Люди перетинають річку Сіверський Донець через пошкоджений міст під Станицею Луганською, Луганська область, 19 серпня 2017 року
Фото:

EPA/ALEXANDER ERMOCHENKO

Минулої середи на українському Донбасі відбулося розведення сил під Станицею Луганською. Це дуже знакова для війни на сході України подія. Новий голова Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні посол Яшар Халіт Чевік назвав це розведення «похвальним кроком на шляху до розведення сил і засобів уздовж усієї лінії зіткнення».

Посол очолив українську місію ОБСЄ першого червня 2019 року, він — нова людина на цій війні, і політика розведення сил і засобів саме «по всій лінії» теж несподіваний і новий тренд, що спричиняє хвилі занепокоєння по всій території Донбасу.

Станиця Луганська

Рішення про це розведення ухвалили ще у вересні 2016 року. Тоді домовилися про відвід підрозділів на чотирьох ділянках — це були місця, де військові перебували на умовній відстані пострілу зі стрілецької зброї, і обставини дозволяли відвести підрозділи без особливих політичних і військових втрат.

Війна на Донбасі усі п'ять років триває переважно на відстані — працюють артилерія, сапери, розвідка і пари снайперів. Місця, де противника можна побачити в отворі прицілу, можна перерахувати на пальцях. Наприклад, село Водяне — там позиції сторін у сотні метрів, коти ходять від окопів до окопів ворогів поїсти тушонки з лайливими записками на ошийнику. 

Та якщо в цьому місці відвести на тисячу метрів підрозділи, то українці залишать населений пункт Водяне, а «сепаратисти» — Комінтернове. А це виглядає як відступ...

Перемовники в Мінську тоді знайшли три місця, де відведення не погіршують тактичні позиції сторін і можливі з політичної точки зору. Не без локальних протестів, але в трьох місцях розведення відбулося.

«Не віддавати рідну землю» тоді закликали у Волновасі нечисленні приїжджі маріупольські активісти. Але зібрати велелюдні протести проти зміщення позицій армії на 800 метрів у нікому не відомій, окрім місцевих фермерів, ділянці степу не вийшло. Розведення тоді відбулося вчасно і без ексцесів.

Український військовослужбовець встановлює прапор на позиції поблизу села Водяне Донецької області, 22 березня 2017 року
Фото:

EPA/SERGEY VAGANOV

Тепер же під Станицею Луганською був не порожній степ, а капітальні позиції уздовж русла великої річки Сіверський Донець. Проросійські сили займали на своєму березі вигідну позицію — гору князя Ігоря (де стояв пам'ятник князю) і маленький клаптик землі перед зруйнованим мостом на «чужому» березі. 

Українські сили капітально зміцнилися на протилежному березі річки. Відхід, на думку тактичних командирів, загрожував раптовим і вільним форсуванням водної перешкоди противником, «коли війна знову почнеться». 

У тому, що рано чи пізно доведеться воювати, бійці на місцях сумнівів не мають, взаємна недовіра між військовими вкрай висока. Її символом за ці роки і стала Станиця Луганська.

За домовленістю, у вересні 2016 року розведення сторін мало відбутися після семи днів тиші. За майже три роки семи днів тиші поспіль не сталося жодного разу. Розведення сторін зопалу пообіцяв Володимир Зеленський 16 червня, але напередодні ввечері стався обстріл — без жертв, після 21-00 (час припинення пропуску цивільних через КПВВ), зі стрілецької зброї. 

26 червня, попри хвилю протестів в інтернеті, попри відсутність тиші протягом семи днів, підрозділи ЗСУ під наглядом патрулів місії ОБСЄ відійшли на 800 метрів назад.

До ранку четверга стало відомо, що відведення підрозділів таки відбулося з обох сторін. Це підтвердила місія ОБСЄ. Підрозділи самопроголошеної ЛНР відійшли ближче до вечора.

Точка розведення: тиждень потому

Що зараз коїться? Починається війна за ремонт мосту і протистояння патрулів поліції. Тиждень тому голова «ЛНР» Леонід Пасічник урочисто заявив про «перемогу»: «Чергова перемога ЛНР! Міст у районі Станиці Луганської скоро буде відремонтовано. Нам вдалося змусити Україну погодитися відновити те, що вона зруйнувала».

