ENRU
BBC

«Крим», якого не було: Фактчек російського фільму від Міністерства оборони

6248f37bb0de6c005
Російські військові у формі без знаків розрізнення біля території української військової бази в Перевальному, недалеко від Сімферополя, 2 березня 2014 року Фото: EPA/JAKUB KAMINSKI

Кілька днів тому ютуб-блогер Євген Баженов (BadComedian) виклав ролик, в якому протягом години критикував недоліки фільму «Крим», знятого режисером Олексієм Пімановим на гроші російського міністерства оборони. Відео подивилися майже п’ять мільйонів людей, водночас сам фільм, що вийшов у прокат ще 28 вересня — півтора мільйона. У стрічки один з найнижчих рейтингів на сайті «Кинопоиск» — 2,6 (з 10 можливих), а на сайті найбільшої у світі бази даних про кінематограф Internet Movie Database (IMDb) — узагалі 1,2.

Режисер Піманов у численних інтерв’ю після виходу фільму розповідав, що Міністерство оборони РФ і особисто Сергій Шойгу поставили завдання «зняти чесне кіно, не пропаганду, а як було насправді». На початку фільму стверджується, що він заснований на реальних подіях. Тож глядачі, які його дивилися, можуть вирішити, що все показане — правда.  

Популярна відеорецензія відзначає надзвичайно низьку якість фільму, висміюючи пропагандистські методи просування фільму в Росії, водночас автор блогу не перевіряє факти. Громадське зробило фактчек ключових подій фільму — жодна з них не відповідає реальності.

Лютий 2014. Що показав Піманов

Вечір біля стели на Майдані Незалежності в Києві. Барикади, біля бочок гріються молоді люди. Поруч зі стелою хлопець у балаклаві грає на піаніно. Затишну атмосферу переривають постріли снайпера — вони вбивають молодого хлопця під українським прапором і піаніста. Люди в паніці розбігаються.

Убитий снайперами піаніст біля стели на Майдані screenshot з пропагандистського фільму «Крим» російського режисера Олексія Піманова

Наступна сцена переносить глядача на вулицю Грушевського, біля стадіону «Динамо». «Беркут» стоїть живим ланцюгом, охороняючи урядовий квартал, перед ними нікого немає. На дах видирається пара молодиків, звідки кидають у міліціонерів коктейль Молотова, один з «беркутівців» загоряється. Раптово з’являється натовп й штурмує оточення.

Бійці спецпідрозділу міліції «Беркут» біля стадиону Динамо screenshot з пропагандистського фільму «Крим» російського режисера Олексія Піманова

Як було насправді

У фільмі не вказується точна дата, коли відбувалися описані події. Очевидно, йдеться про 18 — 20 лютого. Але в жоден із цих днів подібне не могло відбуватися насправді.

Розстріл протестуючих снайперами стався 20 лютого, але тоді люди на Майдані не могли спокійно стояти й слухати музику — вже два дні тривало жорстке протистояння між євромайданівцями і силовиками. Майдан був частково зачищений, а більшість пасивних мітингувальників давно розійшлися. Навіть якщо Піманов мав на увазі 18 лютого, і тоді гулящих глядачів на Майдані вже не було. Крім того, в місці, яке фігурує у фільмі, нікого не вбили, — людей розстрілювали на вулиці Інститутській, розташований лівіше та вище.

Кордон з бійців внутрішніх військ на частково зачищеному Майдані, 19 лютого 2014 року Фото: EPA/ALEXEY FURMAN

Піаніно стояло не біля стели, а навпроти будівлі Київської міської адміністрації на вулиці Хрещатик, у 500 метрах від Майдану. «Піаніст-екстреміст» Богдан справді грав у балаклаві (очевидно, саме його образ Піманов узяв в якості прототипу), але снайпери, на щастя, його не вбили.

Сцена з «Беркутом» і коктейлем Молотова у фільмі стоїть одразу після розстрілу снайперами, проте силовики з вулиці Грушевського пішли ще 16 лютого.

