. Ну, ми були готові до будь-чого, але знали, що вийдемо грати так само, як і завжди, як і для публіки, що приходить на наші концерти. Чи було нам складно грати? Так, у чомусь складно. Було хвилювання, незвичне оточення. Найскладніше було на перших двох піснях, які ми грали нон-стопом. Граєш, а всі дивляться на тебе і чекають. Але ми відіграли й публіка була в захваті.

А ти згадав, що в лайвах ви рівняєтесь на фірмачів 60-х, на рок-традиції. Що хочете зберегти з цих традицій, а що навпаки — поміняти і зробити зовсім по-своєму?

Дмитро Sinoptik​: Ми хочемо грати фірмово, завжди бути в своїй тарілці. Це найголовніше. Це те, що було тоді, як на мене. Зараз дуже багато чітерства. Багато нинішніх фірмачів можуть потім почистити трек, навіть переписати якісь партії. Колись раніше дивився концерт якогось гурту 2000-х років і думав, як вони так грають, що від мікрофона відходять. А потім багато читав, спілкувався з продюсерами, а вони кажуть: «Діма, ти що, в казки віриш? Всі чистять». І ось мені хочеться зробити, щоб такого не було.

В’ячеслав Лось: Просто потім можна всі відео з віком передивлятися і слідкувати за своїм розвитком. Це дуже цікаво. Ось буквально вчора ми дивилися відео 2014-го року і кардинально видно різницю між тим, як ми грали тоді й зараз.

«Ми хочемо грати фірмово, завжди бути в своїй тарілці», — Дмитро Синоптик, Фото: Євгенія Люлько

А що змінилось?

В’ячеслав Лось: Все змінилось. Стали краще відчувати одне одного. По-друге, стали краще грати. По-третє, почали впевненіше відчувати себе на сцені. Сьогодні ми відіграли й це наш рівень на даний момент. Через три роки ми передивимося і будемо думати: «Круто, що тепер ми граємо краще».

Дмитро Сакір: А ще в ті часи була така річ, як безпосередність. Було більше її та хорошого такого пофігізму. Раніше не особливо парилися над різними театральними ефектами.

В’ячеслав Лось: Та взяти хоча б альбом Black Sabbath. Там барабанщик грає збивку, не дограв, ну, й хрін з ним, пішов далі. Так і залишили. І ось — великий альбом.

Яку музику ви слухаєте, коли подорожуєте, їдете в тур, наприклад?

В’ячеслав Лось: Різну: і олдскул, і «Кровосток», і електронну музику, якийсь авангард.

Дмитро Сакір: У нас було багато дисків, але майже всі позатирались і залишилися лише касети. Зараз єдине, як ми можемо розширити свій світогляд — це, коли граємо з іншими гуртами, купуємо чи обмінюємося альбомами, потім в машині слухаємо їх.

Фото: Євгенія Люлько

На завершення розкажіть, де вас можна почути найближчим часом?

Дмитро Сакір: Буде Zaxidfest. У вересні ми поїдемо на фестиваль в Румунію на ARTmania Bucharest Blast, гратимемо там разом з Within Temptation. А в жовтні беремо участь в ІншаМузика Festival.

Дмитро Sinoptik: І потім у нас буде сольник у грудні. А в цьому проміжку плануємо невеликий тур Європою і Україною.

Проект «ДЕІНДЕ» — це серія музичних live-виступів від Громадське Культура. Записи відбуваються у просторах, де зазвичай не звучать пісні сучасних українських виконавців.

У попередніх випусках Pianoбой виконував серед літаків свою відчайдушно-ніжну пісню  «Родинки», а гурт «Вагоновожатые» влаштував танці у трамваї та зіграв соло на компостері.

Спілкувалася Оксана Городівська

У матеріалі використані фото Євгенії Люлько