Це єдиний на Донбасі пішохідний перехід через лінію зіткнення. Повз цей міст дерев'яними містками постійним потоком йдуть люди.

Зараз концепція раптом змінилася. 4 липня Леонід Пасічник вже заявляє про те, що дав команду опрацювати відновлення моста своїми силами і за кошти так званої «ЛНР» за проектом Міжнародного комітету червоного хреста. Водночас він «приєднався до акції блогерів» і публічно звернувся до Володимира Зеленського з проханням про особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської області.

Люди прямують до зруйнованого мосту на КПВВ у Станиці Луганській, Луганська область, 25 червня 2019 року
Фото:

Громадське

Українці відійшли на вісімсот метрів на лінію КПВВ. Тепер на їхніх колишніх позиціях і позиціях збройних формувань «ЛНР» має розпочатися розмінування, ОБСЄ встановила три камери спостереження за ситуацією.

«Як ми тут всі ставимося до розведення під станицею Луганською? — флегматично перепитує житель Алчевська, який просив не називати його імені. — Ніяк не ставимося. За п'ять років усіх так дістала вся ця імітація всього!»

«Наші відійшли від річки, але і ВСУ відійшли теж, хіба ні? — каже «Спектру» видавець з Луганська Олександр. — Я не чув, щоб навколо мене це взагалі хтось обговорював, вони відносно далеко, в степу трохи відійшли, може там стріляти менше почнуть?»

«Стріляти почали більше після розведення, це все політичний крок — нас зараз ось до селища Золоте-4 взагалі не пускають, там є вулиця, на якій початок у бійців «ЛНР», а кінець — в українських, бої постійно тривають — розповідає «Спектру» Наталя, психолог однієї з міжнародних гуманітарних місій в Луганській області, яка надає допомогу населенню здебільшого в «сірих» зонах конфлікту. — Люди не хочуть потрапляти в нічиї землі, це території безчинства — вони ж без офіційної влади, поліції, медичної допомоги. А всі ці розведення і призведуть до появи нових «сірих» зон. Так усі розуміють ситуацію на місцях».

Українські військові на лінії розмежування біля КПВВ у Станиці Луганській, Луганська область, 25 червня 2019 року
Фото:

Громадське

Варто зауважити, що сам Луганськ, попри фронт у десяти кілометрах від околиці міста, великої війни не бачив з 2014 року. Останній гучний обстріл стався у квітні 2018 року, коли українська артилерія «накрила» скупчення техніки, підготовленої на стоянці в межах міста до параду 9 травня. Коментар представник «ЛНР» тоді давав на тлі розбитого попаданням танка Т-34, звинуватив у «наводці» ОБСЄ і повідомив, що поранених ні серед цивільних, ні серед військових немає.

Інша річ — Станиця Луганська, де перестрілки чути за околицею щодня, і після розведення, на думку місцевих, ситуація лише погіршилася — 74 будинки Станиці «пішли» в сіру зону між позиціями ворогуючих сторін — у такі місця, як правило, швидка і поліція не їздить нізвідки, в «гості» заїжджають лише поодинокі військові розвідгрупи.

Станиця Луганська — населений пункт лише в одинадцяти кілометрах від самого Луганська. Тут мешкає близько восьми тисяч людей — зараз у цих місцях все не твердо і не точно.

Місцеві жителі вирушають до пункту пропуску в селищі Станиця Луганська Луганської області, 1 жовтня 2016 року
Фото:

EPA/ALEXANDER ERMOCHENKO

Поруч зі Станицею — найбільше на Донбасі дачне поселення Ольховські дачі, в ньому понад шість тисяч домоволодінь і свого часу він був створений грошима і стараннями мешканців сусіднього обласного центру. 

Тепер Ольховські дачі — притулок тисяч проукраїнськи налаштованих жителів Луганська, які втекли від «ЛНР». Це — острів твердих проукраїнських настроїв, до яких долучаються мешканці Станиці Луганської з такими ж поглядами. 

У самій Станиці вистачає як сімей, чиї діти воюють по той бік річки, так і тих, хто виїхав у 2014 році від війни до сусідньої Росії і потім повернувся до своїх будинків біля лінії зіткнення. Настрої у місцевих дуже різні.