Протестувальники ведуть затриманого ними міліціянта під час зіткнень із силовиками, 20 лютого 2014 року. Того дня на вулиці Інститутській розстріляли 48 людей, декілька сотень отримали поранення Фото: EPA/YEVGENY MALOLETKA

Зіткнення біля Корсунь-Шевченківського. Як показав Піманов

Автобуси (де є, зокрема, жінки й люди похилого віку) їдуть з Євромайдану до Криму. Серед пасажирів головний герой, який приїхав на Євромайдан, тільки щоб зустрітися зі своєю дівчиною. Автобуси зупиняють українські націоналісти, вбивають трьох пасажирів з рушниці, ще одного хлопця забивають на смерть, а кращого друга головного героя вбивають ножем. Решту ставлять на коліна. Ватажок нападників каже пасажирам: «заховайтеся у своєму Кріму (саме так, через «І»)».

Сцена з фільму — прихильники Євромайдану стріляють у водія автобуса screenshot з пропагандистського фільму «Крим» російського режисера Олексія Піманова

Як було насправді

Схожі події справді відбувалися 20 лютого 2014 року в Черкаській області, біля міста Корсунь-Шевченківський. Прихильники Євромайдану зупинили кілька автобусів, в яких, за їхніми словами, їхали «тітушки» та «беркутівці». Пасажирів таки поставили на коліна, деяких побили, але на відміну від показаного Пімановим, жінок і людей похилого віку в автобусах не було — лише хлопці в спортивних костюмах (звичайно, це ніяк не виправдовує насилля щодо них). Під час зіткнення ніхто не загинув, повідомили в поліції Черкас.

Потяг з «Правим сектором». Як показав Піманов

Кримчани з палицями й однаковими щитами йдуть на вокзал у Севастополі. Кажуть, зустрічати «потяг з правосєками». Та поїзд приїжджає порожній. Машиніст каже: «Засцяли вони, мужики. Під Херсоном вийшли зі зброєю».

Як було насправді

25 лютого тоді ще просто активіст, а тепер — народний депутат від «Радикальної партії» Ігор Мосійчук, заявив в ефірі «112.ua», що «Правий сектор» відправить до Криму «потяг дружби». Наступного дня представник ПС Ярослав Бабич заявив, що організація не планує їхати в Крим. Отже, крім заяви Мосійчука, нічого не було.

Загальні помилки й неточності

«Русская весна» показана в стрічці одразу ж зі вторгнення російських військових. Їхній появі на півострові передувала сцена, де військовослужбовці Чорноморського флоту знешкоджують «банду українських диверсантів», які «різали людей у Корсуні». Відтак військові кажуть: якщо не допомогти кримчанам, їх «дотиснуть». І вже в наступній сцені з’являються російські БТРи й солдати.

Російські військові у формі без знаків розрізнення біля території української військової бази в Перевальному, 2 березня 2014 року Фото: EPA/ALEXEY FURMAN

Водночас у фільмі не показані ні мітинги в Сімферополі, під час яких загинули люди, ні захоплення адміністративних будівель. Усе виглядає так, ніби в мирному Криму раптово з’явилися військовослужбовці, яких головний герой зустрів, радісно вигукуючи «Наші!», хоча вони й не мали знаків розрізнення, отже, чому він вирішив, що це «наші», режисер не пояснює.

Кримськотатарські активісти з кримськотатарським та українським прапором під час мітингу біля будівлі парламенту Криму в Сімферополі, 26 лютого 2014 року Фото: EPA/ARTUR SHVARTS

У фільмі побіжно згадується, що аеропорт Бельбек захопили російські військові, а український льотчик за сюжетом відмовляється збивати російський літак, але не згадуються події, де фігурував український полковник Юлій Мамчур (нині депутат ВР від «Блоку Петра Порошенка»), який без зброї вирушив у Бельбек визволяти військові літаки.

У фільмі не пояснюються причини Євромайдану, висвітлення анексії завершується вторгненням російської армії, в якій військовослужбовці РФ представлені як захисники. Звичайно, режисер Олексій Піманов, очільник медіахолдингу «Звєзда» Міністерства оборони РФ, може запевняти, що це не пропаганда. Однак увесь фільм та інтерпретація подій у ньому свідчать про інше.