«У 2016 році ми виходили на протест проти відведення, зараз це було марно — тоді, щоб ви зрозуміли, нас запитували, з'ясовували погляди, зараз — просто відвели армію за наказом! — каже «Спектру» мешканка Ольховських дач, волонтерка Світлана Свєтікова. — До Луганська, звісно, 11 кілометрів, але росіяни ж стоять набагато ближче! Вчора ось прилетіло тринадцять 82-х хв (калібру 82 мм) на позиції хлопців наших біля Донця. Українських солдатів відвели на п'ятсот метрів, але вони тепер як на долоні проглядаються з того боку з висоти в 67 метрів — «Князь Ігор». А раніше вони уздовж річки стояли — зеленими насадженнями були прикриті, замасковані. У нас 74 будинки в сіру зону потрапили, я вчора з поліцією, а він каже: «Якщо там чоловік дружину буде бити, а вона виклик зробить — як я туди поїду? Я сам луганчанин і не в'їзний туди, мені до них потрапляти не можна!» Деякі тут думають, що любов почнеться, Путін прийде, паспорти дасть при Зеленському — це ж Станиця Луганська! Тут багато проукраїнських людей мовчать, бояться, що сусіди відразу «здадуть», якщо росіяни прийдуть! Це поганий експеримент, чисто політичний крок зробили, не враховуючи інтереси цивільних і військових».

Президент України Володимир Зеленський лише з другої спроби зміг протиснути опір військових — відведення сил і засобів сталося просто за наказом. Попри відсутність абсолютної тиші і вигідніших умов (панівна висота, з якої не пішли) для противника. Застаріла нерозв'язна проблема була розрубана як Гордіїв вузол — не вдаючись у деталі проблеми.

Передвиборче гасло Володимира Зеленського: «Головне — припинити стріляти!» — схоже, місцями починає втілюватися в життя. І далеко не всі цим задоволені.

Президент України Володимир Зеленський та голова Європейської Ради Дональд Туск з військовими на лінії розмежування у Станиці Луганській, 7 липня 2019 року
Фото:

EPA-EFE/DARIO PIGNATELLI/EUROPEAN COUNCIL

Протест у Маріуполі

Мешканців Донецької області розведення військ теж непокоїть. У Маріуполі на початку липня майже стихійно спалахнув мітинг під будівлею місцевої локації підрозділу місії ОБСЄ — щойно в мережі з'явилося інтерв'ю заступника командувача ООС, керівника підгрупи з питань безпеки в Мінську генерал-майора Богдана Бондаря про наступні плани щодо зниження напруги на лінії зіткнення. Йшлося про створення зони вільної від важкого озброєння на південному фланзі війни — від Новоазовська до Маріуполя.

Просто розмови про відведення армійських підрозділів змусили активістів і патріотично налаштованих жителів протягом декількох годин зібратися під ОБСЄ. Звернення до ОБСЄ, президента країни і генерального штабу склали трьома мовами.

Протест під будівлею місцевої локації підрозділу місії ОБСЄ проти розведення сил, Маріуполь, Донецька область, 1 липня 2019 року
Фото:

Едуард Зарубін для Spektr.Press

«У нас протест радше на випередження, — каже «Спектру» маріупольський лікар Едуард Зарубін, мешканець обстріляного в 2015 році з боку самопроголошеної «ДНР» з «Градів» мікрорайону «Східний». — Я особисто розумію, що місто, звісно, не здадуть. Але плани відвести зброю на 25 кілометрів просто лякають. Місто оточене з трьох боків, стріляють у Широкино — це зовсім поруч, ми все чуємо».

«Зібралися буквально за години, я у Facebook побачив повідомлення і терміново приїхав — каже «Спектру» Микола Шевченко — один із тих, хто зачитували звернення. — Що стрельнуло раптом і стало останньою краплею? Плани щодо відведення військ! Будувати три лінії оборони навколо Маріуполя, жити стільки в оточенні, логістичному тупику, щоб у якийсь день здати місто росіянам? Хто їх зупинятиме — ОБСЄ своїми білими джипами? Ми проти!»

Дивіться також повне інтерв'ю заступника командувача штабу операції Об’єднаних сил генерал-майора Богдана Бондаря у програмі «Нині вже» — про розведення сил у Станиці Луганській, російські війська біля українського кордону та про стратегію щодо Донбасу.

Автор: Михайло Скорик
Поділитись: